2. Міжнародні документи та їх втілення у законодавстві України

Удосконалення і розвиток національного законодавства у сфері інтелектуальної власності – процес постійний, і в кожній країні він має відображати ті перетворення, які відбуваються в суспільстві, реагувати на зміни в економічному стані держави і її зовнішньої політики. В той же час національне законодавство повинно бути гармонізоване з нормами і правилами, прийнятими у світовому співтоваристві.

В Україні активно удосконалюється нормативно-правова база в сфері інтелектуальної власності з урахуванням міжнародних стандартів, насамперед встановлених Угодою Світової Організації Торгівлі про торгові аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) і директивами Ради ЄС.

Проголошений Україною курс на інтеграцію до ЄС і вступ до СОТ потребує забезпечення захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності на рівні, якій існує в державах ЄС і державах-учасницях СОТ.

У більшості країн законодавство про товарні знаки і конкурентну діяльність передбачає посилену правову охорону відомих і, зокрема, загальновідомих знаків. Режим посиленої правової охорони загальновідомих знаків базується на нормах міжнародного і національного законодавства. В першу чергу мається на увазі Паризька конвенція з охорони промислової власності, в яку поняття “загальновідомого знаку” було введено у 1925 р. на Гаагській конференції: стаття 6 bis проголошує правову охорону загальновідомих знаків. Відповідно до цієї норми, реєстрація товарного знаку може бути відхилена чи визнана недійсною, чи, за умови наявності необхідних правових підстав, використання такого товарного знаку може бути заборонене.

При вирішенні питання щодо розрізняльної здатності знаку має місце зіткнення двох норм: ст. 6 quinquies Паризької конвенції з охорони промислової власності (далі “Паризька конвенція”) і ст. 6 закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”. Колізія полягає у наступному: Паризька конвенція встановлює, що товарний знак, належним чином зареєстрований в країні походження, може бути заявлений і повинен охоронятися в будь-якій країні-учасниці таким, яким він є, – принцип “telle quelle”. В той же час, як зазначалося вище, ст. 6 закону “Про охорону прав на знак для товарів і послуг” передбачає можливість відмови у реєстрації знаку, який, відповідно до рішення експертів, не має розрізняльної здатності. Ст. 3 зазначеного закону встановлює, що у разі, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору. Таким чином, згідно зі ст. 6 quinquies Паризької конвенції і ст. 3 закону “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, питання розрізняльної здатності може вирішуватися експертами Департаменту з інтелектуальної власності тільки щодо нових позначень, не зареєстрованих в країнах-учасницях Паризької конвенції. Стосовно ж знаків, зареєстрованих в інших країнах Паризького Союзу, або не зареєстрованих знаків, які набули розрізняльну здатність в результаті їх використання, як наприклад, загальновідомі знаки, то зазначена процедура використовуватися не повинна.

З викладеного вище постає ще одне питання: чи застосовується принцип “telle quelle” до знаків обслуговування, адже у ст. 6 quinquies Паризької конвенції йдеться лише про товарні знаки? Г. Боденхаузен висловлює наступну позицію з цього питання: оскільки Лісабонська конференція, яка ввела знак обслуговування, як об'єкт охорони промислової власності, не прирівняла правовий режим товарних знаків і знаків обслуговування, то принцип “telle quelle” застосовується лише до товарних знаків [3].

Щодо застосування цього принципу згідно із вітчизняним законодавством, автор дотримується іншої позиції. Оскільки вітчизняним законом “Про охорону прав на знак для товарів і послуг” товарний знак і знак обслуговування охоплюються єдиним поняттям – знак для товарів і послуг, видається, що принцип “telle quelle” на території України повинен застосовуватися і до товарних знаків, і до знаків обслуговування, які отримали правову охорону в країнах-учасницях Паризької конвенції. Розширене тлумачення ст. 6 quinquies Паризької конвенції не суперечить вітчизняному законодавству, адже воно розширює межі правової охорони знаків для товарів і послуг на території України.

Відсутність розрізняльної здатності може визнаватися підставою для відмови в наданні правової охорони при експертизі позначень, які вперше заявляються до реєстрації на території України і не є зареєстрованими як знаки в інших країнах – учасницях Паризької конвенції[2].

Під розрізняльною здатністю позначення українські експерти розуміють його можливість бути індивідуалізованим завдяки специфічним властивостям своїх елементів. Для визначення наявності такої індивідуальності в Україні використовується “негативний” тест, рекомендований експертами ВОІВ.

