4.3 Синектика

Мозковий штурм при правильній організації його проводження дозволяє одержати кількість ідей в одиницю часу на порядок більше, ніж при роботі методу ПіП. Безумовною перевагою цього методу є його простота. Єдине, що рекомендується учасникам штурму – це пам’ятати про психологічну інерцію мислення і по можливості бути активними, фантазувати, руйнувати психологічні бар’єри. Але як? «Ті, що штурмують» не завжди вміють це робити. Крім того, сама задача «штурмується» без якої-небудь системи, стихійно. Уся сила мозкового штурму – у забороні на критику. Але тут же і його слабкість: для розвитку і видозміни ідеї потрібно з’ясувати її недоліки, тобто потрібна і критика. Ці недоліки мозкового штурму спробував усунути американський винахідник і дослідник У. Гордон, запропонувавши свій метод активізації творчого мислення, що одержав назву синектика. Слово «синектика» у перекладі з грецької означає «сполучення різнорідних елементів».

Суть цього методу полягає в тому, що для вирішення творчих задач формується група з 5–7 чоловік, навчених винахідницьким прийомам. Склад групи постійний, хоча його можна надалі удосконалювати, уводячи нових учасників. Члени цієї групи поступово звикають до спільної роботи, перестають боятись критики, не ображаються, коли хтось відкидає їхню пропозицію. Росте взаєморозуміння, ідеї схоплюються з півслова. У «синектиці» удалося зм’якшити й інше протиріччя – між хаотичністю мислення і послідовністю вирішення. Тут удалося упорядкувати процес вирішення задачі, зберігши стихійність, властиву мозковому штурму.

У. Гордон робить наголос на необхідності попереднього навчання, на існування спеціальних прийомів, на певну організацію процесу вирішення. На думку Гордона, існує два види механізмів творчості: неопераційні («некеровані») – інтуїція, натхнення і т. ін. – і операційні – використання різного виду аналогій. Потрібно учити застосуванню операційних механізмів, це забезпечує підвищення ефективності творчості і, крім того, створює сприятливі умови для прояву неопераційних механізмів.

Теоретичною основою синектики стали твердження, що творчий процес пізнаваний і може бути раціонально організований, творчі процеси окремої особи і колективу аналогічні, ірраціональний момент у творчості важливіший за раціональний, у латентному (схованому) стані знаходиться дуже багато творчих здібностей, які можна виявити і стимулювати.

Гордон відзначає, що дуже багато чого залежить від розуміння задачі: первісні умови не завжди ясні, нерідко вони підштовхують до невірного напрямку. Тому вирішення потрібно починати із з’ясування й уточнення задачі: шляхом обговорення перейти від початкового фор­мулювання (проблема як вона дана – ПЯД) до робочого (проблема як вона зрозуміла – ПЯЗ). Наприклад, була поставлена задача, «як одержати пінисту структуру, яку можна використовувати як харчовий продукт?» У ході обговорення виникли різні формулювання ПЯЗ: як можна змусити матеріал розширюватися, щоб перетворитися в пінисту структуру?; як можна змусити частки матеріалу стискатися до пінистої структури?; чи не можна змішати цей матеріал з чимось іншим, щоб він став пінистим?

Для творчого процесу, пише У. Гордон, дуже важливе уміння перетворювати незвичне в звичне і, навпаки, звичне – у незвичне. Мова йде про те, щоб за новою (а тому незвичною) проблемою, ситуацією побачити щось знайоме і, отже, розв’язуване відомими засобами. З іншого боку, дуже важливий погляд на те, що вже стало звичним, давно примигтілося.

Люди одержують спадщину з заморожених слів і способів розуміння, що додають навколишній дійсності зручну, звичну форму, але від цієї спадщини потрібно відмовитися.

Робочим механізмом для вироблення свіжого погляду на задачу є обов’язкове застосування чотирьох видів аналогій: прямої, особистої, символічної, фантастичної.

Пряма аналогія – об’єкт чи процес, що розглядається, порівнюється з більш-менш аналогічним об’єктом чи процесом з іншої галузі техніки або ж з об’єктом з живої природи. Робиться спроба використання готових рішень з інших областей техніки або живої природи. Наприклад, якщо хочемо удосконалити процес фарбування меблів, то застосування прямої аналогії буде полягати в тому, щоб розглянути, як пофарбовуються мінерали, квіти, птахи, веселка, телезображення, як фарбовували тканини у стародавній Греції та Римі, як змінює своє забарвлення хамелеон і т. ін. Пряма аналогія – це метод пошуку аналогічних рішень у широкому змісті.

Особиста аналогія (емпатія) – базується на тому, що вирішуючий задачу вживається в образ розглянутого об’єкта, тобто намагається ніби ототожнювати себе з ним, проаналізувати виникаючі відчуття. Скажемо, треба уявити себе підводним крилом «Метеора» чи «Ракети». Крило швидко руйнується від ефекту кавітації – схлопування дрібних пухирців газу на поверхні крила. Як поводитися, щоб захиститися від пухирців?

Або ж уявіть собі поле, на якому розташувалася велика зграя ворон. Усі ворони сірі, а Ви (саме особисто Ви) ворона біла. Білих ворон ніхто не любить, усі хочуть їх прогнати, дзьобнути, скривдити. Як зробити, щоб Вас не дзьобали, не проганяли, як зійти за свою? Що робити?

Особиста аналогія дозволяє домогтися кращого розуміння задачі, виявлення ряду факторів, що пов’язані з вирішенням задачі, але звичайно вислизають від уваги.

Символічна аналогія – спроба передати суть об’єкта чи процесу в метафорі, образі, порівнянні. Потрібно в парадоксальній формі коротко сформулювати буквально двома словами фразу, що відбиває суть явища. Вона повинна відбивати зв’язок між словами, що звичайно ніяк одне з одним не зіставляються і містять у собі щось несподіване, дивне. Наприклад, символічна аналогія для фонтана буде звучати як поточна нерухомість, для скла – невидима стіна, для мармуру – райдужна сталість і т. ін.

Фантастична аналогія – уводяться будь-які фантастичні засоби чи персонажі, що виконують те, що потрібно за умовою задачі. Необхідно уявити собі об’єкт, процес, ситуацію такими, якими ми б хотіли їх бачити, незважаючи на реальні обмеження. Наприклад, дорожня сумка, що не має ваги і не займає обсягу, парасолька, що з’являється лише тоді, коли починається дощ і зникає в сонячну погоду і т. ін.

Повна структура синектичного процесу представлена на рис. 4.1.