Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

ФЕОДОСІЯ, ІГУМЕНА ПЕЧЕРСЬКОГО

.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
96.78 Кб
Скачать

І відразу, покликавши служку, послав його за блаженним Феодосієм. Той швидко прийшов, і сказав йому з радісним обличчям Доміан: «Чи буде, отче, так, як зараз з’явившись, пообіцяв ти мені?!» Блаженний, не знаючи про те, відповів: «Але, дитино, я не знаю, про яку обіцянку ти говориш». Тоді розповів йому, як молився і як з’явився йому сам преподобний. Почувши це, богонатхненний отець наш Феодосій, посміхнувшись і пустивши сльозу, сказав йому: «Ой, дитино! Буде так, як обіцяв тобі ангел, що явився в образі моєму. Я ж, грішний, як можу бути у славі тій, що уготована праведникам!» Але він, почувши обіцянку, зрадів. І тих із братії, що прийшли, поцілував і так із миром віддав душу свою ангелам, що прийшли по нього. Тоді блаженний повелів ударити в било, щоб зібралася братія, і так з великою честю і співами поховали чесне тіло його, де і всіх з братії хоронили.

Після цього примножувалася братія,

і треба було славному отцю нашому Феодосію

розширювати монастир на нові келії,

бо приходило багато і ставало монахами.

І сам із братією будував

і городив двір монастирський.

І коли розпустили огорожу монастиря

і ніхто не стеріг,

однієї ночі прийшли розбійники.

Говорили, що в церкві заховано скарби,

і тому не пішли вони в жодну з келій,

а рушили до церкви.

І почули голоси співаючих у церкві.

Вони ж, подумавши,

що братія вечірні молитви співає, відійщли,

І, трохи почекавши у лісі,

подумали, що вже закінчено співи,

і прийшли до церкви.

І почули ті ж голоси

і бачили світло дивне у церкві,

й пахощі йшли від церкви,

бо ангели співали у ній.

Вони подумали, що братія нічні молитви співає,

і так знову відійшли,

чекаючи, доки ті закінчать співи,

і тоді, зайшовши до церкви,

візьмуть усе, що є там.

І так багато разів приходили вони

і ті голоси ангельські чули.

І настав час вранішньої молитви,

і пономар бив у било. Тоді вони, відійшовши у ліс, сиділи і говорили: «Що робити будемо? Бо здається нам, видіння було у церкві? Але коли зійдуться всі до церкви, тоді, прийшовши і двері заступивши, всіх їх візьмемо». Це ворог їх на те підбурював, бажаючи так святе те стадо зігнати з місця того. Але не зміг так зробити, а й сам був переможений ними, бо Бог допомагав за молитвами преподобного отця нашого Феодосія. Тоді злі люди, трохи почекавши, коли преподобне стадо зібралося у церкві з блаженним наставником і пастухом своїм Феодосієм і співало вранішні Псалми, кинулись на них, наче звірі дикі. Як тільки підійшли, сталося диво дивне: піднялася церква з землі з тими, що були в ній, у повітря, що не могли вони дістати їх. Ті, що були в церкві з блаженним, нічого не розуміли і не знали про це. Ті ж, побачивши диво це, вжахнулися і, злякавшись, вернулися у дім свій. І відтоді поклялися нікому зла не робити, а старший їхній з іншими трьома прийшов до блаженного Феодосія покаятися йому і розповісти про те, що сталося. Блаженний, почувши це, прославив Бога, що врятував їх від такої смерті, і так відпустив їх, славлячих Бога і вдячних йому за все це.

І таке ж диво про церкву ту

колись спостерігав

і один із бояр христолюбця Ізяслава.

Колись їздив він уночі на поле,

що за 15 поприщ від монастиря блаженного.

І побачив цю церкву під хмарами.

І, злякавшись, поскакав із отроками,

бажаючи побачити, яка то церква.

І коли доїхав до монастиря блаженного Феодосія,

тоді побачив він, як спустилася церква

і стала на своє місце.

Він постукав у ворота,

і воротар відчинив йому,

і зайшов.

і розповів блаженному про те, що сталося.

