ющук 2004

ФОНЕТИКА І ПИСЬМО

будівель тощо: Україна, Українська Народна Республіка, СполученіШтатиАмерики,РеспублікаПольща,Російська Федерація, Далекий Схід, Зелений Клин, Київська область, Ставищенський район, місто Біла Церква, село Гостра Могила, село Нове Село, майдан Незалежності, Софійська площа, вулиця Ярославів Вал, вулиця Добрий Шлях, бульвар Академіка Вернадського, Кловський узвіз, житловий масив Микільська Слобідка, Золоті ворота, Андріївськацерква,Марийськийпалац.СловаБатьківщина, Вітчизна пишуть із великої букви, якщо ці назви рівнозначнісловуУкраїна;

д) у назвах найвищихдержавних установ України та міжнароднихорганізацій: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Центральна Рада, Організація Об'єднаних Націй, Рада Безпеки;

є) у назвах релігійних понять та богослужбових книг: Бог, Божа Мати, Син Божий, СвятийДух, Біблія, Євангелія, Псалтир,Коран.

З великої букви пишеться тільки перше слово:

а) у назвах різних установ, закладів, громадських і політичних організацій: Міністерство освіти і науки України, Національний банк України, Національна академія наук України, Міністерство зовнішніх економічних зв'язків України, Державна телерадіомовна компанія України, Київська міська державна адміністрація, Національна спілка письменників України, Київський академічний український драматичний театр ім. І. Франка, Національна опера України, Київська середня школа № 189, Центральний комітет профспілки працівників освіти та наукиУкраїни, Українськареспубліканськапартія, Федерація товариств зв язків із зарубіжними країнами;

б) у назвах найвищих державних посад України та міжнароднихпосад:ПрезидентУкраїни, ГоловаВерховноїРади України,ГенеральнийпрокурорУкраїни,Генеральнийсекретар ООН. З великої букви для підкреслення поваги можуть писатися й назви інших посад: Міністр освіти і науки України, Посол Франції, Директор Інституту української мови;

в) у назвах історичних подій, епох, війн, свят, знаменних дат, постів тощо: Велика французька революція, епоха Відродження,Хмельниччина,Руїна,Семирічнавійна,Друга світова війна, День незалежності України, День злуки, Великдень, Різдво, Покрова, Зелені свята, Великий піст, Спасівка, Масницятощо;

г) у назвах конгресів, конференцій, договорів, найважливішихдокументівтощо:Актпроголошеннянезалежності України, Конституція України, Декларація прав людини, Версальськиймир,Ялтинськаконференція;

г) у назвах, що беруться в лапки: повість «Тіні забутих предків»,кінофільм«Каміннийхрест»,газета«Українська газета», літопис «Повість времянихліт», збірник законів «Руська правда», медаль «За бойові заслуги», станція метро«Контрактоваплоща», готель«Золотийколос», вино «Перлина степу», цукерки «Пташине молоко», компанія «Дженерал моторе», торговий дім «Зимовий сад». У подвійних назвах із великої букви пишеться також перше слово другої назви: повість «Андрій Соловейко, або Вченіс світ, а невченіє — тьма», газета «Дейлі телеграф енд Морнінгпост».

Однак із малої букви пишуться:

а) частки в прізвищах, іменах, географічних назвах іншомовного походження: Шарль де Голль, Ульріх фон Гуттен, Нур єн Дін, Па-де-Кале, Фон-дю-Лак, Сен-е-Уаз, Франкфурт-на-Майні;

б) імена, прізвища людей, географічні назви, що вживаються як загальні назви: меценат, рентген, дизель, макінтош, галіфе, донжуан, йоркшир, бостон, свалява;

в) присвійні прикметники у фразеологізмах та наукових термінах: аріаднина нитка, ахіллесова п'ята, дамоклів меч, прокрустове ложе, архімедова спіраль, базедова хвороба,бертолетовасіль;

г) прикметники на -ський, утворені від власних назв, якщо вони не входять до складу іншої власної назви: шевченківські традиції (але: Шевченківська премія), шекспірівськийстиль,езопівськамова, київськівулиці(але: Київська область), петриківський розпис, опішнянська декоративнакераміка.

ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

§ 16

Транскрипція і транслітерація

КОЛИ виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транслітерацію.

Транскрипція — спеціальна система письма, яку використовують для точного запису звучання слів тієї чи іншої мови незалежно від її графічних та орфографічних норм. Є два основні види транскрипції: фонетична й фонематична.

Фонетична транскрипція має на меті якомога точніше передати вимову звуків з усіма її відтінками. За основу фонетичної транскрипції береться якийсь існуючий алфавіт, до нього для тих звуків чи їхніх відтінків, що не відображаються у звичайному алфавіті, додаються діакритичні знаки, перевернуті букви, лігатури, букви з інших алфавітів.

Фонетична транскрипція застосовується в діалектологічних записах, у підручниках із фонетики, у словниках іноземних мов, де орфографія дуже розходиться з вимовою і є непослідовною, як, наприклад, в англійській мові.

У фонетичній транскрипції, крім відповідних букв, застосовують ще різні символи, якими позначають: 1) основний наголос ('): [голос]; 2) побічний наголос ('): [наголос]; 3) м'якість ('): [т'ін']; 4) пом'якшення ('): [ч'ітк'іший]; 5) довготу (:): [в'ід.ача]; 6) відтінок звука: [веилиечиена] тощо.

Фонематична транскрипція передає фонемний склад слів. Вона застосовується в записах прикладів і парадигм граматики, де важлива структура слова, а не його вимова. Принцип такої транскрипції: кожна фонема, незалежно від її фактичного звучання, позначається тим самим знаком.

Наприклад, слово вчаться у фонетичній транскрипції записується так: Іучац':а], у фонематичній — /вчат'с'а/. Проте в навчальній літературі нерідко поєднують обидва види транскрипції, а деякі позначки опускають — залежно від мети транскрибування слів.

З науковою метою використовують систему транскрипції на основі латинського алфавіту, прийняту Міжнародною фонетичною асоціацією і вперше опубліковану 1908 р.

Транслітерація — це якомога точніше передавання переважно власних назв однієї мови графічними засобами іншої. Транслітерація в наш час набула особливо важливого значення у зв'язку з активізацією міжнародних офіційних та особистих контактів.

Труднощі транслітерації полягають у тому, що, по-перше, фонологічні системи різних мов не відповідають одна одній і, по-друге, у кожній мові своя графіка, свої правила читання окремих букв і буквосполучень. Якщо, наприклад, в англійській мові розрізняються дві фонеми — « і V, то в українській є лише одна — в. 1 навпаки, якшо в українській мові розрізняють фонеми т і т', н і н', и та і, то в англійській їм відповідає лише одна — І, п, і. Для англійської мови, власне, немає різниш, тин це чи тінь, для української — це суттєва різниця.

Буває також, шо в мові, з якої транскрибується назва, те саме слово в різних формах має різну фонетичну оболонку. Наприклад, у латинській мові в називному відмінку КиЬісо «Рубікон», у родовому — ЯиЫсопп; у російській мові в називному відмінку — Пётр [п'отр], у родовому — Петра Іп'етра]; в українській мові в називному відмінку Київ [кийіу], а в родовому — Києва [кийева]. У такому разі як основну для транслітерації, як правило, обирають початкову форму, але не завжди. Під час транслітерації перевагу слід надавати звучанню, а не написанню.

Отже, транслітерація завжди великою мірою умовна й приблизна.

Рекомендації щодо транслітерації розробляє Міжнародна організація з питань стандартизації (Іпіетаііопаі Ог§апІ2аііоп іог Зіашіагсіігаііоп).

Поміркуйте

Які переваги писемної мови над усною? Чому виникнення письма було неминучим в історії розвитку людства?

Наскільки природним був сам шлях виникнення письма?

