3.3. Фінансові реформи.

Потреби капіталістичної країни і розлади фінансів в роки Кримської війни владно вимагали упорядкування всього фінансового справи. Проведення в 60-х роках 19ст. серії фінансових реформ було направлено на централізацію фінансової справи і торкнулося головним чином апарату фінансового управління. Указом 1860р. було засновано Державний банк, який замінив собою колишні кредитні установи - земський і комерційний банки, зберігаючи скарбницю і прикази суспільного піклування. Державний банк отримав переважне право кредитування торговельних і промислових закладів. Впорядковано був державний бюджет. Закон 1862г. встановлював новий порядок складання кошторисів окремими відомствами. Єдиним відповідальним розпорядником всіх доходів і витрат став міністр фінансів. З цього ж часу почала публікуватися в загальне зведення розпис доходів і витрат.

У 1864г був перетворений державний контроль. У всіх губерніях засновувалися відділення державного контролю - контрольні палати, незалежні від губернаторів та інших відомств. Контрольні палати щомісяця перевіряли доходи й витрати всіх місцевих установ. З 1868р. стали публікуватися річні звіти державного контролера, що стояв на чолі державного контролю.

Була скасована система відкупів, при якій велика частина непрямого податку йшла не в казну, а в кишені відкупників. Проте всі ці заходи не міняли загальної станової спрямованості фінансової політики уряду. Основний тягар податків і зборів, як і раніше лежала на податном населенні. Зберігалася подушна подати для селян, міщан, ремісників. Привілейовані стану від неї були звільнені. Подушна подати, оброчні і викупні платежі становили понад 25% державних доходів, проте основну частину цих доходів становили непрямі податки. Більше 50% витрат у державному бюджеті йшло на утримання армії та апарату управління, до 35% - на сплату відсотків за державними боргами, видачу субсидій та інше. Витрати на народну освіту, медицину, піклування складали менше 1 / 10 державного бюджету.

3.4. Військова реформа.

Поразка в кримській війні показало, що російська регулярна армія, заснована на рекрутському набір, не може протистояти більш сучасним європейським. Необхідно було створити армію, яка має навченим запасом особового складу, сучасною зброєю і добре підготовленими офіцерськими кадрами. Ключовим елементом реформи став закон 1874г. про всесловной військової повинності чоловіків, які досягли 20 років. Термін дійсної служби встановлювався в сухопутних військах до 6, на флоті - до 7 років. Терміни дійсної служби в значній мірі скорочувалися залежно від освітнього цензу. Особи, що мали вищу освіту служили всього півроку.

У 60-х рр.. почалося переозброєння армії: заміна гладкоствольної зброї нарізною, введення системи сталевих артилерійських знарядь, поліпшення кінного парку. Особливе значення мало прискорений розвиток військового парового флоту.

Для підготовки офіцерських кадрів створювалися військові гімназії, спеціалізовані юнкерські училища та академії - Генерального штабу, Артилерійська, Інженерна і д.р. Покращилася система управління збройними силами.

Все це дозволило скоротити чисельність армії в мирний час і разом з тим підняти її боєздатність.