2-й семинар, практическое

№ 4, Кнутова, 25-13

Визначте, які особливості фізичного, духовного та соціального розвитку характерні для підлітків.

Фізичний аспект:

• У підлітковому віці відбуваються кардинальні зміни організму дитини на шляху до біологічної зрілості. Ці зміни зумовлюються статевим дозріванням. Статеве дозрівання впливає на появу почуття власної дорослості, появу інтересу до представників протилежної статі, пробудження нових романтичних почуттів і переживань.

• Активізація діяльності гіпофізу спричиняє інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Прискорюється ріст тіла в довжину. У дівчаток цей процес розпочинається з 11 років, що на 2 роки раніше, ніж у хлопчиків. У зв'язку з бажанням подобатися представникам протилежної статі, така різниця призводить до появи цілого комплексу переживань, особливо у хлопчиків.

• Зміцнюється м'язово-скелетна система, зростає фізична сила. Але ріст хребта відстає від темпу росту тіла в довжину. Можна відмітити порушення пропорцій тіла. Простежується невідповідність розвитку серця, маси тіла і судинної системи.

Духовний аспект:

• Підлітка починає хвилювати він сам у своєму фізичному і духовному втіленні. "Яким я можу постати перед іншими?" актуальне запитання для нього. У зв'язку з цим його хвилює тіло, обличчя, ім'я.

• Потреба в самостійності, підвищення вимог до самого себе, поглиблення самооцінки, прийняття на себе відповідальності.

• Заміна гедоністичних мотивів, більш віддаленими цілями, які спрямовані на досягнення в майбутньому певного соціального статусу.

• Досягнення значної вольової саморегуляції, засвоєння нових значущих цінностей, безвідносно до поглядів референтних осіб, зростання довіри до групи однолітків, потреба впливати на інших, зростання стійкості до фрустрацій.

Соціальний аспект:

• Соціальна ситуація розвитку підлітка особливо залежить від сім'ї, стосунків з батьками. Якщо ці стосунки враховують його потреби і можливості, вибудовуються на засадах взаємоповаги та довіри, підліток легко долає труднощі у навчанні і спілкуванні, активно набуває соціальний досвід, утверджується в таких елементах соціуму, як шкільний клас, група ровесників та ін.

• Соціальна ситуація розвитку в підлітковий період має принципові відмінності від ситуацій розвитку в дитинстві. Тепер уже інакше розставляються акценти між сім'єю, однолітками і школою. Головне місце серед мотивів позитивного ставлення до школи займає мотив спілкування з однолітками. Ці взаємини стають основою внутрішнього інтересу підлітка.

• Основні новоутворення: почуття дорослості, потреба в самореалізації та суспільному визнанні, прагнення до самоствердження, самосвідомість набуває морального характеру, вміння підпорядковуватись нормам колективного життя.

• Основні протиріччя: прагнення бути дорослим і, разом з тим, відсутність соціального досвіду; відмінності між фізичною і соціальною зрілістю підлітка.

Проаналізуйте пораду 51 з книги В.О. Сухомлинського «Сто порад учителеві». Визначте умови, за яких виховання стає вирішальним фактором розвитку дитини.

Сухомлинський зауважує, що другою за важливістю персоною в процесі виховання дитини після батьків (особливо матері) стає педагог «з усіма його духовними багатствами й цінностями, з мудрістю, знаннями, вміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями». Отже, за ідеал ми беремо саме такого педагога, що дійсно є «ваятелем», людиною, що наділена даром виховувати. Та чи так вважають самі педагоги?

З власного досвіду в розмірі одинадцяти років в школі можу відказати, що сучасний педагог (в даному випадку, шкільний) в більшості випадків вважає за необхідне викласти навчальний матеріал, який зазначено в програмі, а на певні дитячі витівки погримати й піти собі далі, думаючи, що це справа батьків.

Щодо педагога в вищому навчальному закладі, я вважаю, що йому одночасно й легше, й складніше виховувати дитину. Легше – через авторитет викладача ВНЗ, складніше – через нього ж, оскільки відстань між авторитетом і студентом ніколи не дозволить зблизитися настільки, щоб дати дозвіл фамільярності й справді вплинути на студента зсередини.

Але опустимо мої роздуми. Отже, виходячи з вище сказаного, потрібно визначити вирішальні умови, за яких виховання стає вирішальним фактором розвитку дитини.

Наука психологія стверджує, що виховання дуже важливе в перші 5-6 років життя дитини, оскільки саме в цей період формується її майбутній характер. В малої дитини немає механізмів, щоб зупиняли бажання до задоволення, а тому мала дитина по своїй природі є егоїстичною. Правильне виховання є дуже важливим в цей період. Не треба ростити егоїстів.

Інша важлива умова – відсутність сім’ї. Такі ситуації є екстраординарними, і педагог в них має вже перше місце по важливості, якщо дитина залишилася зовсім сама. Тут задача педагога є майже ювелірною.

Дитина підростає, стає підлітком. Починається той кризовий період, коли дитина повстає проти багатьох правил через постійні гормональні зміни та статеве дозрівання. І знову виховання приходить на допомогу. Спілкування з однолітками навряд чи дасть дитині щось справді корисне, окрім весело проведеного часу, а розвивати дитину духовно і соціально знову ж залишаються сім’я й педагог. Це – дуже важливий період, коли формуються цінності й засади майбутнього члена суспільства. При неправильному, недостатньому вихованні буде дуже важко відкоригувати їх пізніше, коли дитина сформується психічно, розумово й духовно.

Отже, виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що виховання є важливим на всіх етапах розвитку дитини. Виховання сім’єю й виховання педагогом, насамперед. Його можна порівняти з тьюторіалом. Без примірника, авторитетного й правильного, дитина виросте с викривленим уявленням про всесвіт. Без Педагога з великої букви – нещасним істериком с психічними хворобами. Я, звісно, перебільшую. Але сьогодні дійсно рідко зустрінеш Педагога. Він має бути авторитетом, людиною, на яку б усі рівнялися. В Європі конкурс на місце викладача неможливо порівняти з нашим. Поки ми не зрозуміємо важливість Педагога, у нас так і будуть нещасні діти й незадоволені життям викладачі.