І відтоді часто приходив до нього,

і насолоджувався духовними бесідами,

і давав від помістя свого на влаштування монастиря. Й інший боярин того ж христолюбця йшов колись із князем своїм христолюбцем на війну супроти тих, що готові вже були до битви, і пообіцяв у думках своїх, говорячи: «Якщо вернусь живим і здоровим додому, дам Святій Богородиці у монастир блаженного Феодосія дві золоті гривни, ще й на ікону Святої Богородиці оправу викую». Тоді була битва і багато загинуло воїв. Всі вороги переможені були, а боярин врятований вернувся додому. Він забув, що пообіцяв Святій Богородиці. І через кілька днів, коли спав він в обідню пору у домі своєму, почувся йому голос страшний, що кликав його по імені: «Клименте!» Він підхопився і сів на постелі. Він побачив ікону Святої Богородиці, яка була в монастирі блаженного, перед ліжком його. І линув голос від неї: «Чому, Клименте, пообіцявши мені, не виконав своєї обіцянки? Але зараз речу тобі: поспіши виконати обіцянку свою!» Сказавши це, ікона Святої Богородиці зникла. Тоді боярин, перелякавшись, узяв, що обіцяв, і поніс у монастир, віддав блаженному Феодосію, також і вінець Святої Богородиці на ікону викував. А через кілька днів надумав той же боярин подарувати Євангеліє у монастир блаженному. Прийшов до великого Феодосія у монастир, сховавши за пазухою святе Євангеліє, і після молитви, коли хотіли вони сісти і той ще не показав своє Євангеліє, сказав йому блаженний: «Спочатку, брате Клименте, вийми це святе Євангеліє, що тримаєш за пазухою своєю і яке обіцяв подарувати Святій Богородиці, тоді сядемо». Почувши це, той вжахнувся з провидництва преподобного, бо нікому не говорив про це. Отож добув святе те Євангеліє, дав у руки блаженному, і сів, і, наситившись духовними з ним бесідами, вернувся у свій дім. І відтоді велику любов мав до блаженного Феодосія і часто приходив до нього, велику користь маючи від того.

І коли хтось приходив до велебного, то після божественного повчання подавав йому трапезу з їжі монастирської: хліб, чечевицю і трохи риби. Часто і христолюбець Ізяслав, покуштувавши такої їжі, радіючи, говорив блаженному Феодосію: «Сам знаєш, отче, всіма благами світу цього наповнений дім мій, але ніде такої солодкої їжі не куштував, як нині тут. Ніколи рабами моїми подані різні й розкішні страви не бувають такими солодкими. Але прошу тебе, отче, скажи мені, звідки солодкість ця у їжі вашій?» Тоді богонатхненний Феодосій, бажаючи зміцнити його любов до Бога, відповів йому: «Якщо, благий владико, взнати це хочеш, послухай, що розкажу тобі. Коли братія монастиря щось хоче варити, чи хліб пекти, чи якусь іншу справу робити, тоді спочатку один із них іде за благословенням до ігумена, після цього вклониться перед святим олтарем тричі до землі, запалить свічку від святого вівтаря і від неї вогонь розпалює. І коли воду наливає у котел, говорить старшому: «Благослови, отче!», і той відповідає: «Бог благословить тебе, брате!» І так всі справи їхні здійснюються з благословенням. Твої ж раби, як кажуть, працюють сварячись, ганячи й обмовляючи один одного, часто бувають биті наглядачами». Почувши те, христолюбець промовив: «Дійсно, отче, все так, як ти кажеш».

Преподобний отець наш Феодосій воістину був сповнений Святого Духа, тому і Божий талант примножив, і заселив місце, яке було порожнім, великою кількістю чорноризців, і монастир славний заснував. Тож ніколи не хотів ніяких скарбів мати у ньому, а з вірою та надією поклонявся Богу, не прагнучи багатства. Тому часто ходив по келіях учнів своїх, і якщо знаходив у когось чи їжу, чи одяг, шо поза уставом, чи щось із речей, забирав це і кидав у піч, як щось вороже і привід до гріха. І так говорив їм: «Не слід нам, браття, ченцям, що знехтували усім мирським, збирати речі у келіях своїх. Як же можемо молитву чисту нести Богові, тримаючи багатство у келії своїй? Про це сказав Господь: «Де скарби ваші, там і серця ваші», а про збирачів їх: «Безумні, у цю ніч душі ваші візьму, а скарби кому залишаться?» Тому, братіє, задовольняйтеся уставним одягом нашим та їжею, що маємо у трапезній від келаря, а в келії з цього не тримайте нічого, так з великою ревністю і зі всією душею свою чисту молитву принесемо Богові». І такими, й іншими словами він із великим смиренням і зі слізьми повчав їх. Ніколи не був він ні несправедливим, ні розгніваним, ні з лютими очима, а милосердний і тихий, виявляючи милість до всіх. Тому, якщо хто зі святого стада, ослабнувши душею, йшов із монастиря, блаженний через те печалився, сумував і молився Богу, щоб вівця, яка відбилася від стада, повернулася назад. Того блаженний приймав із радістю, повчаючи ніколи не піддаватися ворожим підступам, не поступатися їм, а міцно стояти. Говорив, що «не чоловіча то душа, що піддається печальним цим підступам». Це і багато іншого говорив він, утішаючи того, і відпускав його з миром у келію.

