10 семестр Интел_власн / IP_LAW
.pdfУ разі невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків за авторським договором сторони несуть відповідальність, встановлену законодавством або передбачену договором.
Відповідальність за авторським договором є одним із видів цивільно-правової відповідальності, вона полягає в застосуванні до порушника заходів державного примусу і має в за мету відновлення порушених прав і законних інтересів потерпілої сторони за рахунок порушника.
При цьому слід враховувати те, що не можна примусити автора створити та подати твір, внести до нього виправлення тощо та змусити організа цію-замовник а розпочати використання твору. Примушування обмежується розірванням договору і повернення сторін до первісного становища.
Статтею 34 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що сторона, яка не виконала або неналежним чином виконала зобов’язання за авторським договором, зобов’язана відшкодувати іншій стороні всі збитки, в тому числі упущену вигоду.
Примусове стягнення не виплаченої за договором винагороди, вимога повернення авансу, відшкодування збитків та інші застосовні в цій сфері заходи впливу обернені не на особу порушника, а на його майно, і виконують відновлювальну (компенсаційну) функцію.
Відповідальність автора, з одного боку, і відповідальність користувача, з іншого боку, не співпадають між собою ні за підставами, ні за обсягом.
Відповідальність автора базується на загальному принципі відповідальності за вину.
Користувач у більшості випадків несе відповідальність незалежно від своєї вини щодо невиконання зобов’язань за договором і відповідає перед автором у повному обсязі.
Спори щодо відповідальності за невиконання умов авторських договорів вирішуються судом.
141
До прийняття Закону України «Про авторське право і суміжні права» у 1993 році існували типові авторські договори, які були невід’ємною рисою радянського авторського права. Їх значення полягало в тому, щоб, з одного боку, забезпечити в інтересах учасників договору нормативну базу для регулювання найбільш типових питань в їх взаємовідносинах, а з іншого боку - гарантувати авторам певний мінімальний рівень прав, який би забезпечували користувачі творів.
Більшість норм типових договорів мала диспозитивний характер, тому сторони могли в конкретних договорах відступати від їх умов, включати до договорів інші умови, вилучати окремі умови типового договору тощо. Але це не повинно було призводити до погіршення стану автора порівняно з відповідним типовим договором.
До початку реформ авторського права в Україні діяло близько двох десятків типових договорів, затверджених союзними міністерствами і відомствами.
Серед них були: три видавничі договори, затверджені Держкомвидавом СРСР 24 лютого 1975 року, - Типовий видавничий договір на літературні твори, Типовий видавничий договір на твори образотворчого мистецтва, Типовий видавничий договір на музичні твори; два договори, затверджені Міністерством культури СРСР 1 вересня 1976 року і 18 квітня 1977 року, - Типовий постановочний договір на створення драматичного твору та Типовий постановочний договір на створення і постановку музично-сценічного твору; Типовий договір художнього замовлення, затверджений Держкомпраці СРСР 8 березня 1978 року; інші типові договори.
Авторське законодавство України не передбачає існування будьяких типових авторських договорів як особливих підзаконних актів, а виходить з принципу свободи авторського договору. Статтею 1111 Цивільного кодексу України та статтею 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» встановлено, що відповідні відомства та творчі спілки можуть розробляти типові (примірні) авторські договори (зразки авторських договорів), які можна використовувати при складенні конкретних авторських договорів.
142
6.2.1. Договір про передачу права на використання твору
Відповідно до частини 1 статті 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору про передачу права на використання твору. Такий вид договору є найбільш поширеним на практиці.
Такі договори поділяють на договори про передачу виключних прав на використання твору та про передачу невиключних прав на використання твору.
За авторським договором про передачу виключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має виключне авторське право) передає право використовувати твір певним способом і у встановлених межах тільки одній особі, якій ці права передаються, і надає цій особі право дозволяти або забороняти подібне використання твору іншим особам. При цьому, за особою, яка передає виключне право на використання твору, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються.
У разі укладення договору про передачу виключних прав користувач наділяється суб’єктивним правом захищати одержані за договором майнові авторські права - забороняти решті осіб, включаючи і самого автора, використання твору визначеним (визначеними) у договорі способом (способами), а в разі порушення прав застосовувати передбачені законодавством способи захисту.
