Зміст і структура курсової роботи

Курсову роботу виконують за індивідуальним завданням. Перелік тем робіт наведено у даному посібнику (Додаток А). За узгодженням із викладачем студент має можливість на власне бажання скорегувати тему.

Структурно курсова робота складається зі вступу, теоретичної частини, практичного завдання, висновків і рекомендацій, переліку використаних джерел і, за необхідністю, додатків. Теоретичні положення роботи слід підтверджувати типовими для сучасних умов фактами і прикладами.

Кожну зі складових роботи рекомендується розпочинати з нової сторінки та виділяти заголовок.

У вступі рекомендується:

- обґрунтувати теоретичну і практичну актуальність теми;

- визначити мету і завдання роботи;

- дати перелік основних праць з даної теми (проблеми), включаючи підручники і навчальні посібники;

- подати характеристику структури роботи.

У теоретичній частині рекомендовано розкрити понятійні категорії, описати досліджувані явища, дати огляд літератури і порівняти різні концепції, класифікувати зібраний матеріал, виділити актуальність проблеми. Далі розкривають суть теми, що характеризує об’єкт та предмет дослідження і може мати самостійну (сформульовану окремими підрозділами або підпунктами) внутрішню структуру. У практичній частині, при ії наявності, висвітлюються шляхи застосування результатів дослідження на практиці. Кожен розділ повинен містити лаконічні висновки та узагальнення.

Закінчується робота загальними висновками, та практичними рекомендаціями. Перелік використаної літератури та посилання у тексті повинні відповідати вимогам стандартів (СТП 15-96, ДСТУ 7.1-2006, ДСТУ 3008-95).

Добір матеріалів і написання курсової роботи

Пошук матеріалів за темою дослідження є важливим етапом підготовки курсової роботи. Літературу та інші інформаційні джерела студенти добирають самостійно, користуючись консультаціями керівника.

Роботу з літературними джерелами оптимально розбити на кілька етапів: попередній вибір по каталогах, реферативним оглядам, спискам літератури; пошук джерел у відповідності зі сформованим списком; аналіз першоджерел, їхній добір, копіювання, конспектування.

Для складання найбільш повного попереднього списку літератури необхідно переглянути каталоги, реферативні журнали, збірки наукових праць, періодичні видання. Починати перегляд періодичних журналів найкраще з останнього номера за кожний календарний рік, де, як правило, публікується зміст статей за весь попередній рік.

Бібліографічні покажчики складаються з переліку бібліографічних записів, часто без анотацій і рефератів. Реферативні видання містять також реферати, де в стислому вигляді відображені основні моменти оригіналу публікації. Крім усього перерахованого, інформація про літературу може бути знайдена у книжкових переліках посилань.

Для підвищення ефективності пошуку матеріалів в мережі Інтернет, корисно застосовувати деякі спеціальні прийоми.

У першу чергу необхідно вибрати пошуковий сервер. Деякі сервери мають унікальні особливості, що можуть бути корисними при пошуку інформації. Інтернет-каталоги являють собою набір посилань на інші ресурси Всесвітньої мережі, упорядковані по різних категоріях. Більшість каталогів мають набір стандартних категорій, кожна з яких в свою чергу може мати кілька підрозділів. Така структура дозволяє поступово наближатися до об'єкта пошуку.

Однак для того щоб результати пошуку максимально відповідали запиту, необхідно його правильно скласти. З цією метою можна використовувати «розширений пошук» («advanced search»). Ця опція дозволить більш точно задати пошуковий запит: указати перелік слів, які повинні зустрічатися в документі, задати визначену фразу, або тип документа. Усе це дозволить шукати Web-сторінки більш точно, автоматично відсіваючи непотрібні результати. Хоча опції розширеного пошуку в більшості пошукових систем мають простий інтерфейс, іноді зручніше користатися спеціальними операторами. Їхнє використання практично дублює розширений пошук, однак вводити їх потрібно безпосередньо в пошуковому рядку, разом із ключовими словами запиту.