Був там один брат слабкий, який часто полишав монастир блаженного і, коли повертався, блаженний з радістю приймав його, твердячи, що не дають йому померти поза монастирем: хоч багато разів залишав нас, але судилось у монастирі цьому кінець життя зустріти. І молив, плачучи, Бога за нього, просячи терпіння для того. І отак, полишаючи монастир багато разів, повертався сюди, прохаючи великого Феодосія прийняти. Той же, воістину милосердний, як вівцю заблукалу, зустрічав його радо і прилучав до стада свого. Тоді чорноризець той, власноруч працюючи, зібрав невеликий статок, бо полотно ткав, приніс і поклав його перед блаженним. А святий сказав йому: «Якщо хочеш чорноризцем бездоганним бути, візьми це, як плід непослуху твого, і кинь у палаючу піч». Він же, сповнений віри, поніс за велінням блаженного і кинув у піч, де й згоріло. Сам же відтоді жив у монастирі тому до кінця життя, і так, як сказав блаженний, помер у мирі. Така була любов блаженного, і таке милосердя до учнів своїх мав, щоб ніхто не відбився від стада його, а були всі вкупі, як пастух гарний пасе, повчає й утішає, бесідами заспокоює душі їхні, сповнюючи насолодою і добром постійно. Тому і багатьох на Божу мудрість наводив і до небесного царства спрямовував. Але знову поведемо розповідь про отця нашого Феодосія.

Одного дня прийшов келар до цього блаженного і сказав, що в Цей день нема що запропонувати на обід, бо нема з чого зварити. Сказав йому блаженний: «Іди, зачекай трохи, молячи Бога, щоб потурбувався про нас. Або ж звари пшеницю, перемішай з медом і подай на трапезу братії, нехай їдять. Але надіюсь на Бога, який у пустелі ремствуючим людям хліб небесний послав, як дощ, ще й перепелів. Він і нам тепер може харчі послати». Почувши те, келар пішов. І блаженний просив Бога об тім. І перше згадуваного боярина Бог надоумив наповнити три підводи їжею: хлібом, сиром, рибою, чечевицею, ще й медом, і послав усе те блаженному до монастиря. І, уздрівши це, блаженний, прославляючи Бога, сказав келарю: «Бачиш, брате Федоре, — не залишить нас Бог, якщо надіємося на нього усім серцем. Тим-то йди і зготуй обід великий братії у цей день, бо це привітання Боже». І тоді блаженний веселився з братією на обіді, радістю духовною, але сам їв хліб сухий та овочі, варені без масла, і воду пив — як і завжди. І ніколи не бачили його понурим чи смутним, коли сидів він за обідом із братією, а завжди веселим було його обличчя і сповненим божої благодаті.

До цього блаженного привели колись розбійників зв’язаних, яких зловили в одному з монастирських сіл на злодійстві. Блаженний, побачивши їх зв’язаними і пригніченими, зжалився і, заплакавши, наказав розв’язати їх і нагодувати й напоїти. І довго повчав їх, щоб нікого не кривдили і нікому зла не чинили, а зі своєї праці жили.

Таким було милосердя великого отця нашого Феодосія, який, побачивши бідних чи убогих, згорьованих і в злиденному одязі, співчував їм, і дуже побивався за ними, і зі слізьми залишав їх. І через це створив двір поблизу монастиря свого і воздвиг церкву у ньому святого першомученика Стефана [16], там повелів жити жебракам і сліпим, кривим і хворим, і від монастиря надавав їм усе необхідне — десяту частину від усіх монастирських статків віддавав їм. І ще кожної суботи посилав віз хліба тим, що перебували там.

