3.Вибрати з біографії видатних особистостей факти прояву «трагедії творчості».

     Поети «срібного століття» творили в дуже складний час – час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і воїн. Поетам в Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке свобода, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Тоталітарна влада диктувала їм теми, сюжети, навіть настрій творів. Художникам нічого не залишалося, як писати «замовлені» твори, теми і ідеї яких прославлення влади.     Ті ж, хто не хотів йти наперекір своїм принципам і переконанням, піддавалися жорстоким репресіям з боку уряду. Постійні спроби влади підпорядкувати думки автора, постійний цензурний тиск, зрештою табори і розстріли приводили до різних наслідків. Одні творили, обманюючи цензуру, намагалися зберегти твори в їх первинній подобі.    Так, з 1928 року і до самої смерті писав роман «Майстер і Маргарита» Михайло Булгаков. Він сподівався його надрукувати, але не хотів змінювати його і пристосовувати під радянську ідеологію. Роман був виданий лише через півстоліття після смерті письменника. Це пояснюється тим, що, по-перше, в образі Майстра автор вклав багато автобіографічних рис, а, по-друге, його доля повторює літературну долю самого Булгакова. Нападки на роман про Понтія Пілата майже дослівно повторюють звинувачення проти «Білої гвардії» і «Днів Турбіних». У «Майстрі і Маргариті» точне віддзеркалення обстановка тридцятих років.У романі передається атмосфера тоталітарної політики, в умовах якої писати правду було небезпечно. Ось чому роман побачив світ через великий період часу. Але інші талановиті письменники йшли іншим шляхом. Вони відмовлялися від видання своїх творінь.  З розвитком подій сталінські репресії набували більшого розмаху. Вони ламали долі не лише поетам і письменникам, але і їх рідним.     Так сталося і з Анною Ахматової, в якої в 1921 році по несправедливому звинуваченню в змові був розстріляний муж, – Микола Гумільов, а в 1935 році був арештований її єдиний син – Лев Миколайович, який згодом піддавався неодноразовим арештам. Сімнадцять місяців, проведених в тюремних чергах в місті Ленінграді, дають привід для написання поетесою віршів, що склали зрештою поему «Реквієм», яка стала даниною всім пригнобленим і знедоленим в ході сталінського свавілля.   Прикладом також служать поет Григір Тютюнник,якого не сприймала комуністична влада,його не видавали,тож його єдиним виходом було самогубство. Андрій Головко – письменник. Трагічним було в житті,те,що вимушений у 20-хроках у зв’язку з голодомором застрелити жінку і дітей,а сам себе не зміг застрелити. Перестав писати. Був поміщений у псих.лікарню. Ліна костенко – не друкувалась близько 20 років. Мовчала,не ходила оббивати пороги,щоб її друкували,однак всередині дуже сильно боролась зі своїм болем – не бути признанною. Павло Тичина перестав бути поєтом творчим,адже скорився владі,і писав на замовлення,Вдуші дуже себе корив. Ніка Турбііна - з втратою свого дитячого дару – писати вірші, закінчила самогубством. 

 

                                        Самостійне опрацювання №4