
Міщанин-шляхтич
.docваблива, що не скоритися їй неможливо!
К о в’ є л ь. А вже щодо розуму...
К л е о н т . Ах, Ков’єлю! Який у неї тонкий, який гнуч
кий розум!
К о в’ є л ь. Розмовляє вона...
К л е о н т . Розмовляє вона чудово!
К о в’ є л ь. Вона завжди серйозна.
К л е о н т . А ти хотів би, щоб вона цілісінький день
тільки те й робила, що реготала? Що може бути нестерп
нішого за жінку, яка щохвилини ладна сміятися?
К о в ’ єль. Та вона ж найвередливіша жінка в світі.
К л е о н т . Так, вона вередлива, не заперечую, проте
красуні все до лиця, від красуні все стерпиш.
К о в’ є л ь. Ну, коли так, вас не переконаєш! Бачу я,
в ¥ маєте охоту кохати її завжди.
К л е о н т . Я? Ні, краще вмерти! Я її ненавидітиму
так, як колись кохав...
К о в’ є л ь. Як же ви цього досягнете? Адже ж вона,
по-вашому, сама довершеність?
К л е о н т . Тим страшнішою буде моя помста... Нена
висть покаже, який я непохитний. Вона прекрасна, ча
рівна, приваблива для мене, я визнаю за нею всі ті цін
ності — і покидаю її. Та ось і вона.
342
----------------------- Page 343-----------------------
Я В А 10
Л ю с і л ь К л е о н т , К о в ’єль, Н і к о л ь .
Н і к о л ь (до Люсіль). Щодо мене, то я мало не лус
нула від злості!
Л ю с і л ь . Вір мені, Ніколь, тут не може бути іншої
причини... Та ось і він!
К л е о н т (до Ков’єля). Я не хочу з нею розмовляти!
К о в’ е л ь, Я все робитиму, як і ви.
Л ю с і л ь . В чому річ, Клеонте? Що з вами?
Н і к о л ь . Та що з тобою, Ков’єлю?
Л ю с і л ь . Чому ви такі сумпі?
Н і к о л ь . Чого це ти намурмосився?
Л ю с і л ь. Чи ви оніміли* Клеонте?
Н і к о л ь . Чи тобі мову відібрало, Ков’єлю?
К л е о н т . Ось хто справжня лиходійка!
К о в7 є л ь. Ось хто Іуда!
Л ю с і л ь . Я бачу, вас збентежила наша сьогоднішня
зустріч?!
К л е о н т (до Ков’єля). Ага-а! Зрозуміли, що накоїли!
Н і к о л ь . Мабуть, тебе взяло за печінку те, як ми
сьогодні ранком повелися з вами?
К о в ’ є л ь (до Клеонта). На злодієві шапка горить!
Л ю с і ль. Адже ж це єдина причина вашого гніву, чи
не так, Клеонте?
К л е о н т . Так, підступна, саме так, якщо ви бажаєте
знати. Але ж не турбуйтесь! Вам не пощастить тріумфу
вати. Я перший пориваю з вами всякі стосунки, щоб по
збавити вас насолоди відштовхнути мене! Звичайно, мені
нелегко буде подолати моє кохання до вас; невимовна
туга огорне мою душу; певний час я навіть терпітиму
страшні муки, але я витерплю все і краще вирву собі
серце, ніж піддамся слабості і знову повернуся до вас!
К о в ’ є л ь (до Ніколь). А куди він, туди й я.
Л ю с і л ь . От уже й справді — багато галасу з нічого!
Я вам зараз поясню, Клеонте, чому саме я ухилилася
від зустрічі з вами сьогодні: ранком.
К л е о н т (намагаючись піти від Люсіль). Ні, я не
бажаю нічого слухати!
Н і к о л ь (до Ков’єля). Я розкажу тобі зараз, чому
ми так хутенько пройшли повз вас сьогодні.
К о в ’ є л ь (намагаючись також піти від Ніколь). Я не
хочу нічого слухати!
343
----------------------- Page 344-----------------------
Л ю с і л ь (ідучи за Клеонтом). Отже, сьогодні ран
ком...
К л е о н т (ідучи й не дивлячись на Люсіль). Ні, я
вам кажу!