Пошук конкретної інформації на Web-сайті як правило вимагає значних часових ресурсів. У цьому випадку рекомендовано застосовувати спеціальні програми, що називають оффлайновыми браузерами. Такі утиліти багато в чому нагадують звичайний Web-браузер Internet Explorer. Відмінність полягає в тому, що вони розраховані на завантаження ресурсів цілком чи частково з метою подальшої їхньої обробки без активного з'єднання з Інтернетом. Функція, властива більшості подібних програм, — можливість настроювання глибини занурення в структуру сайта при його завантаженні і фільтрація файлів, що завантажуються.

У підсумку пошуку і копіювання одержують великий вихідний документ, на основі якого виконується аналітичний огляд для курсової роботи. Розмір цього документа в кілька разів більше необхідного. Перша задача — провести ревізію зібраних матеріалів. У ході перегляду документів, скомпонованих в один файл, для кожного закінченого текстового блоку формулюють короткий заголовок, що характеризує його зміст. Не виключено, що окремі заголовки будуть повторюватися кілька разів, тоді їх нумерують цифрами. До кожного з поставлених заголовків застосовують стиль заголовка. У програмі Microsoft Word стиль оформлення тексту вибирають у списку, що розкривається, на панелі форматування. Щоб заголовки не виглядали занадто великими до них застосовують стиль третього рівня, наприклад, Заголовок 3.

Коли всі зібрані матеріали прочитані і заголовки розставлені, документ переглядають у режимі структури, передбаченому в текстовому процесорі Microsoft Word. У цьому режимі можна охопити весь документ одним поглядом і проаналізувати зібрані матеріали, а також систематизувати отримані матеріали.

З тексту видаляють усі фрагменти, що повторюються, коректують місця, де відбувається перехід від одного розглянутого питання до іншого. При виникненні додаткових питань по досліджуваній проблемі, відповіді на них доцільно навести в остаточній редакції роботи. У підсумку загальний обсяг документа буде скорочено в 5—6 разів, і багато раніше зібраних матеріалів повинні бути замінені власними судженнями, узагальненнями і висновками.

Приступати до написання вступу методологічно краще не на початку, а по закінченні дослідження, коли основна частина роботи вже цілком готова. У протилежному випадку буде важко уникнути похибок, непослідовностей і повторного написання. Вступ може мати самостійну тему, наприклад, актуальність дослідження.

Вступ починається з невеликої преамбули, де згадується сутність і стан проблеми, що підлягає дослідженню, її значимість у сучасних умовах, вказується на необхідність проведення наукового дослідження. Наприкінці вступу доцільно привести структуру курсової роботи. Іноді додають і перелік базових положень, що мають бути винесені на захист.

У курсових роботах висновки можна оформляти у вигляді тез. У них не наводять матеріали, додаткові до основного тексту. Тобто висновки легко готуються на основі тексту роботи. Важливо тільки зробити їх короткими і чіткими.

У висновках необхідно співвіднести отримані результати з цілями і задачами, поставленими у вступі. Тут повинні бути підсумовані основні результати дослідження, сформульована сутність вирішеної проблеми. Висновки можуть супроводжуватися практичними рекомендаціями з використання/впровадження результатів дослідження. У висновках можна вказати перспективні суміжні теми для дослідження — ті проблеми, що були визначені в ході дослідження, але не були розкриті при написанні курсової роботи.

Перелік умовних скорочень, як правило, приводиться в тому випадку, якщо в роботі використані маловідомі скорочення й абревіатури. Причому якщо вони зустрічаються досить рідко (менш трьох разів), перелік не складається, а розшифровка наводиться безпосередньо в тексті роботи, після першого згадування.

Перелік друкується після змісту, перед вступом двома колонками: у лівій (вузькій) перераховані скорочення, праворуч (у більш широкій) - їхня розшифровка.

Державний стандарт України ДСТУ 3008-95 віддає перевагу списку використаних джерел, складеному в порядку їхнього згадування в тексті роботи. Однак, складання списку за абеткою також визнається припустимим. Вважається, що не слід включати в перелік ті джерела, на які не було посилань у тексті роботи.