Одного дня прийшов до преподобного Феодосія священик із міста, просячи вина для служби Святої літургії. Й одразу блаженний покликав пономаря і наказав налити вина у глек, який священик приніс, і віддати йому. Той же сказав, що «мало цього вина, вистачить тільки на три або на чотири дні Святої літургії». Блаженний же відповів йому: «Вилий усе чоловіку цьому, а про нас Бог потурбується». Пономар пішов, але, порушивши повеління святого, виділив тому лише трохи вина, залишивши на вранішню церковну службу. Священик показав блаженному Феодосію, як мало йому дали. І тоді, покликавши пономаря, той сказав йому: «Сказав тобі, віддай усе і про завтрашній день не турбуйся, бо не залишить Бог церкви цієї наступного дня без служби, а ще цього дня пошле нам багато вина». Відтак пономар віддав усе вино священику і з тим його відпустив. Коли після вечері сиділи вони, як і казав блаженний, привезли три підводи, повних корчаг із вином, що послала якась жінка, котра відала всім у домі благовірного князя Всеволода. Побачивши це, пономар, прославив Бога, дивуючись пророцтву блаженного Феодосія, який сказав: «У цей день багато вина Бог пошле нам», — так і сталося.

Коли був день великого і святого Дмитрія, в який настав кінець його мукам за Христа, преподобний Феодосій з братією пішли в монастир святого Дмитрія, і тут принесли йому хлібці дуже білі, які він повелів келарю подати на їжу братії, що залишилась. А той, не по-

слухавшись, подумав про себе: «Наступного дня, коли збереться вся братія, подам цей хліб на їжу їм; зараз же монастирський хліб подам їм». Як подумав, так і зробив. І наступного дня, коли сіли вони за обід, подав той хліб нарізаний; тоді блаженний, побачивши такий хліб, покликав келаря і спитав у нього, звідки цей хліб. Той же відповів, що «вчора принесений був, але вчора було мало братії, тому вирішив нині всій братії подати на їжу». Тоді блаженний сказав йому: «Краще було б не думати про наступний день, а зробити за велінням моїм. І зараз би Господь, який завжди опікає нас, потурбувався і подав нам ще більше, що потрібно». Тут же повелів одному з братії зібрати у корзину ті шматки, віднести і висипати в річку, того ж епітимією покарав за непослух.

Таким чином чинив, якщо чув, що якесь діло вершать, не взявши спершу благословення, бо не хотів, щоб святе стадо таку їжу їло, яка без благословення зготовлена і через непослух, і це як щось непридатне наказував у піч розпалену кинути або у бистрину річки метати.

Після смерті блаженного отця нашого Феодосія трапилось дещо через непослух і, хоч не слід згадувати цього, але згадаємо про це і про це ще слово додамо.

Після відходу з монастиря преподобного нашого ігумена Стефана і прийняття ігуменства Никоном прийшли дні святого і Великого Посту. І в перший тиждень такого утримання, коли потрудяться, як справжні подвижники, у п’ятницю того тижня подавали їм білий хліб, а інший — з медом і з маком спечений, що було настановлено преподобним отцем нашим Феодосієм. Тож так повелів і Никон за звичаєм робити келарю. А той, не послухавшись, збрехав, сказавши, що «борошна не маю на випікання такого хліба». Але Бог не залишив праці і молитов преподобних своїх, щоб не зламалося настановлене божественним Феодосієм. Після святої літургії пішли всі на пісний той обід, але, поки він ще не почався, привезли віз таких хлібів. Побачивши це, братія прославила Бога, дивуючись, що Бог завжди опікається ними, посилаючи все необхідне за молитвами преподобного отця їхнього і наставника Феодосія. Тоді через два дні повелів келар, щоб, як завжди, братія хліб спекла з того борошна, про яке раніше говорив «немає», тоді пекарі взялися і тісто замісили, зливаючи гарячу воду у нього, і знайшли там жабу, яка зварилася у тій воді і тим осквернила її, бо через непослух вершилося діло. Богу було так завгодно для збереження святого стада, яке такий подвиг звершило — у святий той тиждень не їли таких хлібів. Це, як Щось зле і вороже, гадом осквернив Бог, щоб вказати на те. За це хай не засудить мене ніхто з вас, що вписав тут це і перервав розповідь: заради того вписав це, щоб зрозуміли, що не слід нам виявляти непослух наставнику своєму, ігумену, що коли щось утаїмо від нього, то від Бога нічого не сховати, він скоро захистить того, кого поставив над нами старійшиною і пастухом, щоб усі слухались його і за повелінням його все робили.