Н і к о л ь (ідучи за Ков'єлем). Зрозумій, що...
К о в ’ є л ь (також ідучи й не дивлячись на Ніколь).
Ні, зраднице!
Л ю с і л ь . Слухайте!
К л е о н т . Знати нічого не хочу!..
Н і к о л ь . Дай же мені сказати!
К о в’ є л ь. Я глухий...
Л ю с і л ь . Клеонте!
К л е о н т . Ні!
Н і к о л ь . Ков’єлю!
К о в’ є л ь. Нізащо!
Л ю с і л ь . Стривайте!
К л е о н т . Пусті балачки!
Н і к о л ь . Вислухай мене!
К о в ’ єль. Дурниці!
Л ю с і л ь . Одну хвилинку!
К л е о н т . Ніколи!
Н і к о л ь . Трошки терпіння!
К о в’ є л ь. До дідька!
Л ю с і л ь . Два слова!
К л е о н т . Ні, тепер — кінець!
Н і к о л ь . Одне слово!
К о в’ є л ь. Відчепись від мене!
Л ю с і л ь (спиняючись). Гаразд! Якщо ви не хочете
мене вислухати, залишайтеся з своїми думками... Можете
робити що хочете...
Н і к о л ь (теж зупиняючись). Коли так, роби як
знаєш!
К л е о н т (повертаючись до Люсіль). Ну, скажіть же
нарешті, яка причина вашого милого поводження.
Л ю с і л ь (намагаючись піти від Клеонта). Я вже не
маю більше охоти з вами про це розмовляти.
К о в’ є л ь ( повертаючись до Ніколь). Ну, ну, пояс
ни ж нам нарешті, в чому тут справа?
Н і к о л ь (намагаючись також піти від Ков’єля),
Я більше нічого не хочу тобі пояснювати.
К л е о н т (ідучи за Люсіль). Скажіть же мені...
Л ю с і л ь (ідучи й не дивлячися на Клеонта). Ні, я
нічого не скажу.
К о в ’ є л ь (ідучи за Ніколь). Поясни ж мені...
344
----------------------- Page 345-----------------------
Н і к о л ь (ідучи і теж не дивлячись на Ков'вля). Ні,
мені нічого пояснювати.
К л е о н т . Змилуйтесь!
Л ю с і л ь . Я ж вам сказала: ні!
К о в’ є л ь. Зроби ласку!
Н і к о л ь . І не подумаю.
К л е о н т . Я вас прошу!
Л го с і л ь. Ідіть собі!
К о в’ є л ь. Благаю тебе!
Н і к о л ь . Забирайся!
К л е о н т . Люсіль!
Л ю с і л ь . Ні!
К о в ’ єль. Ніколь!
Н і к о л ь . Нізащо!
К л е о н т . Заради всього святого!
Л ю с і л ь . Я не хочу.
К о в7 є л ь. Ну, скажи ж мені...
Н і к о л ь . Ніколи.
К л е о н т . Розвійте мої сумніви!
Л ю с і л ь. Ні, не маю ніякого бажання.
К о в’ є л ь. Та розтлумач же мені все як слід!
Н і к о л ь . Ні, пропала охота!
К л е о н т . Гаразд! Якщо ви так мало цінуєте мій спо
кій, якщо не хочете виправдати переді мною вашого по
водження, що так жорстоко образило моє палке кохан
ня,— ви бачите мене, невдячна, востаннє: я тікаю звідси
і далеко від вас помру з горя та любові...
К о в ’ є л ь (до Ніколь). І я подамся звідси з ним ра
зом.
Л ю с і л ь (до Клеонта, що хоче вийти). Клеонте!
Н і к о л ь (до Ков'еля, що йде за своїм паном). Ков’є
лю!
К л е о н т (спиняючись). Що?
К о в’ є л ь ( теж спиняючись).Лото тобі?
Л ю с і л ь. Куди ж ви йдете?
К л е о н т . Я вам уже сказав куди.
К о в ’є ль . Ми йдемо вмирати.
Л ю с і л ь . Ви йдете вмирати, Клеонте?
К л е о н т . Так, жорстока! Бо ви самі цього бажаєте...
Л ю с і л ь . Я? Я хочу вашої смерті?
