22. Соціально-психологічні методи управління

Значне місце в діяльності менеджерів належить методам пере­конання, тому вони є важливими для вивчення й застосування. Вміння враховувати методи переконання (психологічні фактори) й за їх допомогою цілеспрямовано впливати на працівників допома­гає керівникові сформувати колектив із спільними метою й завдан­нями. Соціологічні дослідження підтверджують, що успіх діяль­ності керівника на 15% залежить від його фахового рівня й на 85% - від уміння працювати з людьми. Знаючи особливості по­ведінки, характер кожного працівника, можна прогнозувати його поведінку в необхідному для колективу напрямі. Кожній групі лю­дей, кожному колективу притаманний певний психологічний клімат. Тому суттєвою умовою створення й розвитку трудових ко­лективів є дотримання в них принципів психологічної сумісності. Недостатня увага до соціальних і психологічних аспектів уп­равління є основою нездорових взаємовідносин у колективі, що може призвести до різкого зниження продуктивності праці (до 15%). Як засвідчує практика, формування позитивного морально-психологічного клімату, виховання почуття товариськості і взаємодопомоги відбувається більш активно при формуванні рин­кових відносин. Тому менеджерам підприємств готельно-ресто­ранного бізнесу для найбільш результативного впливу на працівників слід не лише знати моральні й психологічні особли­вості окремих виконавців та соціально-психологічні характерис­тики окремих груп і колективів, але й здійснювати управлінський вплив за допомогою соціально-психологічних методів управління. Для цього доцільно застосовувати сукупність специфічних спо­собів впливу на відносини й зв'язки, які виникають в трудових ко­лективах, а також на соціальні процеси, які в них відбуваються (схема 9.3).

Головною метою застосування зазначених методів є сформу­вання в колективі позитивного соціального й психологічного клімату, завдяки чому значною мірою вирішуються виховні, ор­ганізаційні й економічні завдання. Тобто поставлені перед колекти­вом цілі можуть бути досягнуті за допомогою одного з важливіших критеріїв ефективності й якості роботи - людського фактору. Уміння враховувати «людський фактор» дозволяє керівникові цілеспрямовано впливати на колектив, створювати необхідні умови для праці і формувати колектив однодумців. Прийоми й спосо­би соціально-психологічних методів, які застосовуються на під­приємствах, досить часто визначаються фаховим рівнем та компе­тентністю керівника, організаторськими здібностями й обізнаніс­тю в галузі соціальної психології. Очолювати колектив повинні фахівці, які володіють методикою застосування системи соціально­го і психологічного впливу, а саме: - методами управління певними груповими явищами й проце­сами; - методами стимулювання творчої активності працівників; - методами морального стимулювання колективної ініціативи; - методами соціального нормування; - методами соціального регулювання; - методами соціального планування; - методами соціального прогнозування; - методами управління індивідуально-особистісною поведінкою; - методами морального стимулювання особистої ініціативи; - методами виховання та навчання; - особистим прикладом. Успіх діяльності керівника залежить також від того, наскільки вірно він застосовує систему психологічних методів впливу, які формують позитивні міжособистісні відносини: - метод формування та розвитку первинних колективів; - гуманізацію праці (дизайн робочих місць, застосування поло­жень ергономіки, впровадження сучасного технічного обладнання); - психологічну мотивацію; - психологічні методи відбору й навчання працівників; - формування оптимального психологічного клімату колек­тиву. Основними методами формування оптимального психологіч­ного клімату колективу найчастіше виступають: стиль керівництва, культура управління та етика управлінської діяльності.

23. Суть планування і його місце в менеджменті

Слово «план» походить від латинського слова planum — площина, рівне місце. Спочатку цей термін використовувався на позначення креслення (рисунка), що характеризує певну ділянку в масштабі площини. Потім його стали застосовувати для визначення (опису) проектів, реалізація яких передбачає систему взаємозв'язаних завдань, показників та розрахунків. «Планувати- означає думати про майбутнє», — писав Болан.

«Планування — це дії, описані для того, щоб їх було здійснено»,- Соєр.

«Майже будь-яку роботу, щоб її взагалі зробити, треба спланувати, принаймні неформально, на кілька хвилин наперед», — Денісон.