Але повернемося до попередньої розповіді, що свідчить про блаженного Феодосія.

Настало свято Успіння Пресвятої Богородиці, творили і в церкві свято того дня, але не було дерев’яної олії, щоб влити у лампаду у той день. Надумав пономар із насіння льону вичавити олії і запалити. І спитав про те у блаженного Феодосія, і той звелів так зробити. І коли пономар хотів лити олію, побачив мишу, що впала туди і плавала мертва у ній. Тоді одразу пішов сказати блаженному, що «старанно закрив посуд той з олією і не знаю, звідки залізла миша туди і втонула». Блаженний зрозумів, що це Божа турбота. Осудивши власну невіру, сказав тому: «Краще нам, брате, покладати всю надію на Бога, який може все дати нам, що хочемо. А не так, зневірившись, чинити. Через те йди і вилий олію у землю. І трохи почекай, молячись Богу, і він дасть нам у цей день багато дерев’яної олії». Коли настав час вечірньої, хтось від багатих приніс дуже велику корчагу, повну олії дерев’яної. Побачивши те, блаженний прославив Бога, що він скоро почув молитву їхню. І залили, і залишилася її ще велика частина. І зробили наступного дня свято світле Святої Богородиці.

Боголюбивий князь Ізяслав, справді палаючи вірою в Господа нашого Ісуса Христа, який пізніше поклав душу свою за брата свого по Господньому голосу, і Пречисту Матір його, любов мав велику, як було вже сказано, до отця нашого Феодосія і часто приходив до нього, щоб насолодитися духовними бесідами з ним. Отож одного дня прийшов до того, і сиділи вони в церкві, ведучи духовні бесіди, і час був вечірній. Відтак цей христолюбець опинився з блаженним і з чесною братією на вечірній молитві. І з Божої волі пішов дощ великий, блаженний, побачивши, що задощило, покликав келаря, сказав йому: «Приготуй на вечерю князеві страву». Тоді прийшов до нього ключник: «Господи, отче! Меду нема, щоб запропонувати пити князю і всім, хто з ним». Запитав блаженний: «Зовсім нема?» Той відказав: «Ой, отче, ніскільки нема, бо я, — говорить, — і посудину перевернув і поклав набік». Сказав тоді йому блаженний: «Йди і подивися, може, все ж таки щось залишилось». Той же відповів: «Повір мені, отче, що й посудину ту, в якій було питво, перевернув і поклав набік». Тоді блаженний, воістину сповнений духовної благодаті, сказав тому: «Іди по слову моєму і в ім’я Господа нашого Ісуса Христа знайдеш мед у посудині тій». Той же, повіривши блаженному, пішов і, прийшовши в комору, як і сказав святий отець наш Феодосій, знайшов діжку, яку він перевернув, повною меду. Злякавшись, швидко вернувся і розповів блаженному, що сталося. Сказав йому блаженний: «Мовчи, дитино, і не говори нікому про те і слова, а йди і неси, скільки треба князю і всім, хто з ним; ще і братії дай, хай п’ють. Це благословення Боже». Коли перестав дощ, пішов христолюбець у дім свій. Було таке благословення на домі тому, що багато ще днів утішалися ним.

Через деякий час одного дня прийшов чернець монастирський до блаженного отця нашого Феодосія, сповістивши, що «в хліву, де зачиняють худобу, житло бісівське є, багато пакостей чинять, перешкоджаючи худобі їсти. Багато разів священик молитву читав і водою святою кропив, але намарно: залишилися злі біси, завдають мук і зараз худобі». Тоді отець наш Феодосій озброївся проти них постом і молитвою по Господньому голосу, що говорить: «Цей рід нічим не вигнати, тільки молитвою і постом». Тому вірив блаженний, що прожене їх від місця того, як колись із пекарні. І подався увечері в село, зайшов у хлів той, де купчились біси, і, заперши двері, пробув там до ранку, творячи молитву. Відтоді не зв’являлися біси на тому місці і в дворі шкоди вже ніхто не чинив. Молитвами преподобного отця нашого Феодосія, як зброєю, прогнані були всі звідти. І тоді блаженний повернувся у монастир свій, як хоробрий воїн, перемігши злих духів, що шкодили у краю його.