К л е о н т . Так, ви цього хочете.
Л ю с і л ь . Хто вам це сказав?
К л е о н т (підходить до Люсіль). Як же не хочете, ко
ли ви не хочете розвіяти моїх сумнівів?
345
----------------------- Page 346-----------------------
Л ю с і л ь . Хіба ж я в тому винна? Коли б ви тільки
захотіли мене вислухати, справа пояснилася б дуже
просто: я сказала б вам, що винна в тій ранішній при
годі, яка завдала вам такої кривди, тільки моя стара тіт
ка. Ми йшли разом з нею, а вона поклала собі в голову,
що досить чоловікові лише наблизитися до дівчини, як
він уже збезчещує її. Ця стара пані завжди гризе нас за
легковажність і уявляє всіх чоловіків чортами, від яких
чесні дівчата повинні тікати світ за очі.
Н і к о л ь (до Ков'єля). В цьому-то й весь секрет.
К л е о н т . Ви мені правду кажете, Люсіль?
К о в ’ є л ь (до Ніколь). А ти не брешеш, Ніколь?
Л ю с і л ь (до Клеонта). Це найщиріша правда.
Н і к о л ь (до Ков'єля). Все точнісінько так і було.
К о в1 є л ь (до Клеонта). Чи повірити їм?
К л е о н т . Ах, Люсіль, єдиним словом, що злітає з ва
ших уст, ви можете заспокоїти всю бурю мого серця! Як
легко віриш тим, кого кохаєш!
К о в ’ єль. Ах, ви ж бісенята! Та й ловко ж ви вмієте
улестити нашого брата!
Я В А 11
П а н і Ж у р д е н , К л е о н т , Л ю с і л ь , К о в ’ єль, Н і к о л ь .
П а н і Ж у р д е н . Дуже рада вас бачити, Клеонте; ви
нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, ско
ристайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Лю
сіль.
К л е о н т . Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збі
гаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати
на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку
велику ласку?
Я В А 12
К л е о н т , п а н Ж у р д е н , п а н і Ж у р д е н , Л ю с і л ь ,
К о в’ є л ь, Н і к о л ь.
К л е о н т . Добродію, я вирішив обійтися без посеред
ників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням...
Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання над
то важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам осо
бисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим
зятем така для мене велика, що я вважав би себе за най-
346
----------------------- Page 347-----------------------
щасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої
ласки.
П а н Ж у р д е н . Перше, ніж дати вам відповідь, доб
родію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?
К л е о н т . Добродію, більша частина людей відповідав
на таке запитання п о з р і т и в н о : с л о в о сказати легко. Вида
вати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і та
кий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро
кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю,
що всякий обман принижує порядну людину. Негідно хо
вати своє справжнє походження, з’являтися товариству на
очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є
насправді. Звичайно, мої предки займали почесні поса
ди, сам я чесно прослужив шість років у війську, і до
статки мої такі, що я сподіваюся зайнята не останнє міс
це в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю
бажання привласнювати собі те звання, яке не належить
мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вва
жали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу
вам відверто, я — не шляхетного роду.
П а н Ж у р д е н . Дозвольте, добродію, потиснути ва
шу руку, проте дочка моя — не для вас.
К л е о н т . Чому?
П а н Ж у р д е н . Ви не шляхетний — ви не матимете
моєї дочки.
П а н і Ж у р д е н . Шляхетний! Що тобі до того шля
хетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого похо
димо, чи що?
Па н Ж у р д е н . Цить, жінко! Я вже бачу, до чого
воно йдеться!
П а н і Ж у р д е н . Хіба ж ми з тобою самі не чесні
міщани з діда-прадіда?
П а н Ж у р д е н . Ото хтось тебе за язика тягне!
П а н і Ж у р д е н . Та хіба ж твій батько любісінько
не був таким самим крамарем, як і мій?
П а н Ж у р д е н . Ото кляті баби! Не дадуть і слова
сказати! Якщо твій батько і був крамарем,— тим гірше
для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий
язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять
був високого роду.
П а н і Ж у р д е н . Твоїй дочці потрібен чоловік до
пари: для"2неї чесний, заможний, гарний на вроду хло
пець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жеб
рака та потвори.
