1 Встановлення можливих напрямків і керівних схилів проектованої траси

Установлення можливих напрямків у керівних ухилів проектованої траси є найбільш відповідальним етапом, від виконання якого залежить більшість подальших техніко-економічних і експлуатаційних показників майбутньої дороги.

Роботи на цьому етапі проектування виробляються безпосередньо на карті місцевості, попередньо обробленої для поліпшення орієнтації й наочності. На карту наносять оцінки горизонталей, ріки виділяються синім олівцем і ін.

Для встановлення можливих напрямків і керівних ухилів, у першу чергу, проводиться детальне вивчення карти місцевості:

• з'ясування характеру місцевості;

• напрямок течії рік;

• розташування вододілів, схилів, пагорбів, западин і ін.

Особливу увагу при трасуванні варто звертати на побіжні долини, що дозволяють прокласти трасу дороги між двома заданими на карті пунктами, минаючи висотні перешкоди і різкі коливання оцінок землі. При вивченні долин з'ясовується характер місцевості, їхніх схилів і русел.

При вивченні височин необхідно спочатку вивчити гідрографію місцевості. Розрізняють вододіли, розташовані в побіжному напрямку, і ті що перетинають його. Причому перші вивчаються з погляду можливості перетинання їх у найбільш положистих місцях - сідлах.

При вивченні топографії місцевості визначаються основні показники проектованої траси:

1. Довжина траси визначається як найкоротша відстань між двома заданими на карті крапками. Пряма лінія, що з'єднує задані пункти, називається геодезичною чи повітряною лінією. Для нашої траси L=2000 м.

2. Коефіцієнт розвитку траси.

У силу рельєфу місцевості і вимогам до подовжнього профілю автодороги проектована лінія не може на усьому своєму протязі випливати по повітряній лінії і відхиляється від її. Коефіцієнтом розвитку траси називається відношення довжини проектованої лінії до довжини повітряної лінії

(1.1)

де L- довжина проектованої лінії, м.

К_Р = 2100 / 2000 = 1.05

3. Керівний схил.

Під керівним схилом розуміється тангенс кута нахилу його прямолінійного елемента до горизонту. Величина схилу характеризується відношенням різниці висот початкової і кінцевої крапок розглянутого елемента профілю і його проекції на горизонтальну площину (мал. 1.1).

Керівний ухил і розраховується по формулі:

(1.2)

Рисунок 1.1- Визначення величини керівного схилу

Виражають величину схилу, як правило, у тисячних частках. Вибір величини керівного схилу виробляється на підставі подовжнього профілю повітряної лінії, при цьому виявляються ділянки з найбільш важкими профілями, і визначаються їхні середні схили. Такими ділянками звичайно бувають місця перетинання вододілів і долин.

Схили поверхні найбільш характерних, переважних по довжині важких ділянок і будуть основними при виборі керівного схилу. При невеликому протязі цих важких ділянок варто йти на застосування меншого керівного ухилу за рахунок подовження проектної лінії автомобільної дороги.

Таким чином, необхідно прагнути до того, щоб обраний керівний ухил використовувався повніше, застосовуючи його на значній довжині проектованої лінії. При цьому, однак, величина коефіцієнта розвитку не повинна перевищувати ту, що рекомендується для заданих умов місцевості. Величина максимального керівного ухилу для доріг III категорії для рівнинної і горбкуватої місцевостей складає 50 %₀.

При проектуванні траси існують два види ходів - вільний і напружений.

Напружений хід виходить у тих випадках, коли в силу нерівностей рельєфу місцевості власний ухил місцевості більше керівного схилу. У противному випадку маємо вільний хід. На ділянках вільних ходів немає істотних перешкод, що вимагають розвитку лінії.

Для полегшення рішення задач на вибір керівного схилу з урахуванням поставлених вимог до подовжнього профілю дороги використовують метод наколки лінії нульових робіт на ділянках напружених ходів за допомогою «розчину циркуля».

Положення лінії нульових робіт на ділянках напруженого ходу в сполученні з ділянками вільного ходу утворять магістральний хід. Величина «розчину циркуля» для наколки лінії нульових робіт на ділянках напруженого ходу визначається по

формулі

де -величина перевищення між суміжними горизонталями на карті місцевості. У нашому випадку =0,5 м;

і_тр - схил трасування, і_тр=і_р-1%₀;

m- масштаб карти ( М 1:10000). Таким чином, розраховуємо

== 1.02 см.

Узявши розчин циркуля рівний Lц послідовно відкладаємо, між горизонталями рівні відрізки й у результаті одержуємо лінію нульових робіт.

Наколку лінії нульових робіт більш доцільно вести з більш високих точок до разміщених більш низько, тобто поступово йти на спуск.