2. Навчання складати план прочитаного. Переказ прочитаного

Навчання складати план прочитаного

Навчання учнів складати план слід ґрунтувати на умінні поділити твір на частини. Це — важливий підго­товчий етап до виділення пунктів плану. На цьому етапі виправдовує себе застосування малюнкового плану.

Роботу над малюнковим планом можна проводити по-різному. Ось кілька її варіантів. Перший: учитель звер­тає увагу до малюнків під текстом, наприклад, казки «Колосок» і запитує: «До яких частин казки ви віднесете кожен із малюнків?» Діти повинні відшукати відповід­ний текст і прочитати його. Другий: показати дітям кіль­ка ілюстрацій до казки і запропонувати розмістити їх у порядку розгортання подій даної казки, а потім довести це читанням твору за частинами. Третій: роботу над малюн­ковим планом поєднати з розвитком творчої уяви, зокре­ма, передати у власних малюнках послідовність подій.

Своєрідною підготовкою до виділення пунктів плану може стати формулювання заголовків до частин, на які автор поділив свій твір. Важливо, що учні усві­домлять можливість озаглавити частину. На створенні заголовків вони формуватимуть уміння будувати речен­ня. А це теж цінно для уроків читання, які покликані розвивати учнівське мовлення.

Набуття умінь давати заголовки частинам твору — це лише перший крок до словесного оформлення плану, який у методиці іменується логічним. Його найперша ви­мога— уміти сформулювати пункт плану незалежно від того, чи автор поділив свій твір на частини, чи ні. У пси­хології цей процес оцінюють як перехід від аналізу (поділ на частини) до синтезу (формулювання пункту плану). І це так, адже, виділивши частину твору і усвідомивши її смисл, учні повинні знайти узагальнену його формулу.

Словесне оформлення плану рекомендується починати з 3 класу, коли учні навчаються виявляти послідовність подій, знаходити причинові зв'язки їх. Можна спиратися на те, що їм відомо. А відомо їм те, що твір має початок, виклад і завершення. Тому цілком правомірно постави­ти запитання, які спонукають дітей до розміркування: З чого починається розповідь у творі? Що сталося потім? Чим закінчується?

Вимоги до плану: 1) усі його пункти повинні пере­давати логіку розгортання подій; 2) вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки.

Пункти плану можуть оформлятися у вигляді дво­складних речень, як це показано вище. Доцільно пропа­гувати й інші-тини-формулювання-пунктів плану, зокрема, номінативними і питальними реченнями. Застосування питальних речень як пунктів плану дає змогу активізувати роботу учнів. Питання змушують ді­тей шукати відповіді на них, у них виявляється послідов­ність викладу подій, їх взаємозв'язок.

Переказ прочитаного

Умінню дітей пере­казувати прочитане треба надавати великого значення.

По-перше, як форма навчання переказ має освітнє й виховне значення. Якщо учень успішно справляється з переказуванням тексту нарису, значить, він засвоїв усі терміни і поняття, які траплялися в тексті, осмислив про­читане і при потребі висловлює своє ставлення до нього, тобто дає йому оцінку в межах дитячого уявлення про описуваний предмет.

По-друге, ця форма навчання має невичерпні можли­вості для роботи над розвитком мовлення дітей. Учні відчувають вплив образної мови першоджерела і нама­гаються переносити її до власного мовлення. До цього треба заохочувати, але слідкувати за тим, щоб діти пра­вильно розуміли і вміло застосовували в своїй практиці те, що вичитали. Намагаючись передати все так, як у тво­рі, школярі привчаються слідкувати за послідовністю і причиновим зв'язком викладу, тобто навчаються перека­зувати логічно, дохідливо, зрозуміло. Нарешті, переказ — це уміння добирати слова, фрази, будувати речення. У цьому саме й полягає завдання розвитку мовлення уч­нів початкових класів.

По-третє, в процесі переказу вчитель дістає можливість прослідкувати за тим, як діти володіють такими якос­тями усного мовлення, як жвавість і водночас природ­ність викладу, його інтонування, виразність переказу.

Існують різні види переказування: дослівне, близьке до тексту; стисле, або коротке; творче. Що кожне з них дає? Дослівне не виявляє досконального розуміння тек­сту, але воно свідчить про те, що у свідомості учня зали­шилися блоки, запозичені з твору. Дослівне переказуван­ня дещо нагадує заучування напам'ять.

Повним, близьким до тексту переказуванням діти ово­лодівають на другому і третьому роках навчання. На четвертому році цей вид переказу не знімається. Але по­ряд з ним від четвертокласників треба вимагати уміння переказувати коротко.

Коротке переказування виявляє володіння мовленням: умінням зберігати логіку викладу, а також орієнтуватись в переконструюванні речень. Коротке переказування — один з елементів творчого переказування.

Види творчого переказування багатоманітні. Серед них: розповідь від першої особи, продовження розповіді. Якщо діти читають нарис, можна запропонувати їм склас­ти усне оповідання про предмет цього твору (наприклад, про вовка на основі кількох оповідань, з якими вони зна­йомі). Не завжди є необхідність переказувати тільки те, що прочитали. Добре, коли, прочитавши твір, учні зга­дають і розкажуть, що вони знають про автора твору. У цьому — сенс творчого переказування.

Переказ як елемент уроку не завжди обов'язковий. Короткі тексти переказувати не рекомендується.