347
----------------------- Page 348-----------------------
Н і к о л ь . Що правда, то правда! Бачили ми в нашому
селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й
у цілому світі другого такого не стрінеш!
П а н Ж у р д е н (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно
втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало,
тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї
маркізу.
П а н і Ж у р д е н . Маркізу?
П а н Ж у р д е н . Еге ж, маркізу.
П а н і Ж у р д е н . Ой лишечко! Крий нас, боже!
П а н Ж у р д е н . Це вже вирішена справа.
П а н і Ж у р д е н . Ну, то я тобі скажу, що цього ні
коли не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не
хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої
онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона
приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною да
мою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів,
то її вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо,— загомоніли б
усі,— як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журде-
нова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала
за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму».
Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її
торгували сукном коло брами Святого Інокентія. Надба
ли своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються
тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали!
Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я
поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені
дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому
сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та
пообідай з нами».
П а н Ж у р д е н . Отак собі міркують обмежені люди:
не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! До
сить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка бу
де маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї
герцогиню зроблю!
Я В А 13
П а н і Ж у р д е н , Л ю с і л ь , К л е о н т , Н і к о л ь , К о в ’ є л ь.
П а н і Ж у р д е н. Не втрачайте мужності, Клеонте.
(До Люсіль). Ходім зі мною, дочко моя. Ти просто так
батькові й відріж, що, крім Клеонта, ти ні за кого іншого
не підеш.
348
----------------------- Page 349-----------------------
Я В А 14
К л е о н т , К о в ’ є л ь ,
К о в’ є л ь. Ну, та й накоїли ж ви лиха з вашим бла
городством!
К л е о н т . Що ж поробиш! Я маю власні переконан
ня і ніколи їх не зречуся.
К о в’ ел ь . Ви жартуєте! Та чи ж можна ставитися
серйозно до такого чоловіка, як пан Журден! Хіба ж ви
не бачите, що він з глузду з’їхав? Чи то вже так важко
потурати його химерам?
К л е о н т . Твоя правда. Але ж я й гадки не мав, що
треба довести своє шляхетне походження для того, щоб
зробитися зятем пана Журдена.
К о в’ є л ь (сміється). Ха-ха-ха!
Кле- онт, Чого ти смієшся?
К о в’ є л ь. Одна кумедна витівка спала мені на дум
ку: одурити нашого шляхетного пана й добути вам те>
чого ви так бажаєте.
К л е о н т . Як саме?
К о в ’ єль. Є прехороша ідея!
К л е о н т . Та в чому ж річ?
К о в’ є л ь. Тут у нас недавно був маскарад, а для мо
го жарту то саме до речі: я скористаюся з нього, щоб
обкрутити нашого йолопа круг пальця. Це, звичайно, ко
медією пахне, та з ним можна собі дозволити все що за
манеться. Чого там панькатись! Він і сам зіграє свою
роль чудово й легко повірить кожній нісенітниці, якої б
йому не набалакали. В мене й актори, й костюми напого
тові; дозвольте мені взя^и на себе всю справу.
К л е о н т . Але ж поясни мені...
К о в’ є л ь. Я зараз вам усе поясню. Ходімо лишень
звідси: він повертається.
Я В А 15
П а н Ж у р д е н сам.
П а н Ж у р д е н . Сто чортів! Усі мені дорікають, що
я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою
думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельмож
ним панством. Від них маєш тільки повагу та шану. Да
лебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби на^
родитися вдруге — графом чи маркізом.
349
----------------------- Page 350-----------------------
Я В А 16
П а н Ж у р д е н , л а к е й .
Л а к е й . Пане, там прийшов пан граф під руку з
якоюсь дамою.
П а н Ж у р д е н . Ах, боже ж ти мій! Я ще маю дещо
загадати. Скажи їм, що я зараз вийду.
Я В А 17
Д о р і м е н а , Д о р а н т , л а к е й .
Л а к е й. Мій пан звеліли переказати, що вони зараз
вийдуть.
Я В А 18
Д о р і м е н а , Д о р а н т .
До р і м е н а . Я не знаю, Доранте, чи не зробила я
часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де
я ні з ким не знайома.
