ВСТУП

29

ВСТУП

Ринок економічних, або ділових видань в Україні сьогодні можна сміливо назвати найбільш динамічним. Якщо раніше кількість солідних ділових видань була обмеженою, то в останні роки спостерігається справжній бум щодо створення нових економічних видань. Особливої популярності вони набули під час світової фінансової кризи.

Ділова журналістика – це унікальний тип мас-медіа, який поєднує в собі як вузькоспеціалізовані видання, призначені виключно для експертів, так і ЗМІ з відносно широким колом тем, які можуть бути цікавими і для людей, що не мають бізнес-стосунків.

Економічна журналістика – масова комунікаційно-інформаційна діяльність, предметом якої є економіка як сукупність галузей і сфер діяльності, об’єктом її виступають будь-які індивіди, інститути, галузі, вітчизняне й світове народне господарство. Хоча, вже оформилися її типологічні ознаки, жанри, принципи, але ділова журналістика і економічна її галузь зокрема, ще не достатньо вивчені.

Метою роботи є аналіз рецепції світової фінансової кризи в українській пресі.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

• визначити поняття «ділова преса» та «економічна журналістика»;

• розглянути специфіку економічної журналістики;

• дослідити проблеми висвітлення економічної проблематики у друкованих виданнях;

• розглянути специфіку висвітлення фінансової кризи у пресі;

• проаналізувати жанрово-стилістичну своєрідність матеріалів;

• дослідити інформування про симптоми економічної кризи та боротьбу з ними;

• проаналізувати оцінку наслідків першої хвилі світової фінансової кризи.

Об’єктом дослідження є висвітлення світової фінансової кризи в економічних та універсальних виданнях.

Предмет дослідження – економічне видання «Бізнес» ті універсальне видання «Дзеркало тижня».

У процесі дослідження застосовувалися такі методи: аналізу й синтезу під час вироблення наукової концепції, порівняльно-історичний, структурно-типологічний та елементи структурно-семантичного при дослідженні рецепції світової фінансової кризи в українських вданнях.

До розгляду проблеми зверталися такі вчені, як В. Іваницький, О. Желай, І. Дьоміна Д. Мурзин, Б. Місонжников, Л. Рогожина, О. Мордовська – вони дослідили теоретичні аспекти ділових видань.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що у роботі вперше була зроблена спроба детально проаналізувати висвітлення світової фінансової кризи у виданнях «Бізнес» та «Дзеркало тижня», дослідити їх жанрово-стилістичну своєрідність та оцінити наслідки публікації першої хвилі світової фінансової кризи.

Матеріали дипломного дослідження можуть бути використані під час подальших наукових розробок, а також при підготовці лекційних та практичних занять зі спецкурсу «Економічна проблематика ЗМІ»

РОЗДІЛ 1

СПЕЦИФІКА ВИСВІТЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПРОБЛЕМАТИКИ У ДРУКОВАНИХ ВИДАННЯХ

1.1 Проблеми економіки у спеціалізованих та універсальних виданнях

Здобуття Україною статусу незалежної держави та перехід до ринкових відносин стали причиною розширення інформаційного простору й збільшення попиту на економічну та комерційну інформацію, що, у свою чергу, призвело до збільшення ринку періодичних ділових видань. На сучасному етапі можна спостерігати зміну типологічної структури преси. Як зазначає Д. Мурзін, старі типи видань змінюють своє місце й з’являються зовсім нові. Усе частіше виникають “гібридні” інформаційні продукти, що поєднують у собі раніше непоєднувані типи видань. Так, преса, яка позиціонує себе як якісна, вводить до своєї структури елементи бульварності. Дослідники відзначають мінливість, рухливість типологічних характеристик навіть у межах одного видання [11, с. 64].

Неоднозначність та нестабільність цих тенденцій свідчить про принципову незавершеність процесу трансформації, а, отже, і про необхідність детального вивчення ділової преси як найменш освоєного журналістикознавством наукового сегмента преси в Україні.