Саме поняття «управляти» означає «дивитися вперед», що дає певне уявлення про те, якої ваги надають плануванню у світі бізнесу.; і це дійсно правда. Навіть якщо передбачення і не є всімменеджментом, воно складає його важливу частину, — зазначив ще в1916р.Файоль. Планування в організації — процес визначення цілей організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Зміст планування

Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових питання:

1. де організація знаходиться у даний момент (теперішній стан)?

2. чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

3. як організації потрапити звідти, де вона є, туди, куди вона прагне?

Функції планування

Планування є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління. До функцій планування відносяться: ціле-встановлення, прогнозування, моделювання, програмування. Сутність планування, як функції управління підприємством, полягає в обґрунтуванні цілей і шляхів їх досягнення на основі виявлення комплексу завдань і робіт, а також визначення ефективних методів, способів і ресурсів усіх видів, необхід­них для виконання цих завдань та встановлення їх взаємозв'язку. Планування є основ­ною ланкою та організаційним початком всього процесу реалізації цілей підприємства. План потрібний не тільки великим та середнім, але й малим підприємствам. Нормативність встановлює вимоги до ефективності використання ресурсів та резуль­татів господарювання.

Мета планування

Мета полягає у створенні системи планових документів, які визначаютьзмістта певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації. Планування дає змогу виявити проблеми, що існують наринку, і намітити необхідні заходи для їх подолання умайбутньому. Однак неможливо абсолютно точно передбачити всі параметри економічної системи, яких буде досягнено на практиці, адже фор­мування плану завжди відбувається в умовах інформаційної недостатності. І саме ринок має можливість скоригувати економічні процеси і привести їх до необхідної рівноваги. План в умовах рин­ку і самостійності підприємств має забезпечити насамперед ритмічність виробництва, одержання стабільних доходів і стійке фінансове становище підприємств.

Доцільність планування

«Планування ніколи не було „єдиним і найкращим способом“. Проте у вигляді стратегічного програмування інколи воно може бути корисним. Воно дійсно відіграє важливу роль в організаціях, так само, як плани й планувальники, якщо потрапляють у доречний контекст. Забагато планування спроможне призвести до хаосу, але туди ж веде й замала кількість (причому цей шлях коротший)» — Генрі Мінцберг, «Зліт і падіння стратегічного планування» (1994 р.)

Класифікація планування

З точки зору обов'язковості планових завдань

розрізняють:

• Директивне планування — це процесприйняття рішень, які мають обов'язковий характер дляоб'єктівпланування. Таке планування може бути ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, у сфері охорони навколишнього середови­ща, оборони, соціальної політики.

• Індикативне планування є найбільш розповсюджена у всьому світі форма дер­жавного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антипо­дом директивного тому, що цей план не має обов'язкового до виконання характеру, хоча в ньому можуть бути і обов'язкові завдання. В цілому він має направляючий, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефек­тивність економіки, а насамперед в тому, щоб забезпечити ув'язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієн­туючий характер (контрольні цифри, економічні регулятори)

Залежно від терміну, на який складається план

• Перспективне планування охоплює період понад 5 років — 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію підприємства, соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування потрібно відрізняти від прогнозування.

• Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому випадку складається п'ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і є по суті короткостроковим плануванням.

• Поточне планування охоплює період до 1 року — піврічне, квартальне, місячне, де­кадне, тижневе і добове планування.

За складом планових рішень

• стратегічне планування;

• поточне (оперативно-календарне планування);

• зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

Етапи планування

Планування в самому загальному вигляді передбачає виконання наступних етапів:

• Постановка цілей і завдань

• Складання програми дій

• Виявлення необхідних ресурсів та їх джерел

• Визначення безпосередніх виконавців і доведення планів до них

Принципи планування

Планування спирається на певні закономірності, що одержали назву принципівпланування.А. Файольвизначив чотири основні принципи планування, назвавши їх загальними рисами ефективної програми дій. Це — єдність, безперервність, гнучкість і точність . Значно пізнішеР. Акоффобґрунтував ще один ключовий принцип планування — принцип участі.