До р а н т . А в якому ж іншому місці, пані, могло б
вітати вас моє кохання? Адже ж, боячися поголосу, ви
не бажаєте зустрічатися зі мною сам на сам ні у вас, ані
в мене.
До р і м е н а . Ви все ж не хочете визнати, що я непо
мітно для себе самої звикаю до щоденних і надто вели
ких доказів вашого до мене кохання. Як би я не протес
тувала, а зрештою все ж здаюся на ваші умовляння:
своєю делікатною настійливістю ви доводите мене зреш
тою до того, що я виконую кожне ваше бажання. Поча
лося з ваших частих візитів; за ними полилися освідчення
в коханні, освідчення потягли за собою серенади й
сюрпризи, а далі пішли вже подарунки. Я всьому тому
противилась, але ви такий настійливий і крок за кроком
примушуєте мене вам скорятися. Тепер я вже ні за що не
відповідаю: чого доброго, вам пощастить вирвати в мене
згоду на шлюб з вами, незважаючи на те, що я всіма спо
собами цього уникаю.
До р а н т . Давно вже час, маркізо, запевняю вас.
Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар
і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити
мене найщасливішою людиною в світі?
До р і м е н а . Мій боже, Доранте, щасливе подруж
жя — це річ така непевна! Треба дуже багато, щоб спіль*
350
----------------------- Page 351-----------------------
не життя було щасливе» Часто-густо навіть і найрозсуд-
ливішим людям, не щастить утворити союз, що міг би їх
задовольнити!
До р а н т . О пані! Ви надто перебільшуєте труднощі,
а ваш власний життєвий досвід іще нічого не доводить.
Д о р і м е н а. Але ж вернімося до нашої розмови. Ви
трати, що ви на мене робите, турбують мене з двох при
чин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я
того хотіла б, а по-друге,— даруйте мені мою відвер
тість,— я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а
я зовсім того не бажаю.
До р а н т . Ах, пані! То такі дрібниці/і те не повинно
вас...
Д о р і м е н а. Я знаю, що кажу... Між іншим, діаман
товий перстень, якого ви примусили мене прийняти, кош
тує великих грошей...
До р а н т . О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі,
що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати,
І дозвольте... А ось і сам господар!
Я В А 19
П а н Ж у р д е н 7 Д о р і м є на, Д о р а н т .
П ан Ж у р д е н ( зробивши два поклони, спиняється
занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи да
лі, пані.
Д о р і м е н а. Що?
П а н Ж у р д е н . На один крок, будьте ласкаві.
Д о р і м е н а. Що таке?
П а н Ж у р д е н . Відступіться трохи, щоб я міг ще
втрете вам уклонитися.
До р а н т . Маркізо, пан Журден розуміється на ви
тонченому поводженні.
П а н Ж у р д е н . Це мені така честь, пані, що ви
зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щас
тя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою лас
кою... що вшанували мене своєю високою присутністю.
Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша...
коли б само небо... з заздрості до мого щастя... послало
мені... дало мені перевагу... щоб я міг заслужити... так би
мовити...
До р а н т . Досить, досить, пане Журдене! Пані не лю
бить довгих компліментів. Вона й без них багато вже
351
----------------------- Page 352-----------------------
чула про ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени). В
цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні ма
нери.
До р і м е н а (стиха до Доранта). Так, це відразу впа
дає в очі.
До р а н т . Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого
найкращого друга...
П а ц Ж у р д е н . Це надто багато честі для мене...
До р а н т . ...Людину дуже шляхетну.
До р і м е н а . Я відчуваю до нього глибоку повагу.
П а н Ж у р д е н . Я ще нічого не зробив, пані, щоб за
служити такої ласки.
До р а н т (стиха до пана Ж урдена). Глядіть же: ані
найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...
П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). А чи можна хоч
поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?
До р а н т (стиха до пана Журдена). Та що ви!'Во
ронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно.
Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишука
ному товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його пода
рували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він
щасливий вітати вас у своїй господі.
До р і м е н а . Це для мене велика честь.
П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). Який я вдяч
ний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!
До р а н т (до пана Журдена). Я ледве умовив її по
їхати до вас.
П а н Ж у р д е н (стиха до Доранта). Не знаю, чим
вам віддячити.
