Розділ 2 удосконалення законодавства, що охороняє знаки для товарів та послуг україні

2.1 Подолання недоліків захисту знаків для товарів та послуг

У своєму соціально-економічному розвитку Україна перебуває на етапі становлення ринкової економіки, що у свою чергу зумовлює відкритість товарного ринку і ринку послуг, відтак можливість проникнення товарів і недоброякісних послуг. Захистом від цього можуть бути товарні знаки як позначення, що допомагають споживачеві відрізнити товар одного виробника від однорідного товару іншого виробника. Але, на жаль, чинне законодавство України про товарні знаки має певні недоліки й суперечливі положення, а окремі з них ще не відповідають вимогам Конституції України. Як відомо, Конституція України заклала концептуальні засади законодавства України про інтелектуальну власність, що стосуються і законодавства про товарні знаки. Зокрема, стаття 41 Конституції України гласить, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Товарні знаки, безперечно, є об'єктами промислової власності і результатами інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Згідно з Конституцією кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які ніхто не може використовувати або поширювати без згоди їхніх власників. Держава має забезпечити захист інтелектуальної власності, моральних та матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Важливим джерелом законодавства України про товарні знаки є також міжнародні угоди.

Прийняття Закону України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, як і прийняття інших законів про інтелектуальну власність, є визначною подією у законотворчій діяльності нашої держави. Прийняття Закону про товарні знаки створило міцний правовий фундамент для подальшого розвитку законодавства про товарні знаки, яке перебуває у стадії свого становлення.

Товарних знаків тою чи іншою мірою стосуються й інші Закони України, зокрема Кодекс України про адміністративні правопорушення (ст. 164); “Про мови в Українській РСР” (ст. 36); “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” (ст. 7); “Про захист від недобросовісної конкуренції” (ст. 4); “Про зовнішньоекономічну діяльність” (ст. 31) та інші нормативні акти.

Варто підкреслити й те, що Закон про товарні знаки відповідає основним вимогам Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності.

До розвитку Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" було прийнято низку підзаконних актів, що стосуються товарних знаків. Серед них передусім варто назвати Положення про Міжвідомчу комісію щодо погодження питання правової охорони знаків для товарів і послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 20 жовтня 1995 р. Наказом Голови Міжвідомчої комісії від 16 січня 1996 р. було затверджено Правила розгляду клопотань Міжвідомчою комісією щодо погодження питання правової охорони знаків і послуг . Наказом Державного патентного відомства України від 28 лютого 1995 р. були затверджені Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг . Наказом того ж Державного патентного відомства України була схвалена Інструкція про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на знак для товарів і послуг та ліцензійного договору на використання знака для товарів і послуг . Наказом Державного патентного відомства України від 5 грудня 1995 р. затверджено Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг та порядок видачі свідоцтв. Тим же Державним патентним відомством України 9 листопада 1995 р. була затверджена Інструкція про порядок ознайомлення з матеріалами заявки на знак для товарів і послуг, що занесені до Державного реєстру свідоцтв країни на знаки для товарів і послуг та низка інших відомчих актів.

Відмінною рисою Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", що істотно відрізняє його від законодавства про товарні знаки колишнього СРСР, є визнання за знаком його основної відрізняльної функції. Положення про товарні знаки колишнього СРСР мало більше символічний характер. Позначення за цим Положенням виглядали як загальновживані символи, а не товарні знаки. Цей висновок можна підтвердити цілою низкою конкретних прикладів. Цукерки "Кара-Кум", "Мішка-клишоногий" вироблялися і позначалися всіма кондитерськими фабриками Радянського Союзу. Те ж можна сказати й про інші вироби . Товарний знак як позначення реєструвався не на ім'я підприємства чи навіть виробничого об'єднання, а, як правило, на ім'я зовнішньоторговельних об'єднань. Вони поставляли продукцію на зовнішній ринок, позначену товарним знаком, що був спільним для багатьох підприємств і які виробляли продукцію, безперечно, різної якості.

Основна ж позитивна риса нового Закону України про товарні знаки саме і полягає в тому, що товарний знак почав виконувати функцію, для здійснення якої він призначається.

У пункті 3 статті 5 Закону зазначається, що право власності на знак засвідчує свідоцтво. Відповідно до цього власник знака має право ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд . Визнання права власності на знак не виключає його винятковості, властивої будь-яким виключним правам, до яких відноситься і право власності. Визнання права власності на товарний знак є однією з найпозитивніших рис зазначеного Закону.

