- •Лекція №1 вступ. Переклад як навчальна дисципліна і наукова проблема. Основні положення теорії перекладу
- •1 Місце перекладу серед лінгвістичних дисциплін. Види перекладу.
- •2. Загальні положення теорії закономірних відповідників
- •2.1 Еквівалентні відповідники
- •Лекція № 2 лексичні трансформації та формально-логічні категорії
- •2 Прийоми диференціації, конкретизації, ґенералізації. Формально-логічна категорія перехрещення
- •5 Прийоми цілісного перетворення і компенсації. Формально-логічна категорія „поза положенням”.
- •Лекція №3 граматичні трансформації та переклад синтаксичних конструкцій
- •1 Граматична форма й синтаксична конструкція
- •3 Амбівалентність синтаксичних конструкцій
- •4 Залежність перекладу компаративної конструкції від жанру матеріалу, що перекладається
- •5 Переклад абсолютних конструкцій
- •Лекція №4 експресивно-стилістична основа перекладу
- •Лекція № 5 переклад фразеологічних одиниць
- •5 Переклад фо, позбавлених образної основи
- •Лекція №6 еквівалентність перекладу. Рівні еквівалентності
- •1.1 Поняття перекладацької еквівалентності. Перший рівень еквівалентності
- •1.2 Другий рівень еквівалентності
- •1.4 Роль функціонально-ситуативного зміста ориґіналу
- •2.1 Власне мовні аспекти змісту висловлювання. Четвертий рівень еквівалентності. Використання у перекладі синонімічних структур, порядку слів, типів речень
- •2.2 П‘ятий рівень еквівалентності. Можливі розбіжності у предметно-логічному значенні
- •2.3 Конотативний аспект значення слова
- •2.4 Еквівалентність при переданні внутрішньолінгвістичних аспектів значення слова
- •Лекція №7 прагматика перекладу. Нормативні аспекти перекладу
- •1.2 Прагматичний потенціал тексту
- •2.1 Норма перекладу
- •2.2 Види перекладу
- •2.3 Типи перекладацьких помилок
- •Список літератури
2.1 Норма перекладу
Загальна теорія перекладу розкриває поняття перекладацької норми, на основі чого робиться оцінка якості перекладу. Лінгвістика перекладу включає як теоретичні (дескриптивні), так і нормативні (прескриптивні) розділи. Теоретичні розділи лінгвістики перекладу досліджують переклад як засіб міжмовної комунікації. У нормативних розділах лінгвістики перекладу на основі теоретичного вивчення формулюються практичні рекомендації, спрямовані на оптимізацію перекладацького процесу, полегшення й підвищення якості роботи перекладача, розробку методів оцінювання перекладів та методики навчання майбутніх перекладачів.
Для успішного виконання своїх функцій перекладач повинен ясно усвідомлювати мету своєї діяльності та шляхи досягнення цієї мети. Таке розуміння передбачає знання системи відповідностей між цими мовами, прийомів та методів перекладу, вміння обирати необхідний відповідник та застосовувати найефективніший прийом перекладу з урахуванням конкретного контексту, прагматичних чинників, які впливають на хід і результат перекладацького процесу.
Перекладач та інші особи, які оцінюють якість перекладу, виходять з посилання, що правильний переклад повинен відповідати певним вимогам. Сукупність вимог, що висувається до якості перекладу, називається нормою перекладу. Якість перекладу визначається ступенем його відповідності перекладацькій нормі та характером мимовільних чи усвідомлених відхилень від цієї норми.
Нормативні вимоги формулюються у вигляді принципів або правил перекладу. Вони можуть бути як загальними, так і частковими, охоплювати окремі випадки чи відноситися до певних типів перекладу.
Результати процесу перекладу (якість перекладу) зумовлюються ступенем смислової близькості перекладу ориґіналу, жанрово-стилістичною належністю текстів ориґіналу й перекладу, прагматичними чинниками, що впливають на вибір варіанту перекладу. Усі ці аспекти мають нормативний характер, визначають стратегію перекладача та критерії оцінювання його праці.
Норма перекладу складається в результаті взаємодії п’яти видів нормативних вимог: 1) норми еквівалентності перекладу; 2) жанрово-стилістичної норми перекладу; 3) норми перекладацького мовлення; 4) прагматичної норми перекладу; 5) конвенціональної норми перекладу.
1. Еквівалентність змісту ориґіналу й перекладу виступає як основа їх комунікативної рівноцінності. Норма еквівалентності перекладу не є незмінним параметром. Вона означає необхідність якомога більшої спільності змісту ориґіналу й перекладу, але у межах, сумісних з іншими нормативними вимогами. У кожному конкретному випадку тип еквівалентності визначається як співвідношенням одиниць МД та МП, так і врахуванням прагматичних чинників, які впливають на акт перекладу.
2. Жанрово-стилістичну норму перекладу можна визначити як вимогу відповідника перекладу домінантній функції та стилістичним особливостям типу тексту. Вибір такого типу визначається характером ориґіналу, а стилістичні вимоги – це нормативні правила, які характеризують тексти аналогічного типу в МП. Переклад художнього твору оцінюється за його літературними достоїнствами, технічний переклад – за термінологічною адекватністю, переклад реклами – за його дійовою силою.
3. Текст перекладу – це мовленнєвий витвір на МП; для нього обов’язкові правила норми й узусу цієї мови. Однак, ці правила неоднакові для усіх випадків функціонування мови. Вони варіюються як у різних функціональних стилях, так і в залежності від різновиду загальнолітературної мови: мови розмовної, мови художньої літератури, мови науки і т.і. Контакт двох мов у процесі перекладу призводить до їх взаємодії та взаємопроникнення. Багато слів та словосполучень, способів опису ситуації, спочатку характерних для МД, далі частково проникають і в МП, поступово набуваючи норми. Норми МП і МД розширюються під взаємним впливом. Норму перекладацького мовлення, таким чиним, можна визначити як вимогу дотримання правил норми й узусу МД з урахуванням узуальних особливостей перекладених текстів.
4. Прагматичну норму перекладу можна визначити як вимогу забезпечення прагматичної цінності перекладу. Вона не є “нормою” у повному сенсі цього слова, тому що прагматичне завдання перекладацького акту може бути індивідуальним, а не властивим перекладу взагалі. Прагнення виконати конкретне прагматичне завдання – це певним чином суперфункція, яка очолює решту аспектів перекладацької норми.
5. Конвенційну норму перекладу на сучасному етапі можна визначити як вимогу максимальної близькості перекладу до ориґіналу, її здатність повноцінно заміняти ориґінал як в цілому, так і в деталях, виконуючи задачі, заради яких переклад був здійснений.