Р. Уолсі, відомий дослідник журнальної періодики США, поділяє журнали на “загальні” і “спеціалізовані”, зазначаючи, що загальні журнали мають бути зорієнтовані на широке коло споживачів, тоді як найбільші й найвидатніші зі спеціалізованих створюються для людей, чиї інтереси відрізняються від інтересів більшості [23].

Найбільш чітку типологію ділових журналів подали Р. Берд та А. Тернбелл, які виділили п’ять типів цих видань: промислові, або технічні; видання, які належать установам; торговельні; професійні; “загальноділові” [18].

Також струнку систему запропонував А. Греко, який поділив ділові журнали на кілька видів: торговельні; власне ділові; професійні; наукові; корпоративні [21].

Говорячи про ділові видання, Б. Місонжников зауважує: “Це преса людей справи – бізнесменів, політиків, чиновників найвищого рангу, діячів науки, літератури, мистецтва. Хоча в групі ділових видань якісна пресса буде посідати все ж таки зовсім особливе місце, вінчаючи собою весь комплекс великої серйозної аналітичної преси” [6].

Л. Рогожина, виходячи з конкретного цільового й читацького призначення ділових видань, пропонує таке визначення: ділове видання – “це видання, призначене для ділових людей і яке містить актуальну інформацію, необхідну для розвитку бізнесу й формування позитивного образу ділової сфери” [13]. Ділове видання – це також видання, що містить інформацію, яка сприяє просуванню товарів і послуг на ринках збуту, а також становленню й розвитку ринкової економіки в країні.

У процесі розвитку суспільно-виробничих відносин саме економічний фактор відіграв найважливішу роль у виникненні й розвитку ділової журналістики як своєрідної форми бізнес-комунікації й інформаційної діяльності. У журналістикознавчій науковій літературі, присвяченій проблемам засобів масової інформації, іде процес формування категоріального апарату, що розкриває сутнісні характеристики цілого комплексу феноменів, які пов’язані з діловою журналістикою або становлять її зміст: ділова інформація, інформаційні потреби підприємництва, ділові ЗМІ, ділова преса, якісна ділова преса, ділові видання, ділова газета, економічна публіцистика тощо.

На сьогодні дослідники ділових періодичних видань розходяться в думках щодо градації ділової преси залежно від виду інформації. Так, В. Кулєв залежно від цілей і характеру використання називає такі види ділової інформації: фіксуючу, аналітичну, оперативно-довідкову й рекламно-комерційну. О. Грабельников вважає, що ділову інформацію можна поділити на довідкову та рекламно-комерційну, пропонує виділяти в окрему групу інформаційно-комерційні газети й журнали. Ділову пресу він поділяє на якісні видання для елітних груп: корпоративні й відомчі видання; популярні видання для широкого читача; галузеві аналітичні видання [3].

Більшість же дослідників преси поділяють весь сектор ділової інформації на п’ять частин: економічна інформація; біржова й фінансова інформація; ділові новини; статистична інформація; комерційна інформація [8].

О. Мордовська подає власну класифікацію, відзначаючи, що ділову пресу за читацькою аудиторією можна поділити на два види: видання, що мають високий рівень доступності, дохідливості, не потребують спеціальних попередніх знань (масові); видання, призначені для фахівців і професіоналів (спеціалізовані). Останні, у свою чергу, поділяються на типи загального й галузевого напрямів [8, с. 15].

Д. Мурзін відзначає, що, спираючись на зміст ділової преси, можна оперувати терміном “вид”. Якщо взяти до уваги характер цієї преси, то доцільнішим є термін “тип”. Дослідник вважає, що ділові ЗМІ – це “рід преси, соціальна функція якого полягає в забезпеченні бізнес-комунікацій. Тобто в тому, щоб задовольняти інформаційні потреби ділового співтовариства” [9].

