32. Методика вивчення загальних питань про частини мови.

Вивчення частин мови спрямовано на поглиблення знань учнів про граматичне і лексичне значення слова, про особливості словозміни й словотворення в українській мові, про синтаксичну функцію слів у мовленні. Усвідомлюючи особливості словозміни і словотворення, учні під час вивчення частин мови більш глибоко оволодівають нормами української літературної мови, зокрема нормами вимови, утворення форм слів, побудови словосполучень і речень, ознайомлюються з морфологічними й деякими синтаксичними синонімами.

Вивчення морфології починається із з'ясування питання про поділ слів на частини мови. Розподіл слів за частинами мови здійснюється за сукупністю ознак - семантичних, морфологічних, синтаксичних. Учням найлегше дається сприйняття семантики слова, тим більше, що саме за цією ознакою здійснюється й поділ частин мови на самостійні (означають назви понять), службові (виражають відношення між поняттями) і вигуки (служать для вияву емоцій)

Традиційно для класифікації частин мови враховують спільні лексичні ознаки, граматичні категорії, синтаксичні функції та засоби словотвору. У сучасному мовознавстві існують різні погляди щодо кількості частин мови. Це пояснюється тим, що слова не можна чітко розподілити на певні класи, враховуючи всі названі вище ознаки.

Методика вивчення частин мови ґрунтується на специфічних принципах, що усталилися в сучасній лінгводидактиці. Для опрацювання теоретичних відомостей про частини мови, формування в учнів практичних умінь і навичок, крім відомих методів, доцільно застосовувати специфічні прийоми й принципи.

Важливим є засвоєння учнями загальних відомостей про морфологію та вироблення умінь і навичок розрізняти частини мови. Вивчаючи тему "Загальна характеристика частин мови", доречно використати узагальнюючі таблиці, схеми-конспекти, завдання пошукового характеру на текстовому матеріалі з опорою на таблиці, схеми.

33. Методи і прийоми вивчення словозміни частин мови.

34. Методика вивчення словотвору частин мови

35. Методика вивчення словосполучення

У методиці навчання синтаксису використовуються такі прийоми навчання:

- аналіз словосполучень;

- поширення і скорочення речень;

- заміна одних синтаксичних сполучень іншими;

- вставка окремих компонентів речення;

- перебудова синтаксичної конструкції;

- складання речень за опорними словами або схемами;

- редагування речень;

- синтаксичний аналіз тощо.

Словосполучення і речення. Вивчення синтаксису починається зі словосполучення. Зв’язки та відношення в словосполученні допоможуть учням зрозуміти більш складні синтаксичні одиниці. Синонімічність словосполучень готує школярів до комунікативно спрямованого користування в мовленні одиницями вищого рівня. Важливим є питання розрізнення таких основних одиниць синтаксису, як словосполучення і речення.

Необхідно показати учням особливості словосполучення і речення:

а) словосполучення, як і слово, служить для називання предметів, явищ, подій, а речення виконує функцію спілкування;

б) словосполучення виражає поширену назву, а речення – повідомлення, запитання, прохання;

в) словосполучення складається мінімум з двох слів, речення ж може складатися й з одного слова;

г) словосполучення характеризується підрядним зв’язком (узгодження, керування, прилягання), має головне й залежне слово; між частинами речення можливий підрядний і сурядний зв’язок, речення відрізняється інтонаційною та смисловою завершеністю.

Учні повинні зрозуміти, що слова, з’єднані сурядним зв’язком (однорідні члени речення) не є словосполученням. Головні члени речення, на відміну від словосполучення, є взаємозалежними, у них не можна визначити головне й залежне слово, між ними існує інший зв’язок. За своїм граматичним значенням речення відрізняється від словосполучення тим, що в ньому виражається ставлення мовця до повідомлення та зазначається час.

Словосполучення має сприйматися учнями як мовна одиниця, що містить такий зміст:

1) частина мови головного слова:

2) частина мови залежного слова;

3) форма залежного слова;

4) наявність прийменника, що вказує на відношення між головним і залежним словом.

Необхідно виробити в учнів уміння виділяти словосполучення в реченні, аналізувати їх будову. Засвоїти поняття про будову словосполучення допомагають такі завдання:

а) визначення головного слова й постановка від нього запитання до залежного;

б) визначення частиномовної належності головного й залежного слова;

в) визначення відмінка залежного слова. Наприклад: Уранці осіннє листя вкрило килимом стежину, а) Листя (яке?) осіннє, вкрило (що?) стежину, вкрило (чим?) килимом, вкрило (коли?) вранці, б) Листя (іменник) осіннє (прикметник), вкрило (дієслово) стежину (іменник), вкрило (дієслово) килимом (іменник), вкрило (дієслово) вранці (прислівник), в) Листя осіннє (Н. в.), вкрило стежину (З. в.), вкрило килимом (Ор. в.) вкрило вранці (невідм.).

Під час вивчення будови слова й морфології знання про словосполучення поглиблюються. Цьому сприяє засвоєння значущих частин слова, що можуть бути засобами синтаксичного зв’язку залежного слова з головним, частин мови як способів вираження головного й залежного слова.

Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване па усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані на ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.

До труднощів засвоєння учнями словосполучень належать: розмежування словосполучень і речень, словосполучень і сполучень слів із сурядним зв’язком, визначення засобів зв’язку в словосполученні й реченні, використання прийменників. Уникненню помилок такого характеру сприяє система вправ, що містить спостереження над структурою та семантикою словосполучень, повний і частковий аналіз синтаксичних особливостей словосполучень, класифікацію словосполучень, насамперед таких, що важко розрізняються учнями, перебудову певних синтаксичних конструкцій, складання алгоритмів, використання пропонованих словосполучень у власних висловлюваннях. У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості словосполучення як синтаксичної категорії.