Значно розширила та поглибила правовий захист об’єктів інтелектуальної власності створена у 1893 р. міжнародна організація «Об’єднані Міжнародні бюро з охорони інтелектуальної власності», яка стала провісником сьогоднішньої Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Виконання визначених у документах ВОІВ програмних завдань передбачає:

• гармонізацію національних законів і процедур у галузі інтелектуальної власності;

• обмін інформацією у галузі інтелектуальної власності;

• сприяння врегулюванню спорів у галузі інтелектуальної власності;

• надання міжнародним заявникам послуг з отриманням прав на промислову власність.

Розв’язуючи проблему правового захисту інтелектуальної власності, ВОІВ пішла шляхом удосконалення національних законодавств. Буловирішено підготувати серію законодавчих положень, які можна було спочатку залучити до законодавства окремих країн, а пізніше – до міжнародний угод.

Однією з перших у Європі Закон про товарні знаки прийняла Фінляндія у 1964 р. Аналогічні закони було прийнято також в інших країнах, зокрема: у Франції – у 1991 р.; у Великобританії, Норвегії, країнах Балтії – у 1994 р.; в Австрії – у 1995 р.

Курс на розвиток ринкових відносин в Україні зумовив те, що у 1991 р. вона стала учасницею основних Міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності (Паризької конвенції про охорону промислової власності та Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків).

У 1993 р. в Україні були прийняті закони “Про охорону правна знаки для товарів і послуг”, “Про охорону прав на промислові зразки”, “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”тощо. Також в цьому ж році в Києві Урядом України були підписані «Угода між Урядом України й Урядом Російської Федерації про співробітництво в сфері охорони промислової власності» і «Угода між Урядом України й Урядом Республіки Беларусь про співробітництво в сфері охорони промислової власності».

Положення даних міжнародних договорів надають громадянам і суб’єктам підприємницької діяльності України такого ж права, зокрема, що стосуються охорони товарних знаків на території Російської Федерації і Республіки Беларусь, як і резидентам цих країн. Національний режим поширюється як на мову подачі документів, так і на розмір оплати офіційних зборів, мит і тарифів. Таким чином, заявки, подані з України в Роспатент і Белпатент, складаються російською мовою й оплачуються в тім же розмірі, як якби вони були подані громадянами цих країн. Економічний ріст в Україні і Росії не сповільнив відбитися на динаміку збільшення взаємних реєстрацій.

Отже, дані договори дуже важливі для українських підприємців, оскільки забезпечують для них національний режим надання правової охорони, зокрема, на товарні знаки.

Слід зазначити, що міжнародна система реєстрації товарних знаків продовжує розвиватися і надає нові можливості, зокрема, українським підприємцям.

Прагнення України вступити до Світової організації торгівлі та інтегруватися в Європейське економічне співтовариство зумовили підписання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄЕС та його державами-членами. Ця Угода набула чинності з березня 1998 р. У 2002 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про приєднання до Протоколу щодо Мадридської угоди про міжнародну класифікацію знаків та Ніццької угоди про міжнародну класифікацію товарів та послуг для реєстрації знаків” та Указом Президента України затверджено стратегію економічного та соціального розвитку України «,Шляхом європейської інтеграції» на 2004 – 2015 роки». Крім того, Україна стала учасником п’ятнадцяти із двадцяти шести універсальних міжнародних конвенцій та договорів у сфері інтелектуальної власності.

По-перше, у випадку якщо заявка на знак ЄС буде відхилена, заявники усе рівно будуть мати можливість спробувати одержати національні реєстрації за допомогою усе тієї ж Мадридської системи.

По-друге, якщо заявник буде подавати заявку на реєстрацію торговельної марки в ЄС через Мадридську систему, а не через OHIM, як зараз, те зможе заощадити 200 євро на заявочному миті.

Безумовно, ці прийдешні зміни приведуть до того, що Мадридський протокол стане набагато більш привабливий для заявників, у тому числі, заявників з України.

Норми міжнародних договорів, до яких приєдналась Україна, вже стали частиною національного законодавства. Проте коло проблемних питань, пов’язаних з об’єктами інтелектуальної власності, стосуються, в першу чергу, ефективного захисту прав на знаки, що індивідуалізують товари та послуги.

Новий Цивільний кодекс України та Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності” від 22.05.2003 р. покликані розв’язати цю проблему. Зокрема, книга IV Цивільного кодексу України присвячена проблемам правового регулювання у сфері інтелектуальної власності, а шостий розділ зазначеного Закону містить зміни до Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”, адекватні економічному розвитку нашої країни та спрямовані на подальшу гармонізацію українського законодавства з найважливішими міжнародними угодами.