Відштовхуючись від основної функції ділової преси, Д. Мурзін виділяє два типи: рекламну та якісну. Взявши за основу видоутворювальної ознаки періодичного видання обсяг його тематики, автор виділяє п’ять видів ділової преси: універсальну, спеціалізовану, вузькоспеціалізовану, професійну й “точкову” (видання, спрямовані на дуже вузьку читацьку аудиторію) [10].

Ю. Чемякін пропонує своє визначення поняття «ділова пресса» - це “преса, цільовою аудиторією якої є представники бізнесу, ділового співтовариства, найважливіша функція якої полягає в забезпеченні своєї аудиторії інформацією, необхідною для успішного розвитку бізнесу (звідси – і відповідна тематика, вимога надійності, вірогідності інформації, необхідність серйозної, зваженої аналітики й особливий, економічний ракурс розгляду подій, проблем і явищ)” [17].

Розглядаючи типологічні аспекти ділової журналістики, Б. Місонжников пропонує свою класифікацію, яка, на нашу думку, є найбільш доречною й вдалою. Ділова журналістика – це особлива частина аналітичної спеціалізованої періодики, оскільки орієнтована на певний сегмент соціуму, а саме соціально активних людей, тих, які залучені у сферу політико-економічної галузі.

Ділова журналістика є заключним елементом усієї побудови типологічної моделі завдяки своїм високим професійно-якісним ознакам і може бути представлена відповідними групами видань.

Умовно ділові ЗМІ можна поділити на (за Б. Місонжниковим):

– ділові видання загального профілю – ті, які, зберігаючи безумовні ознаки цієї типологічної моделі, відрізняються достатньою тематичною універсальністю;

– ділові видання політико-економічної спрямованості, у яких посилений, насамперед, теоретичний політико-економічний компонент і крізь його призму розглядаються важливі соціально-політичні події;

– ділові видання фінансової орієнтації – ті, у яких висвітлюється динаміка банківського капіталу, дії фінансових установ, тенденції й рівні кредитування, курси валют тощо;

– біржові ділові видання – ті, у яких відображені сторони біржового життя: купівля-продаж цінних паперів, котирування акцій тощо;

– якісні видання – зовсім особливий тип щоденної періодики, що вінчає всю типологічну модель і утворений унаслідок тривалого еволюціонування кращих ділових видань світу [7].

Проте, така класифікація не єдина. Деякі дослідники говорять, що ділова преса представлена таким чином:

• ділові консультативні періодичні видання;

• газети (періодика) оголошень;

• спеціалізовані ділові оглядово-аналітичні періодичні видання;

• універсальні оглядово-аналітичні ділові тижневики;

• щоденні ділові газети [7].

Отже, резюмуючи все вищевикладене й поділяючи думку А. Вирковського, можна сказати, що “ділова преса – це унікальний тип мас-медіа, який поєднує в собі як вузькоспеціалізовані видання, призначені виключно для експертів, так і ЗМІ з відносно широким колом тем, які можуть бути цікавими і для людей, що не мають бізнес-стосунків (такі ЗМІ близькі до універсальних)” [2, с. 64].

Ділові видання не є новим типом преси для України. Вони почали зявлятися ще на прикінці минулого століття, але популярності набули саме під час фінансової кризи.

Ділові друковані видання стають потужним інструментом впливу на саму владу, і, природно, органи державної влади, місцевого самоврядування вважають украй важливими пояснення стратегічної лінії своєї діяльності в економіці, аргументацію прийняття тих чи інших рішень, доведення до політично активної частини населення конкретних законодавчих і нормативних актів за допомогою ЗМІ [12].