3.Які залишки стародавніх форм письма використовуються і в наш час?

4.Що Вам відомо про найдавніші пам'ятки різних видів письма на території України?

5.Як трансформувалася старослов'янська азбука в Україні? Яких змін та яких новацій вона при цьому зазнала?

6.Чи всі букви в сучасному українському алфавіті точно відповідають звукам? Доведіть, що в українській мові вживається 10 буквосполучень на позначення окремих звуків (не враховуючи подовжених приголосних).

7.Чому на певному етапі розвитку письма виникла потреба у вживанні великої букви? Яке її значення?

8.Порівняйте два види транскрипції слова й пояс-

ніть, яка з них фонетична, а яка — фонематична: бореться—[бореиц':а]і/борет'с'а/;життя—[жиет':а] і/жит'т'а/;настежці—[настез'ц'і]і/настежц'і/.

9.Англійське прізвище КІіЬегп українською мовою передають Кліберн і Клайберн. Які принципи транслітерації при цьому застосовано?

ПРИГОЛОСНІ ФОНЕМИ

§17

Система приголосних фонем

Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повітря через різні перепони, утворювані органами мовлення.

В українській мові є 32 приголосні фонеми. їх розрізняють так:

V

а) за участю тону й шуму: сонорні — тон переважає над шумом: м, в, н, н', л, л7, р, р', й («ми винили рій»); дзвін-

кі^ — шум переважає над тоном: б, д, д', дз, дз', з, з', дж, ж, ґ, г («буде гоже ґедзю у джазі»); глухі — складаються тільки з шуму: п, ф, т, т', ц, ц', с, «*, ч, ш, к, х («усе це кафе «Птах і чаша»);

б) за місцем перепони на шляху видихуваного повітря: губні — утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами: м, в, п, б, ф («мавпа Буф»); зубні — утворюються зближенням чи зімкненням кінчика язика^з передніми зубами та альвеолами: д, д', т, т7, з, з', дз, дз', с, с', ц, ц', л, л', н, н' («де ти з'їси ці лини»); передньопіднебінні — утворюються зближенням відтягнутого назад кінчика язика з твердим піднебінням: р, р', й, дж, ж, ч, ш; задньоротові — задньоязикові г, к, х, що творяться внаслідок активної участі задньої частини спинки язика, та глотковий г;

в) за способом подолання перепони: зімкнені (проривні) — під час промовляння їх активний і пасивний органи мовлення утворюють зімкнення, що проривається під натиском видихуваного повітря: м, б, п, н, н7, д, д', т, т', г, к; щілинні (фрикативні) — під час вимови їх струмінь видихуваного повітря проходить крізь вузьку шілину: в, ф, л, л', з, з', с, с\ г, х; зімкнено-щілинні (африкати) — вимова їх починається із зімкнення і закінчується проходженням видихуваного повітря крізь утворену шілину: дз, дз', ц, ц', дж, ч. До зімкнено-шілинних слід віднести й звуки р, р', артикуляція яких, як і будь-яких африкатів, починається із зімкнення, яке переходить у щілину; різниця полягає лише в тому, що під час артикуляції звуків р, р' це повторюється 3—4 рази (тому ці звуки називають вібрантами);

г) за підняттям середньої спинки язика до піднебіння: тверді — середня спинка язика не піднімається: м, в, н, л, р, б, д, дз, з, дж, ж, г, г, п, ф, т, ц, с, ч, ш, к, х; м 'які — середня спинка язика піднімається: н', л', р', й, Д', дз', з', т', ц', с';

г) за характерним шумом: шиплячі: ш, ч^ж, дж («ще їжджу»); свистячі: с, с', ц, ц', з, з', дз, дз' («сце їздзу»).

у цілому система приголосних фонем української мови має

такий вигляд (з. — зімкнені; щ. — щілинні; з.-щ. — зімкненощілинні):

Від місця приголосної фонеми в системі залежать її артикуляційні й правописні особливості.

