4. Ідейні і моральні пошуки Костянтина Льовіна. «Думка народна» в романі.

Морально-психологічна проблематика роману найяскравіше проступає в тій царині «лабіринту зчеплень» (Л. Толстой), яка композиційно поєднує сюжетні лінії Анни Кареніної та Костянтина Левіна.

Подробиці. У ХІХ ст. твір Толстого досить часто визначали як «два романи в одному» («Анна», «Левін»), що бездоганно написані, але слабко між собою пов’язані. У відповідь на таке нерозуміння авторського задуму Толстой в одному з листів читачеві наголосив, що пишається «архітектурою» роману й зокрема тим, що не видно, де «замок склепіння», бо у творі все тримається не на фабулі, не на взаєминах осіб, а на внутрішніх зв’язках ідей і мотивів.

З історією Костянтина Левіна асоціюється важлива для Толстого й послідовно проведена в його творчості тема життєвих шукань і самовдосконалення особистості. У цьому образі письменник відобразив шлях власного духовного розвитку, що надало роману підвищеної емоційності, психологічної достовірності й сповідальності.

«Обрання шляхів» - внутрішня тема історії життя фактично всіх провідних персонажів роману «Анна Кареніна», але першорядного значення вона набуває в змалюванні Костянтина Левіна, який прагне жити «за сумлінням».

Заможна людина, багатий землевласник, поміщик Левін, що більшу частину життя провів далеко від міста, серед природи, в оточенні селян, незручно почувається в розкішних вітальнях, ресторанах і клубах. В аристократичному середовищі Левін справляє враження «дивака», який, надто захопившись господарськими клопотами, потрапив під «владу землі»: «Тепер він, ніби проти волі, все глибше й глибше урізувався в землю, як плуг, так що вже й не міг вибратися». Левін віддає чимало сил упорядженню свого маєтку, пошуку нових, прогресивних способів господарювання, опікується тим, щоб придбати молотарку, зберегти худобу, відновити насінний фонд, вчасно розпочати жнива, скосити жито й овес тощо.

Морально-філософська спрямованість надає шуканням героя особливого забарвлення. Він намагається провадити господарські перетворення не лише з точки зору економічного розрахунку, а й з урахуванням нових відносин між господарем і робітником. Однак утопічні сподівання й ілюзії Левіна, його своєрідний проект «порятунку Росії» завершуються крахом: селяни не довіряють йому, не бачать зиску працювати на пана. Акцентуючи увагу читача на зростанні душевної тривоги героя, Толстой неодноразово відзначає, що на цьому відрізку «шляху шукань» Левін губиться у власних думках, заперечує власні переконання і знову повертається до них: «міркування приводили його у сумніви», «його знемагає плутанина понять, невдоволення собою, стид перед чимось».

Після одруження й народження сина, у часи сімейного щастя нескінченні пошуки сенсу буття ще більше загострюються. «Без знання того, що я таке і навіщо я тут, не можна жити. А знати я цього не можу, а значить не можна жити», - розмірковує Левін. Нестерпно страждаючи від цього незнання, дійшовши в сумнівах навіть до думки про самогубство, він, однак, «впевнено прокладав свою особливу, визначену дорогу в житті». Так мотив «плутанини» змінюється мотивом «прокладання шляхів», відбиваючи ідею руху вперед.

Особливе місце в історії пошуків сенсу життя Левіним посідають ті сторінки роману, що присвячені «знайденню відповіді». У сюжетно-композиційному плані зустріч Левіна з селянином Федором під час збирання врожаю і розповідь про двох мужиків можна вважати кульмінаційною точкою у філософському плані твору. «Тож так, значить - люди різні; одна людина тільки для потреб своїх живе, тільки черево набиває, а Фоканич - правдивий старий. Він для душі живе. Бога пам’ятає», - пояснює Федір.

«“Як Бога пам’ятає? Як для душі живе?” - майже скрикнув Левін». Істина, яка відкрилася героєві в розповіді селянина, справила на нього враження «чуда», «світла», що спонукало до роздумів про добро і правду. «Нове радісне почуття охопило Левіна». Він раптом усвідомлює, що до всіх філософів, до Канта мрія про життя для душі, для добра живе у звичайній людині. Добро, розмірковує Левін, душевна вимога людської натури. Добро вище за розум. Прагнення до нього вічне. Добро безкорисливе. «Якщо добро має причину, воно вже не добро; якщо воно має наслідки - нагороду, воно теж не добро». До розділів роману, присвячених моральному прозрінню Левіна, майже в повному обсязі увійшли основні положення філософських і публіцистичних творів Толстого, записи з «Щоденника» про добро, чесноти, віру, моральне самовдосконалення людини як про силу, яка змінить світ.

Подробиці. Специфіка соціально-психологічного роману «Анна Кареніна» полягає в тому, що широкий комплекс морально-філософських і соціальних проблем тісно пов’язаний у ньому з центральними питаннями кохання, шлюбу, складних сімейних стосунків. У цьому творі Толстой розглядає сімейне життя з точки зору найвищих християнських моральних ідеалів і вимог. Найкращі ліричні сторінки роману присвячені змалюванню зворушливої любові Левіна й Кіті, радості очікування зустрічі, стрімкого й водночас несміливого освідчення, взаєморозуміння, взаємоповаги, самозабуття, самозречення. Для Левіна любов, родина, сімейні стосунки - незаперечні цінності. Тимчасом як егоїстичне начало в любові Анни «зсередини руйнує» її життя, любов Левіна, навпаки, змінює героя, наповнює світлом. «Чиста», альтруїстична любов Левіна до Кіті, їхнє щасливе подружжя - своєрідна антитеза згубній егоїстичній пристрасті Анни, двом її нещасливим шлюбам, що давало підстави критикам розглядати образи Анни й Левіна як антиподи. Утім, дотримуючись логіки Толстого, доречніше відшукати «внутрішній зв’язок» між цими образами. Левін так само, як і Анна Кареніна, гостро страждає від відсутності головного - найвищої моральної мети, яка поєднала б особисте й суспільне, привела б до абсолютної гармонії зі світом.