Пам'яті тридцяти

На Аскольдовій могилі

Поховали їх -

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт! -

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ.

На кого посміла знятись

Зрадницька рука?

Квітне сонце, грає вітер

І Дніпро-ріка...

На кого завзявся Каїн?

Боже, покарай! -

Понад усе вони любили

Свій коханий край.

Вмерли в Новім Заповіті

З славою святих. -

На Аскольдовій могилі

Поховали їх.

23. Охарактеризуйте основні риси поетичного стилю Максима Рильського як представника київської школи неокласиків на прикладі його філософської поезії «Молюсь і вірю». Прочитайте напам'ять поезію.

Стиль Рильського, як і сам поет, весь час був у русі, розвивався. «Простоту радісну узявши за закон», поет прагнув досягти (і досягав) пушкінської ясності і «нечуваної простоти», гармонійного злиття ідеї й образу, змісту й форми.

Великому майстру художнього слова, який досконало володів усіма формами класичного віршування, була ненависною гра в слово, формалістичні викрутаси. Всі художні засоби поета визначались його емоціями, думками.

Характерною рисою поетичного стилю Рильського єорганічне поєднання багатогранного бачення світу, неповторність і краса емоцій та глибина роздумів над явищами дійсності. Поет багато подорожував, зустрічав різних людей, а головне, мав найвищий дар — дар людинознавця. Конкретний матеріал дійсності постійно живив серце і уяву поета, був тим грунтом, на якому проростали глибокі політичні, філософські і естетичні роздуми Рильського — на зразок віршів «Мости», «Троянди й виноград». Не випадково одним з найбільш поширених і улюблених ліричних жанрів Рильського є медитація. Чимало віршів поета своєю ідейною гостротою і художнього формою тяжіють до публіцистики. У віршах цього жанру поет продовжує публіцистичні традиції Тараса Шевченка («Я не нездужаю» та ін.), Івана Франка («Товаришам із тюрми»), Лесі Українки («Досвітні огні»), а також своїх улюблених російських поетів Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Некраоова, а із своїх старших сучасників — Володимира Маяковського.

Публіцистичний струмінь не накладав на поезію Рильського відпечатку декларативності, бо поет здебільшого «урівноважував» публіцистику образним, художнім відтворенням думок і почуттів нашого сучасника. Гостро-політичні, публіцистичні за своїм характером вірші-з аклики («За мир», «До поляків»), вірші-послання («Народам світу», «Бійцям Південного фронту»), вірші-гімни («Партія», «Слово про Партію», «Слава російському народові») та багато інших — це зразки лірики. З особливою пошаною і любов’ю поет пише про людей вільної творчої праці.

Максим Рильський умів опоетизувати звичайне, буденне, побачити в ньому красу соціалістичного життя. Так, велич радянської Батьківщини розкривають деталі, які піднесені талантом поета до рівня символів: «удар молотка і руль тракториста невтомний, і скелі розбиті, й покірна ріка, комбайни і домни» («Моя Батьківщина»), У багатьох своїх творах поет досяг гармонійної єдності змісту і форми. Його майстерність, як і кожного видатного письменника,- це не сума готових художніх прийомів, а високий рівень ідейно-художнього зображення дійсності. Рильський уміє піднести найважливіші ідеї часу по-своєму, втілити їх в оригінальні образи яскравими художніми засобами. Максим Рильський мав свої улюблені теми, розробці яких він приділяв найбільше уваги. Щоб розкрити улюблені теми, ноет шукає і знаходить цікаві факти минулого і сучасного, своїм талантом підносить їх до рівня символів — образів великої узагальнюючої сили. Поет створює ліричні портрети рядових людей нашої країни, які своєю працею наближають «сяєво такого дня, якому душу я ладен віддати» («Записна книжка»). Ранок і день, весна і літо, теплі дні збирання виноградіду — це символи великих етапів у житті нашої країни.

Своєю творчістю М. Рильський довів нев’янучість і красу такої форми вірша, як сонет.

В українській літературі М. Рильський займає визначне місце як майстер мови. Він прекрасно володів живою мовою народу, створював на її основі нові лексичні форми.