Колись прийшов до блаженного і преподобного отця нашого Феодосія старший серед пекарів сказати, що «борошна немає на випікання хліба братії». Відповів йому блаженний: «Іди подивися у засіці, може, трохи борошна знайдеш, доки Господь потурбується про нас». Той же пам’ятав, що змів у куток засіки трохи борошна, — три чи чотири жмені, — тому сказав: «Правду тобі кажу, отче, що я сам підмів у засіку, і немає в ній нічого, хіба трохи лишилось в одному кутку». Сказав йому отець: «Вір мені, дитино, що могутній Бог, і від малих залишків наповнить нам засіку борошном, як і при Іллі учинив удовиці з однієї жмені борошна багато, ним і прохарчувалася вона з дітьми своїми у голодний рік, аж поки не настав час нового врожаю. Так само і нині могутній Бог також і нам з дещиці багато пошле. Тож іди і зачекай, коли благословення буде засіці тій». Вислухавши те, він пішов і, зайшовши до комори, побачив засіку, що перше була порожньою, яка молитвами преподобного отця нашого Феодосія наповнилась борошном, що сипалося через краї на землю. Тоді злякався пекар дуже, побачивши таке дивнеє диво, і, повернувшись, розповів блаженному. Святий у відповідь йому: «Йди, Дитино, і не говори нікому про це, а спечи, як завжди, братії хліб. Це за молитвами преподобної братії нашої послав Бог милість свою нам, подаючи на потребу усе, що хочемо».

Такою була надія на Бога у преподобного Феодосія і таке уповання мав на Господа нашого Ісуса Христа, що не покладав ніяких надій ні на що мирське, не уповав ні на що у світі цьому, а всіма думками і всією душею Богу вклонявся і на нього всі надії покладав, не турбуючись про день завтрашній і Господній голос щодня чуючи у серці своєму, який прорік: «Не турбуйтеся ні про що і дивіться на птахів небесних, які не сіють, а жнуть, не збирають у житниці свої, а Отець небесний годує їх, якщо ви розумніші за них». Тому кожної ночі молився Богу, про своє стадо промовляючи: «Як зібрав нас, Владико, у місті цьому, якщо жити нам тут довго, будь нам помічником, пошли нам всі блага. Бо в ім’я Пресвятої матері твоєї воздвигнутий цей дім. Ми ж у Твоє ім’я зібралися у ньому, і Ти захисти нас і збережи від вселукавого ворога й обери нас набути життя вічне. Завжди вкладай у серця наші страх Твій, бо тих прилучимося благ, які уготував праведникам». І так проводив він усі дні, повчаючи братію, втішаючи, застерігаючи від нехоті, а щоб міцними були задля всіх трудів чернечих. І так старанно пас своє стадо, оберігаючи його, щоб ніякий злий вовк, прийшовши, не розпустив божественне те стадо.

Тепер про те, як чоловіку якомусь христолюбивому, який боїться Бога, явилося про блаженного і преподобного отця нашого Феодосія і про його пречисту і непорочну молитву, ще і про святий той монастир, і про те місце, на яке вони (ченці. — О. С.) тоді переселилися.

Є маленька гора, що над монастирем тим, і чоловік, який їхав нею вночі, побачив диво, що переповнило його страхом. Ніч була темною, світло дивне сіяло тільки над монастирем блаженного, і, придивившись, побачив преподобного Феодосія у тому світлі, який серед двору монастирського стояв, звівши руки до неба, і молився Богу. Дивився і дивувався з того, й інше диво явилось йому: великий вогонь йшов від верхівки церкви і, вигнувшись дугою, переходив на інший пагорб і опустився там, де велебний отець наш Феодосій церкву надумав, пізніше почав будувати. І до цього часу стоїть на місці тому монастир славний. Цей же вогонь, що з’явився тому чоловікові, як дуга, торкався одним кінцем верхівки церкви, а іншим названого місця, і його не стало видно аж тоді, коли той за гору заїхав. Про це, що сам він бачив, він розповів одному з братії в монастирі блаженного як істинну правду. Тому і нам слід за божественним Іаковом говорити, що є Господь на місці цьому і святе місце це, і немає іншого, а це дім Божий і це ворота небесні.

Подібне, слід ще додати, описується у житії святого і великого Сави. Коли якось вночі ішов він з келії своєї і молився, з’явився перед ним вогняний стовп до небес. Коли дійшов до того місця, знайшов там печеру і через кілька днів заснував там монастир славний. Так і тут слід розуміти: Бог вказав святому Феодосію місце, на якому з’явився монастир славний, який і до цього часу процвітає молитвами преподобного.