Виключний характер переданих прав повинен бути недвозначно визначено у договорі. Закон встановлює важливу презумпцію: права, передані за авторським договором, вважаються невиключними, якщо в договорі не передбачене інше. В договорі права передані у використання мають бути чітко названі виключними. Та в деяких випадках для з’ясування характеру переданих прав доводиться вдаватися до аналізу окремих положень договору. За наявності будьяких сумнівів передані права вважаються невиключними.
143
Оскільки авторський договір може передбачати передачу різних видів майнових прав, слід враховувати, що деякі з них можуть передаватися як виключні, інші - як невиключні.
Авторський договір може передбачати, що передані майнові права діятимуть протягом певного строку або на певній території як виключні, а протягом іншого строку або на іншій території - як невиключні.
Договір про передачу виключних прав може бути укладений лише в тому разі, якщо передані на його основі права раніше не були передані на співпадаючі територію і період часу третій особі, в тому числі і на невиключній основі.
За авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому, за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам.
Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб’єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.
Організації колективного управління укладають договори з особами, які мають намір використати твори. Зазначені договори надають користувачам невиключні права на використання творів певним способом.
Такі договори дозволяють використання передбаченими в них способами всіх творів і надаються від імені всіх володільців авторських прав, включаючи і тих, які не передали організації повноважень.
Договір про передачу права на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передане право, розміру і порядку виплати авто-
144
рської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнуто згоди).
Важливою умовою авторського договору є строк його дії. В авторському договорі можуть бути передбачені різні строки. Це передусім, строки дії самого договору, строки виконання умов договору, строки видання твору чи публічного показу тощо. У Законі йдеться лише про строки дії самого договору.Ці строки визначаються угодою сторін. Вони не можуть бути триваліші, ніж чинність самого авторського права.
Договір має передбачати способи використання твору (конкретні права на використання, що передають за договором). Якщо твір передають для використання тільки шляхом видання з подальшим розповсюдженням, його можна використати лише у такий спосіб. Це означає, що видавець не має права використовувати твір будь-яким іншим способом, публічно виконувати чи показувати його.
Авторський договір може по-різному визначати територію, на якій можуть використовуватися передані права. Суб’єкт авторського права, як правило, дозволяє використовувати твір в одній країні або у всьому світі («світові права»), іноді - вибірково в кількох країнах.
Винагороду за передачу майнових прав на використання твору визначають за згодою сторін. Винагороду за використання твору, за загальним правилом, встановлюють в авторському договорі у вигляді відсотка від доходу за відповідний вид використання твору. Тобто винагорода має виплачуватися за кожний вид використання твору окремо. Якщо встановити розмір винагороди у вигляді відсотка від доходу неможливо у зв'язку з характером твору або особливостями його використання, то винагороду визначають у вигляді зафіксованої у договорі чітко визначеної суми або іншим способом. В окремих випадках ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.
Майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Права, не зазначені в авторському договорі як передані суб’єктом авторського права, вважають такими, що не передані, і зберігаються за ним.
145
6.2.2. Договір про передачу (відчуження) майнових авторських прав
Як свідчить практика, основним предметом авторських договорів між автором чи іншими суб’єктом авторського права є передача іншій особі права на використання творів. Такі договори є найбільш використовуваними. Але в сучасних умовах все частіше предметом авторських договорів стає передача (відчуження) майнових прав автора чи іншої особи, яка має авторське право, іншій особі. Інакше кажучи, автор має право продати свої майнові права, подарувати їх, обміняти на інші права тощо у порядку, визначеному статтею 31 Закону України «Про авторське право і суміжні права».
Відповідно до авторського договору про передачу (відчуження) майнових авторських прав автор чи інша особа, яка має авторське право, за певних умов можуть відмовитися від своїх майнових авторських прав, передавши їх у власність іншої особи повністю або частково. Майнові права, що передаються за авторським договором, мають бути в ньому визначені, а ті, що не зазначені в авторському договорі як відчужувані, вважаються такими, що не передані.
Цей договір є безстроковим, але може бути чинним лише в межах строку дії авторського права. Наприклад, автор передав свої майнові права іншій особі і після продажу прожив ще 20 років. Отже, у набувача майнових прав автора вони зберігають чинність до смерті автора і 70 років після його смерті.
