69. Українізація та її значення для культурного процесу в 20-х рр. Хх ст.

12 партійний з’їзд у квітні 1923 затвердив.

Радянська влада в галузі ідеології, к-ри проводила політику «коренізації», яка в У отримала назву «українізація». Українізація передбачала підготовку, виховання і висунення кадрів корінної національності, організацію шкіл всіх рівнів, установ к-ри, видавництво газет, журналів і книг укр. мовою. Уркаїнців намагалися переконати в тому, що радянська влада – не окупаційна, а їхня власна влада. Чисельність шкільних закладів з українською мовою викладання зростала. Література. Незважаючи на те, що частина талановитих письменників і поетів після поразки української революції залишила країну (В. Винниченко, М. Вороний, О. Олесь ), молоде покоління літераторів заявило про себе на повний голос. Політика українізації 20-х років викликала духовний ренесанс, розмаїття літературних організацій і об’єднань: найвідомішими об’єднаннями цього часу були: "Плуг" - спілка селянських письменників (П. Панч, А. Головко), "Гарт" - спілка пролетарських письменників (В. Еллан-Блакитний, М. Хвильовий, В. Сосюра), ВАПЛІТЕ - Вільна Академія Пролетарської Літератури.

70. Література і театр в умовах радянського мистецького життя.

З’явився такий напрям, як пролеткультурство. Це була лівачька течія, теоретики якої заперечували значення класичної спадщини, пропагували створення «лаборарним шляхом» «чистої пролетарської к-ри»,яка відповідала б «пролетарській психіці». В У. теоретиками і активними пропагандистами пролеткультівських теорій були Михайличенко, Семенко, Хвильовий. Український футуризм, який виник ще до революції, у першій післяреволюційні роки активізував свою діяльність. Оформилися організації футуристів. У 1922 у Києві вони створили «Аспанфут»(асоціацію панфутуристів). Ще в роки революції на чолі з Зеровим виникла група поетів і літературознавців, які орієнтувалися на створення високого мистецтва на основі освоєння класичних зразків світ літ (Рильский, Філіпович, Драй-Хмара). Пізніше опоненти назвали цю групу «неокласиками». Великим літ центром була тодішня столиця України – Харків. Тут сформувалася спілка селянських письменників «Плуг», літературна організація пролетарських письменників «Гарт». У середині 20их Хвильовий і Яловий заснували ВАПЛІТЕ (вілна академія пролетарської літератури). «ГЕТЬ ВІД МОСКВИ!». Найяскравішим здобутком укр. театрального мистецтва сталв театр «Березіль», організований у 1922 режисером Лесем Курбасом. Перші кроки зробило українське кіномистецтво. Почалося будівництво найбільшої в Європі Київської кіностудії. У 1928 вийшов перший фільм Довженка «Звенигора».

71.Пам’ятники т.Шевченкові 1920-1930-х рр.. В Україні – причини і передумови встановлення

У розвиткові скульптури головний акцент робився на її пропагандистських, ідеологічних можливостях. Практично в кожному місті, селищі міського типу були поставлені пам'ятники В. Леніну. У конкурсах на проект пам'ятника Т. Шевченку взяли участь скульптори різних регіонів СРСР. Переміг М. Манізер, він — автор пам'ятників Т. Шевченку у Києві і Каневі. Стосовно української скульптури слід зазначити, що на її розвиткові негативно позначилися вимоги соціального замовлення, так звана «монументальна пропаганда», спрямована на увічнення образів вождів революції. Ідеологічна ' цензура в галузі скульптури проявилася найвідчутніше. Показові в цьому відношенні всесоюзний конкурс на проект пам'ятника Т. Шевченку у Києві 1926 р., де були відхилені всі 26 пропозицій, а також міжнародний конкурс на проект пам'ятника Т. Шевченку у Харкові 1930 р., де були відхилені проекти відомих українських скульпторів Б. Кратко, А. Петрицького, І. Кавалерідзе та ін. Пам'ятники Т. Шевченкові у Харкові (1935 р.), Києві та Каневі (1939 р.) створив російський скульптор М Манізер Упродовж 1910–1914 рр. було проведено чотири міжнародні конкурси на кращий проект пам’ятника Т. Шевченку в Києві.Але заборона царського уряду щодо вшанування пам’яті поета призвела до затримки його спорудження.