Такою була молитва блаженного отця нашого Феодосія до Бога про стадо своє і про місце те, і такими були його пильність і неспання у всі ночі, і так сіяв, як світило пресвітле у тому монастирі.

Тому його молитвами благий Бог інше диво показав про святе місце людям, які жили поблизу, про що пізніше розповідали вони це всій братії. Однієї ночі почувся багатоголосий спів. Чуючи його, люди повставали з ліжок своїх і, вийшовши на високе місце, слухали ті голоси. І сяєво стояло над монастирем блаженного, і бачили юрму чорноризців, які йшли від старої церкви на назване місце, несучи попереду ікону Святої Богородиці. Ті, що йшли слідом, співали і мали всі у руках запалені свічки, попереду них ішов отець і наставник їхній Феодосій. Дійшовши до місця названого, сотворили молитву і співали, потім повернулись назад. Всі, хто дивились, бачили, як зайшли вони співаючи до старої церкви. Це спостерігали не хтось один чи двоє, а багато людей, які бачили і розповідали. Це, як ми розуміємо, являлися ангели, а з братії ніхто про це не чув. Бог так захотів і приховав від них таємницю свою. І коли пізніше почули, прославили Бога, що творить чудеса великі і прославляє місце те і його осяває молитвами преподобного отця нашого Феодосія.

Але слід нам, розповівши це, до іншої розповіді перейти, про похвалу блаженного і про його достоїнства істинно розповідаючи, про його прагнення до Господа нашого Ісуса Христа. Мав звичай блаженний часто вночі вставати і потай від усіх йти до жидів і там, сперечаючись із ними про Христа, докоряючи і дорікаючи, називаючи їх зрадниками і беззаконниками, чекав, що після розповіді про Христа вбитий буде.

І коли йшов він у дні посту у названу печеру, звідти часто, чого ніхто не знав, уночі вставав і, бережений Богом, вирушав в одне монастирське село, і там приготовлена була печера у таємному місці, й ніхто про те не знав, що перебував у ній один до вербної неділі, а коли приходив вночі у згадувану вище печеру і звідти у п’ятницю вербного тижня приходив до братії, вони думали, що там перебував він у дні посту. І там будучи, не давав собі спокою неспанням і молитвами щоночі, про стадо своє молячись Богу і закликаючи його помічником бути у всіх подвигах їхніх, і ходив щоночі двором монастирським, читаючи молитву, і нею огороджував його, як стіною міцною, щоб не зайшов злий лукавий полонити кого з учнів його. І так огороджував всі землі монастирські.

Колись схоплені були мужі, що розбій чинили, тими, які стережуть помешкання свої, і зв’язаних повели їх у місто до судді. І це з волі Божої трапилося їм іти повз одне село монастирське, й один зі злодіїв тих зв’язаних, покивавши головою на те село, сказав, що «колись вночі приходив сюди до одного двору, бажаючи вчинити розбій і пограбувати все, що було, і побачив стіну дуже високу, що не можна було здолати її». Так благий Бог огородив невидимо все, що там було, молитвами праведного і преподобного цього мужа. Тому і божественний Давид, передбачаючи це, говорив: «Очі Господні на праведниках і вуха його чують молитву їхню». Завжди владика, що сотворив нас, вислухає тих, що звертаються до нього, і справді, молитву їхню почувши, спасе їх. Тут же за волею їхньою і проханням усе зробить, бо уповають вони на нього.

Так преподобний і преблаженний отець наш Феодосій пас стадо своє з великим благочестям і чистотою, жив у пості й подвигу, і виникла того часу незгода від вселукавого ворога серед трьох князів, що були братами, хотіли двоє йти війною на старшого свого брата, христолюбця, вже справді боголюбця Ізяслава. Той був вигнаний зі свого міста столичного, а вони, увійшовши до нього, послали по блаженного отця нашого Феодосія, запрошуючи його прийти до них на обід і прилучитися до неправедного їх союзу. Той же, сповнений Духа Святого преподобний Феодосій, розуміючи, що несправедливо вигнано христолюбця, сказав гінцеві, що не прийде на бенкет Вельзавеліна і не доторкнеться до їжі тої, що від крові й убивств. І, багато ще докорів сказавши, відпустив того і наказав, аби сказане передав тим, котрі послали його.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]