За роки незалежності в Україні склалася система ділових ЗМІ. У її складі виділяють ділові видання й видання для ділових людей. Перші подають лише ділову інформацію, тобто новини й коментарі зі сфери економіки. Другі забезпечують ділових людей як діловою, так і іншою необхідною інформацією. На сьогодні можна виділити такі основні суб’єкти видавничої діяльності, які безпосередньо займаються підготовкою та випуском ділових видань: медіа-групи; бізнесмени, для яких видавнича діяльність не є профільною; органи влади; організації й фонди, що працюють у сфері економіки.

Простежується й динаміка розвитку тематики та проблематики ділових видань. Судячи із представленого передплатному в каталозі переліку ділових видань, галузеве охоплення об’єктів господарської діяльності в них досить широке: банківська справа, бізнес, підприємництво, бухгалтерський облік і аудит, торгівля, логістика, менеджмент, управління підприємством, оподатковування, страхова справа, нерухомість, управління якістю, електронна комерція, економіка в цілому, будівництво, транспорт, торгівля, комерційні банки, страхування, фінанси, цінні папери, фондовий ринок, туризм, автотранспорт, право, нерухомість тощо.

Сьогодні економічна журналістика знаходиться у стані бурхливого розвитку. Аудиторію економічних видань складають пересічні громадяни, котрі мають потребу в економічній інформації. Основна їх потреба, котру повинна задовольнити економічна журналістика – можливість приймати економічні рішення по тим чи іншим напрямкам. Ці потреби можна об’єднати в три групи:

• макроекономічні: прогнозування рівня інфляції, у зв’язку з цим накопичувати, або витрачати, яким чином зберегти накопичення, знаходиться економічний цикл на фазі підйому або спаду, рівень безробіття, його загрози, рівень заробітної плати у різних сферах економіки у регіонах та інших країнах, гарантія й рівень соціальної забезпеченості, економічна політика держав, соціальна справедливість і т. п.;

• мезо- і мікроекономічні: у якій сфері працювати, які спеціальності й професії затребувані сьогодні і які будуть затребувані завтра, залишатися або стати найманим робітником або підприємцем, перспективи розвитку галузі, у якій працюєш, перспектива регіону, у якому проживаєш, соціальна політика регіональних органів влади й керівництва галузі і компанії и т. і.;

• споживацькі: що, де й скільки купували, місця розташування, цінова політика й система знижок в оптовій і роздрібній торгівлі, якість споживацьких товарів і т.д.

Деякі дослідники віділяють дещо інші задачі економічних ЗМК:

• забезпечення економічної і політичної стабільності країни;

• зменшення показників безробіття та злочинності;

• приділення більшої уваги захисту прав людини;

• покращення інвестиційного клімату;

• гармонізація чинного українського законодавства до стандартів ЄС;

• позбавлення українців від залишків радянської ідеології, яка наклала

• руйнівний відбиток на наш менталітет, та формування європейської свідомості громадян;

• відродження духовності, української культури і мови;

• забезпечення широкої народної підтримки обраногo курсу.

Економічна інформація, яка допомагає приймати рішення по цим та іншим питання, повинна міститися як у діловій, так і в універсальній, чи спеціалізованій масовій пресі, тільки структура проблем різних сегментів аудиторії й рівень компетенції аудиторії й журналістів різняться.

Мадіасистема повинна виконувати функції розповсюдження об’єктивної економічної інформації, незалежної експертизи і допомагати аудиторії приймати рішення. В умовах ускладнення й швидкого розвитку економічної системи, появи глобальних проблем, застарілого фінансового механізму, загальної інформатизації суспільства вартість прийнятих індивідами рішень буде зростати, отже, буде зростати й ціна інформації, необхідної для прийняття рішень. У цьому випадку повинна підвищуватися ціна на засоби масової інформації, але лише тих, що подають своєчасну, об’єктивну, релевантну інформацію. Ринкова ціна тих чи інших масмедіа, та їх капіталізація, таким чином, залежить від ступеню довіри до них аудиторії.

Відомо, що мас-медіа здійснює два різні типи впливу: соціальний (не повинен бути предметом продажу) та комерційний (який продається через рекламу).