Відповідно до Паризької угоди про охорону промислової власності Закон України про товарні знаки містить досить довгий перелік позначень, які не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака. Цей перелік має велике значення, оскільки він фактично визначений міжнародною угодою, до якої приєдналася Україна . Проте, на нашу думку, зазначений перелік доцільно було б за певними ознаками по-групувати.

Згідно із Законом не можуть бути зареєстровані в якості товарного знака позначення, що суперечать суспільним інтересам та принципам моралі і гуманності (ст. 5 п. 1 Закону про товарні знаки). Це також норма загальновизнана у світі. Державне патентне відомство України відмовляє у визнанні товарним знаком зображень, які порушують етичні норми України.

Закон України про товарні знаки досить чітко визначає межі його чинності. Проте, слід мати на увазі, що межі правової охорони знака для товарів і послуг визначаються й іншими законами України. Певні обмеження користування товарними знаками містяться в Законах України "Про захист прав споживачів" , "Про мови в Українській РСР" "Про рекламу" , "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" , Постанові Верховної Ради України "Про державний герб України" та деяких інших.

Закон містить визначення поняття товарного знака: "Знак - позначення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб" (ст. 1 Закону). На нашу думку, це визначення вигідно відрізняється від наведених раніше визначень товарного знака. Воно чітке, лаконічне, змістовне і зрозуміле.

Все ж, гадаємо, в законі можна було б вказати ознаки, яким має відповідати товарний знак. Такі пропозиції уже висловлювалися . Воднораз визначення в законі певних вимог чи ознак до товарного знака викликає певний сумнів, оскільки такі ознаки, безперечно, істотно звузили б поняття знака для товарів і послуг.

Закон не передбачає можливості переходу права власності на знак для товарів і послуг у спадщину. В цьому вбачається його окремий недолік. І все ж можливість успадкувати право на товарний знак є, але це залежить від того, як тлумачити закон. У статті 16 пункту 4 надається право власникові свідоцтва передавати на підставі договору право власності на знак будь-якій особі, що стає правонаступником власника свідоцтва.

Якщо можна передати право власності на знак за договором, то, ми вважаємо, це право можна передати і за заповітом. У свою чергу, можливість заповідання права власності на товарний знак не виключає його переходу у спадщину і за законом. Такий висновок підтверджується і п. 2 цієї ж ст. 16, який надає власникові свідоцтва виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Отже, власник свідоцтва може ним розпорядитися шляхом складання заповіту. Перехід права власності на знак у спадщину за законом є також своєрідною формою розпорядження ним, адже власник не склав заповіту – це його воля, тобто умовне розпорядження.

Закон України про товарні знаки не містить також норм про передачу права власності державі і про долю товарного знака, строк правової охорони на який минув. Стосовно першого питання відповідь міститься у міркуванні, наведеному вище. Відтак можна передати право власності на товарний знак будь-якій особі за договором, то за цим же договором його можна передати і державі.

Стосовно другого питання, то крім випадків, передбачених статтями 18 і 22 Закону, після закінчення строку його правової охорони, цей знак може бути зареєстрований на своє ім'я будь-якою особою.

Позитивним у Законі про товарні знаки є також і те, що він досить чітко визначає права і обов'язки власника товарного знака. Особливо важливою, на нашу думку, є норма згідно з якою, на відміну від інших законів про промислову власність, власник товарного знака має право користуватися і розпоряджатися ним на свій розсуд (ст. 16 п. 2 Закону).

Крім того, Закон України про товарні знаки містить певні суперечливі положення, прогалини, неузгодженості, які дедалі більше виявляються у процесі його застосування. Але не ці окремі недоліки визначають його обличчя. Закон України про товарні знаки відповідає ринковим вимогам, міжнародним стандартам і внутрішнім потребам, працює в інтересах України, її виробників та інших підприємців, покупців і споживачів. Він надає належну правову охорону товарним знакам України за її межами. Розвиток ринкових відносин в Україні на сучасному етапі показав, що непоодинокими стають товари і послуги, що виробляються і надаються в Україні, за своїми якісними характеристиками істотно перевищують якість товарів і послуг іноземних виробників. За таких умов ще більше зростає роль і значення товарних знаків, якими позначаються товари і послуги, що виробляються на території України її виробниками[1].

Сьогодні багато розмов точиться з приводу захисту вітчизняного виробника, які мають під собою ґрунт. Одним із способів захисту вітчизняного виробника є популяризація і надійна охорона товарних знаків, зареєстрованих на ім'я українських виробників.