Договір може бути укладено на оплатній чи безоплатній основі.
6.2.3. Договір замовлення
Частиною 6 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено можливість укладення авторського договору замовлення. Відповідно до умов цього договору автор зобов’язується створити у майбутньому твір і передати його замовникові.
Авторський договір замовлення є досить розповсюдженим видом авторських договорів, відповідно до яких створюють літературні, музичні та художні твори.
146
На відміну від договору щодо готового твору на момент укладення договору замовлення твір не існує в об’єктивній формі. Тому сторони договору можуть наперед планувати певний зміст, направленість, об’єм твору, який замовляється, в залежності від своїх потреб і фінансових можливостей, в тому числі й можливості щодо доведення твору до публіки та отримання відповідних доходів від його використання.
Ініціатива його укладення, як правило, виходить від замовника. Особливістю договору замовлення є те, що автор зобов’язується створити твір у певні строки і не випускати його у світ. Право на використання твору певними способами переходить до замовника з моменту створення твору. Ті права, які не передбачено у договорі, до замовника не переходять.
Автору твору замовником може бути виплачена обумовлена в договорі авансова сума авторської винагороди. У тому разі, якщо автор не передав твір замовникові відповідно до умов договору, він повинен відшкодувати замовникові збитки, в тому числі й упущену вигоду.
Під час підписання договору замовлення сторони мають чітко визначити умови стосовно змісту твору, що є важливою умовою прийняття його в майбутньому замовником.
6.3. Види авторських договорів
Авторські договори умовно можна поділити на такі види: |
|
|
залежно від правовідносин, які регулюють авторські договори: |
||
а) договір про надання дозволу на використання твору; б) дого- |
||
вір про надання права на використання твору; |
|
|
в) договір про передачу (відчуження) майнових прав на твір; |
||
г) |
договір про передачу права на управління майновими |
|
|
правами автора; |
|
залежно від об’єму прав, які передають (відчужують); |
|
|
а) |
договір про відчуження прав повністю; |
|
|
|
147 |
б) договір про відчуження прав частково;
залежно від готовності твору: а) договір щодо готового твору;
б) договір про створення твору (договір замовлення);
залежно від характеру відносин між авторами та іншими суб’єктами:
а) договір з роботодавцем; б) договір про співавторство; в) договір з іншими особами;
залежно від мети, яку переслідує користувач та автор:
а) договір про надання права використання твору зі створенням похідного твору;
б) договір про надання права без створення похідного твору;
залежно від способів використання твору:
а) видавничий договір; б) договір про депонування рукопису; в) постановочний договір; г) сценарний договір;
д) договір художнього замовлення; е) договір про використання у промисловості неопублікованого
твору декоративно-прикладного мистецтва; є) інші договори;
залежно від об’єму прав, які передають для використання: а) про передачу виключного права на використання; б) про передачу невиключного права на використання;
залежно від виплати чи невиплати авторської винагороди: 148
а) з виплатою авторської винагороди; б) без виплати авторської винагороди;
залежно від форми договору: а) укладені в письмовій формі; б) укладені в усній формі.
6.4. Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності на твір відповідно до Цивільного кодексу України
У Цивільному кодексі України, що набрав чинності 1 січня 2004 року, виділено окрему група договорів, які регулюють відносини, пов’язані з розпоряджанням майновими правами інтелектуальної власності. Цьому питанню присвячено окрему главу 75 Книги V «Зобов’язальне право», статті 1107-1114.
Розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, у тому числі авторськими правами на твір, здійснюють на підставі таких договорів:
- ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
- ліцензійного договору; - договору про створення за замовленням і використання
об'єкта права інтелектуальної власності; - договору про передання виключних майнових прав
інтелектуальної власності; - іншого договору щодо розпоряджання майновими правами
інтелектуальної власності.
6.4.1. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності
Відповідно до ліцензії на використання об'єкта права інтелектуальної власності особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може
149
надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору.
Ліцензії можуть бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону.
Виключну ліцензію видають лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.
Одиничну ліцензію видають також лише одному ліцензіату. Вона виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері.
Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері іншим особам.
За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).
6.4.2. Ліцензійний договір
Відповідно до ліцензійного договору одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін, з урахуванням вимог законодавства.
У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладено субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелек-
150