Сьогодні наше суспільство демонструє тотальний скепсис до всього, а до інформації в пресі ― зокрема. Варто зазначити, що в Україні надто мало масових часописів, які дозволяють собі бути об’єктивними. Сучасний медіаринок демонструє значний попит на пропагандистів, на PR-менеджерів, і його відсутність на об’єктивних аналітиків, статистів, хронікерів. Дуже часто професійне оформлення тексту відходить на другий план, поступаючись проблемі примусової заангажованості, фальсифікації подій на догоду тим чи іншим фінансово-регіональним кланам. Через це більшість видань не може виконувати свою головну функцію – захист економічних інтересів своєї аудиторії.

Для того аби мета діяльності економічних видань була досягнута, необхідно, аби видання враховувало рамках здійснення своєї редакційної політики сучасний характер відносин держави й громадян, розуміло основну проблематику, могло розкрити зміст глобальних процесів, що відбуваються у цій області. З точки зору змістової концепції вітчизняні ЗМІ більше зорієнтовані на «стрічку пригод», ніж на системне осмислення економічних процесів, що відбуваються у країні.

Економічна журналістика навряд чи в сьогоднішніх умовах може називатися журналістикою як такою, адже на тематичному рівні вона практично повністю формується прес-службами підприємств і відомств, що нерідко є рекламодавцями видання. В таких умовах основна маса представників економічної преси виступає у якості рерайт-інститутів прес-релізної журналістики, де замість чітко вираженої позиції ЗМІ в області економічної політики, спостерігається комерціалізація економічного контенту. У редакціях, за деяким винятком, відсутні власні матеріали на економічну тематику. Вже не рідкість таке явище як контекстна реклама у друкованих ЗМІ, коли видання беруть гроші за згадку персон і фірм, вважаючи це тонким прийомом.

Сучасна економічна журналістика характеризується практично повною відсутністю тематичної конкуренції, часто з точки зору тематики навіть конкуруючі видання виглядають як близнюки. Нерідко основою для центральної статті номеру у провідних виданнях є один і той самий факт, який добре проплачений піар-службою якоїсь компанії.

Українська преса живе за дещо іншими економічними, податковими, політичними стандартами, ніж світова періодика. Наприклад, американська преса існує як локальні квадро-монополії, і може дозволити собі глибокодумність і незалежність погляду. Українська преса не має можливості самофінансуватися, а тому більшість матеріалів заангажовано.

Пишучи на економічні теми, журналіст повинен пам’ятати про специфічну аудиторію, обізнану з основами економічних учень, бізнесовців, підприємців, та про пересічного громадянина, який просто зацікавлений тією чи іншою проблемою з економічної сфери. Тому матеріал не повинен бути перенасичений термінологією, але й не можна спрощувати висвітлення тих чи інших проблем. Важливо також враховувати специфіку економічної системи держави. Адже загалом розвиток економічних процесів відбувається у межах суспільного вибору як економічної, так і політичної систем суспільства.

Також є проблема недостатньої кваліфікованості журналістів, які висвітлюють економічну тематику. Часто стається так, що журналіст пише матеріал не маючи адекватного уявлення про економічні процеси що відбуваються у країні, як влаштована політика держави у цій галузі, як це позначається на житті населення. Українські журналісти дозволяють собі писати про те що вони вважають за потрібне сказати, а редактори не завжди розуміють яку саме інформацію вони мають видавати споживачу, через це справді серьйозних економічних видань на українському ринку не вистачає.

Не варто забувати, що економічна тематика присутня не лише у спеціалізованих виданнях, а й в універсальних виданнях. Найчастіше економічні теми такі видання висвітлюють у спеціально відведених для цього рубриках.

Вочевидь, що розвиток ділової преси полягає в освоєнні нових інформаційних сфер. Будь-яке видання буде успішним, якщо правильно знайде свою цільову аудиторію і дасть їй те, що дійсно її цікавить.