До р а н т . Він каже, пані, що ви — красуня над кра
сунями.
До р і м е н а . Він дуже ласкавий до мене.
П а н Ж у р д е н . Пані, то ви дуже ласкаві до мене,
що ви...
До р а н т . А чи не час уже й про обід подумати?
Я В А 20
П а н Ж у р д е н , Д о р і м е н а , Д о р а н т , л а к е й .
Л а к е й (стиха до пана Журдена). Все готове, пане.
До р а н т . Ходімо ж до столу, та нехай покличуть
музикантів.
352
----------------------- Page 353-----------------------
Я В А 21
В И Х І Д Б А Л Е Т У
Третя інтермедія: ш і с т ь к у х а р і в , що готували пишний бен
кет, танцюють разом; потім вони вносять накритого стола, за
ставленого різноманітними стравами.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Я В А 1
Д о р і м е н а , п а н Ж у р д е н , Д о р а н т , т р о є с п і в а к і в ,
л а к е й.
До р і м е н а . О Доранте! Та це ж розкішний бенкет]
П а н Ж у р д е н . Ви глузуєте з мене... Я волів би за
пропонувати вам щось достойніше вас, пані!^
Дорімена, пан Журден, Дорант і троє співаків сідають до столу,
До р а н т . Пан Журден має рацію, маркізо, і я йому
дуже вдячний за те, що він так гостинно вітає вас у себе.
Я цілком погоджуюся з ним, що обід цей не гідний вас,
маркізо. Я сам його замовляв, проте, мушу признатися,
я далеко не такий досвідчений у цих справах, як наші
друзі, а через те й обід цей не досить, вишуканий. Люди
на, що має витончений смак, знайде в ,ньому багато не
доліків... О, коли б за цю справу взявся Даміс, то все
було б як слід: на всьому відбилася б його елегантність
і глибоке знання справи, він сам вихваляв би кожну
страву, і зрештою ви були б змушені визнати за ним ви
сокий талант до науки смачно попоїсти. Він розповів би
вам багато й вельми красномовно про цей підрум’янений
хліб із золотистою скоринкою, що так м’яко хрумтить
під зубами; про тонке, ніжне,, немов оксамит, вино з чу
довим ароматом; про баранячу лопатку, нашпиговану
петрушкою; про нормандську телятину — білу, соковиту,
що так і тане в роті; про куріпок, що так чудово пахнуть;
і як про вінець усього—про бульйон з блискітками жиру
те про молоду ситеньку індичку, обкладену голубами й
прикрашену білими цибулинками та цикорієм. Що ж до
мене, то, на жаль, мушу вам признатися,— я великий
профан у цій справі, і, як дуже влучно висловився пая
Журден, я волів би запропонувати вам щось багато до
стойніше вас, маркізо.
12 Мольєр 353
----------------------- Page 354-----------------------
До р і м е н а . Я їм з великою насолодою,— оце вам
відповідь на ваші компліменти.
П а н Ж у р д е н . Ах, які чудові ручки!
Д о р і м е н а . Руки найзвичайнісінькі, пане Журдене;
ви, мабуть, хочете сказати — цей діамант? О, він і справ
ді чудовий}
П а н Ж у р д е н . Я, маркізо? Воронь боже, щоб я що
говорив про нього! Це було б негідно шляхетної людини;
до того ж цей діамант — така дрібничка...
До р і м е н а . Ви дуже вибагливі.
П а н Ж у р д е н. Ви надто ласкаві...
До р а н т (зробивши знак пану Журденовг). Ей! На-
лийте-но вина панові Журдену та цим добродіям, що лас
каво потішать нас застольними співами.
Д о р і м е н а. До гарного обіду музика — найкраща
приправа. О, мене вітають тут чудово!
П а н Ж у р д е н. Пані, це не...
До р а н т . Пане Журдене, послухаймо цих співаків:
те, що вони нам скажуть, варте далеко більше, ніж усе
те, що зможемо сказати ми.
П е р ш и й т а д р у г и й с п і в а к и (співають з
келихами в руках).
Випий, Філісо, хоч краплю мерщій!
Келих в руках твоїх радість несе...
Келиху жінка — то ворог страшний,
Але мені ви миліш над усе!