2.4 Вивчення українських прислів’їв та приказок на уроках рідної мови

У дуже давні часи в прислів’ях наші предки передавали на­ступним поколінням правила моралі, досвід минулого життя та набуті спостереження за природою. У прислів’ях, як у дзер­калі, відтворені всі сторони життя народу: домашня, родинна, рільнича, лісова, громадська, його потреби, звички, погляди на природу, на значення всіх явищ життя. Прислів’я та приказки живуть разом з народом, його турботами й болями, радіють його успіхам, захищають і стверджують добро, засуджують зло.

Прислів’я - це короткий образний вислів, переважно ритміч­ний, з повчальним змістом. У прислів’ях висловлені глибокі думки.

Прислів’я передають ці думки дітям, допомагають їм самим учитися образно висловлюватися, вчать любити влучне, дотеп­не слово. Над кожним з них треба добре подумати: кожне з них - своєрідна задача.

Необхідно показати дітям прислів’я як художній твір, бага­тий на художні засоби зображення: ритмізована мова, звукопис (алітерація, асонанс), епітети, порівняння, метафори. Спостере­ження за побудовою, розкриття узагальнено-метафоричного образу - спосіб аналізу прислів’я як особливої художньої форми.

Прислів’я підсилюють виховне спрямування твору, відчут­тя особливостей його персонажів.

Цікавою є вправа - «діалог» персонажів, складений з українських народних прислів’їв, дібраних тема­тично. Можливий приклад такої бесіди (українська народна казка «Лисичка-сестричка»).

1. Веселий гість - дому радість.

2. Гарні гості, та не в пору.

Дорогі гості, а нічим приймати.

Від гостей не відкрутишся.

1. Міняв тихо - виміняв лихо.

Міна буває надвоє: або виміняв або проміняв.

Мир та лад - великий клад.

Згода будує, а незгода руйнує.

Де незгода, там часто шкода.

Хто згоди хоче, той згоду має.

Де згода панує, там і горе танцює.

Я до згоди, як риба до води.

2.5 Методика робот из лічилками

Лічилки створюються самими дітьми у процесі гри, промов­ляються речитативом. Основне призначення лічилки - орга­нізувати гру, визначити, кому починати, кому водити, ловити, жмуритися тощо. Діти підкоряються лічилці: як вона вкаже, так і буде.

Є дві групи лічилок: одні мають зрозумілий зміст, інші - незро­зумілий. У багатьох лічилках цікавий зміст, але в усіх чіткий ритм.

Перед промовлянням лічилки важливо знайти ритмічний ключ (лічба на «два»: 1, 2 чи на «три»: 1, 2, 3); читання спочатку можна супроводжувати плесканням у долоні, притупуванням, а потім використати відпрацьоване ритмічне промовляння в ігровій ситуації.

Робота над цим жанром, як і попередніми, починається зі слова лічилки. Оскільки основною ознакою лічилки є на­явність ритму, необхідно навчати дітей визначати його і про­мовляти її в заданому ритмі.

Прийоми:

послухай і повтори (вчитель промовляє лічилку в потріб­ному ритмі, відбиває ритм рукою; потім у такому ж ритмі повторюють діти);

зверни увагу на знаки наголосу і пауз у тексті. Вони ви­значають ритм. Прочитай лічилку в цьому ритмі;

прочитай лічилку на рахунок «чотири» (наприклад, 1, 2,3,4);

склади лічилку за початком;

розіграйте лічилки.

Висновок.

Малі форми фольклору лаконічні і чіткі формою, глибокі і ритмічні. З їхньою допомогою діти вчаться чіткій і дзвінкій вимові, проходять школу художньої фонетики. Цільове призначення дикційних вправ багатообразне. Вони можуть бути використані для розвитку гнучкості і рухливості мовного апарату дитини для формування правильної вимови звуків мови, для засвоєння вимови важко поєднуваних звуків і слів, для освоєння дитиною інтонаційних багатств і різного темпу мови. Все це можна знайти в народній педагогіці. Наприклад, так за допомогою малих форм фольклору діти вчаться виражати ту або іншу інтонацію: засмучення, ніжність і ласку здивування, попередження. Дитячий фольклор стимулює мовленнєву активність дітей, збагачує їхнє мовлення народними образними виразами. Народні пісеньки, потішки, пестушки також є прекрасним мовним матеріалом, який можна використовувати на заняттях по розвитку мови дітей дошкільного віку. З їхньою допомогою можна розвивати фонемний слух, оскільки вони використовують звукосполучення, які повторюються кілька разів в різному темпі, з різною інтонацією, при чому виконуються на мотив народних мелодій.

Використана література

1. Жовнір-Коструба С., Жовнір-Іватьо Н., Жовнір О. Читання і розвиток мовлення. Початкова школа. - №9, 1998. – с.50.

2. Методика викладання української мови. – К., 1989.

3. Н.Ф.Скрипченко, О.Я.Савченко. Читанка 3(2). – К., 1997. – с.34.

4. Методика викладання української мови (за редакцією С.І.Дорошенка). – К., 1989.

5. [ М.С.Грицай, В.Г.Бойко, Л.Ф.Дунаєвська. Українська народнопоетична творчість. – К., 1983. – с.243.

6. Словник української мови. – К., 1973. – Т.4. – с.460.

7. С.Савельєва. Використовуючи усну народну творчість. – Початкова школа. - №10, 1998.

1Родари Дж. Грамматика фантазии / Дж. Родари. - М. : Прогресс, 1978.

2Загадки / упор. І. Березовський. - К. : Дніпро, 1987. - С. 24.