Серед головних напрямків економічного життя держави, які визначають сучасну проблематику економічних ЗМІ, можна виділити:

• бюджетний процес в Україні, його організацію, механізми, які формують прийняття та подальше виконання бюджету;

• висвітлення національних проектів, їх хід та проблематика що з цим пов’язана;

• основні економічні програми уряду України, які будуються на засадах прийнятого бюджету ;

• тема природних монополій та портретів їхніх лідерів;

• тема приватно-державного партнерства;

• тема «бідних та заможних», яка тісно пов’язана з усіма темами, що вже були зазначені. Однак, українська преса поки що не в змозі повністю розвити цей напрямок як систематичний, тому звертається до нього у періоди загострень політичного життя, часто керуючись інтересами того чи іншого «кон’юктурного» замовника;

• тема середнього класу як логічне продовження попередньої теми. Загальноприйнятою є думка про те, що загострення процесу суспільної популяризації як раз нейтралізує виникнення «середнього класу», поступове усвідомлення ним своєї суспільної місії як стабілізуючого елементу громадянського суспільства. Ця тема висвітлюється достатньо посередньо;

• тема взаємозв’язку криміналітету та російської економіки, корупціонна складова у процесах сучасного економічного будівництва в Україні;

• тема взаємозв’язків України з Росією та Білорусією з метою створення єдиної зони торгівлі, «газові конфлікти»;

• взаємозв’язок України з європейськими державами, особливості процесу євроінтеграції країни;

• тему створення образа економічної України у зарубіжних ЗМІ;

• тема взаємодії України та іншого світу в світлі глобальних світових економічних процесів;

• висвітлення першої та другої хвилі світової економічної кризи, наслідків, які вона має для економіки України.

Аби розглядати економічну проблематику необхідно детальніше розібратися у поняттях та процесах поданних вище. Бюджетний процес — регламентована нормами права діяльність, пов’язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України. В Україні бюджетний процес регулюється Конституцією України, Бюджетним кодексом України та іншими нормативними актами.

Бюджетний процес поділяється на чотири стадії:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд і прийняття закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішень щодо нього.

Проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для підготовки бюджетних запитів і розробки пропозицій проекту Державного бюджету України.

Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше, ніж за чотири робочих дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Не пізніше 1 червня або першого наступного за цією датою дня пленарних засідань Верховної Ради України у парламенті відбуваються слухання з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період. З доповіддю про Основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний період виступає Прем’єр-міністр України або за його дорученням міністр фінансів України.

Національний банк України до 1 квітня року, що передує плановому, подає до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України: 1) проект основних засад грошово-кредитної політики на наступний бюджетний період; 2) проект кошторису доходів і видатків Національного банку України на наступний бюджетний період.

За результатами парламентських слухань Верховна Рада України приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.

Для підготовки пропозицій проекту Державного бюджету України Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

Бюджетний запит — це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідним обґрунтуванням щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розробку бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України в терміни та порядку, встановлені Мінфіном. На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України.

Окрім того, Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет України Кабінету Міністрів України для розгляду, а також вносить пропозиції щодо термінів і порядку розгляду цього проекту в Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет України та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому. Не пізніше ніж через 5 днів після подання Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України до Верховної Ради України міністр фінансів України представляє його на пленарному засіданні Верховної Ради України.

За результатами обговорення проекту закону про Державний бюджет України Верховна Рада України може прийняти вмотивоване рішення про його відхилення у разі невідповідності Бюджетному кодексу та Основним напрямам бюджетної політики на наступний бюджетний період. У разі відхилення проекту закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України зобов’язаний у тижневий термін з дня набрання чинності рішенням про відхилення подати проект закону про Державний бюджет України на повторне представлення з обґрунтуванням внесених змін, пов’язаних з відповідним рішенням Верховної Ради України.