18.Монголо-татарська навала та її наслідки для культурного розвитку Русі.

Нищівного удару завдали Києву монголо-татари. уXII ст. вони кочували у прикордонних землях Китаю. В останні десятиліття XII ст. серед них з'являється надзвичайно обдарований вождь на ім'я Темучин, який досягнув нечуваного: вдаючися до сили й політичних інтриг, він об'єднав ворогуючі племена, змусивши їх визнати свою абсолютну владу. Наступним його кроком стало спрямування величезної військової сили та агресивності цих племен проти сусідніх не кочових цивілізацій. Монголо-татарські війська, що ніколи не були багато-чисельними зате надзвичайно рухливими, добре організованими й блискуче керованими, спочатку підкорили Китай, СереднюАзію та Іран…Вплив монголо-татарського ярма на давньоруську цивілізацію. Навала кочівників супроводжувалися масовими руйнуваннями російських міст, жителі безжально знищувалися або забирали в полон. Це призвело до помітного занепаду російських міст - населення зменшувалася, життя городян ставала бідніше. Монголо-татарське нашестя завдало важкого удару основі міської культури - ремісничому виробництву. Так як руйнування міст супроводжувалося масові виведення ремісників до Монголії і Золоту Орду. . Надовго зникають складні ремесла, їх відродження почалося лише через 15 років. Назавжди зникло давнє майстерність емалі. Біднішими став зовнішній вигляд російських міст. Якість будівництва надалі також сильно знизилася. Не менш важкий шкоди завдали завойовники і російському селу.Страшним був збиток, нанесений монголо-татарами селянському господарству. У війні гинули житла та господарські споруди. Робоча худоба захоплювався і гнали в Орду. Розорення, "голод" і "мор", постійна загроза рабства - ось, що принесли завойовники російському селі. Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища російських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано.У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури. Завоювання призвело до тривалого занепаду російського літописання. Наслідки монголо­татарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство); знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.) щорічна сплата данини ханським баскакам; занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності; на кіль­ка десятиліть припинилося будівництво з каменю; втрата державної незалежності; ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів; почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи. Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель.

19.Становище української культури в Литовській державі

У цей період українська культура розвивалася в надзвичайно складних умовах. Більша частина українських земель знаходилася ускладі Литовської та Польської держав. Разом з тим XIV-XVI ст. - це час подальшого формування українського народу, активізація його боротьби проти польсько-литовського панування, поява на історичній арені України козацтва. У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історичних пісень і дум. З 14 ст з поширенням магдебурзького права міські побудови почали набувати ознак регулярного планування. Архітектура XIV - середини XVI ст. базувалась переважно на традиціях давньоруської епохи. Для цього періоду характерною є поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю.Будівницвто оборонних споруд взагалі набуло особливого значення.. Також готичний стиль поширюється в Галичині у XIV ст. Образотворче мистецтво у цей період досягло значних вершин. Польські королі XIV-XV ст., першими з яких були Казимир Великий та Ягайло доручали саме "руським" майстрам розписувати фресками найголовніші храми в Польщі. До кращих зразків тогочасного фрескового малярства відносяться сюжети-композиції "Різдва Христового" й "Успіння Богородиці" стінопису Кирилівської церкви в Києві (XIV ст.), Вірменської церкви у Львові (XIV-XV ст.). Продовженням і розвитком давньоруської культури було літописання. До найзначніших літописів тієї доби слід віднести "Короткий Київський літопис" XIV-XVI ст. і так звані "литовські" або "західноруські" літописи. Істотний вплив на початок українського книгодрукування справило виникнення наприкінці XV ст. східнослов'янського кириличного друкарства у Кракові та Чорногорії. Так, у 1483-1491 р. у друкарні Швайпольта Фіоля в Кракові кириличним шрифтом були надруковані церковні книги "Часословець", "Псалтир", "Постова Тріодь" і "Квітна Тріодь". Найвидатнішою пам'яткою української літератури такого роду є вже згадуване "Пересопницьке Євангеліє 1556 року.