Поміркуйте

При вимові яких приголосних — сонорних, дзвінких, глухих — дрижать голосові зв'язки? Чи можна говорити, не вмикаючи голосових зв'язок?

Як переміщується місце перепони під час вимовлянняприголоснихусловахголова,чоловік,розу- міти!Знайдіть3—4багатоскладовіслова,уякихби всі приголосні належали до одного розряду за місцем перепони.

За якими ознаками сталося розподібнення приголосних (контактна дисиміляція) у словах дужчий (замість *дужший), рушник (замість *ручник), шипшина(замість*шипчина),хто(замість*кто),хрест(замість*крест)?

4 . Чи впирається в передні зуби або альвеоли кінчик язика під час вимовляння м'яких приголосних так само, як і під час вимовляння відповідних твердих?

Сонорні, дзвінкі і глухі приголосні

Сонорні приголосні не мають кореляційних пар серед інших приголосних. Лише дві сонорні фонеми мають відповідники серед голосних: в — у, й — і. Тим часом дзвінкі й глух^приголосні творять кореляційні пари: б — п, д — т, д' — т7, дз — ц, дз' — ц', з — с, з' — с', дж — ч, ж — ш, ґ — к, г — х. Не має пари лише глухий ф — звук неукраїнського походження.

Сонорні приголосні в будь-якій позиції завжди вимовляються звучно: вітер, шум, стан, верх, гілка, студент.

Сонорний в ніколи не переходить у глухий звук ф, а, навпаки, перед приголосним і в кінці слова після голосного ще більше посилює свою звучність, наближаючись таким чином до голосного у: вчора [учора], завтра [заутра], вовк [воук], кров [кроу]. Після приголосного в кінці слова звук в трохи втрачає свою звучність: нерв [нерв], битв, мальв, видавництв.

Дзвінкі приголосні в літературній вимові звучать дзвінко як у кінці слова, так і перед глухими приголосними: хліб, лід, мороз, вуж, поріг, рибка, вудка, доріжка, поразка, везти, могти, міг, домігся. У літературній вимові чітко розрізняються

плід і пліт, гриб і грип, казка і каска, везти і вести тощо. Виняток становить звукг, який у словах легко, вогко, нігті,

кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як х. Написання букви г у цих словах перевіряється за допомогою таких форм: легенько, волога, ніготь, кіготь, дьоготь. Також оглушується звук д у слові жердка.

У префіксах роз-, безкінцевий звук з може зазнавати різних змін, так чи інакше (залежно від сусіднього приголосного й темпу мовлення) уподібнюючись до наступного приголосного. Проте в цих префіксах незалежно від вимови пишеться тільки буква з: розпорядження, розсипка, розцінка, розсада, розсіл,безпека,безсистемний,безшовний.

Префікс з- теж може зазнавати різних асиміляційних змін і так само в більшості випадків незалежно від вимови на письмі позначається буквою з: зсипати, зцілити, зчинити, зшити, зжовклий. Однак перед к, ф, п, т, х («кафе «Птах») префікс з-

Змінюється на с-: скасувати, сформувати, спорядити, схвали- ти, стислий.

У словах натхнений, натхнення, зітхати пишеться буква т (хоч дихати, надихати).

Г л у х і приголосні перед дзвінкими уподібнюються до парних їм дзвінких. Таких випадків є небагато. Це зокрема відбувається:

у таких незапозичених словах: боротьба Ібород'ба], молотьба Імолод'ба], просьба [проз'ба], лічба, Великдень, повсякденний, якби, аякже, отже, осьде;

в іншомовних словах: вокзал [вогзал], екзамен, рюкзак, анекдот, футбол [фудбол], айсберг.

Щоб перевірити, яку букву писати, сумнівний приголосний треба поставити перед голосним або сонорним: молотьба — молотити, просьба — просити, повсякденний — всякий день, отже — отож, віхті — віхоть, скибка — скибочка, мигцем — мигнути, мимохіть — мимо хотіння, мимохідь — мимо проходячи, мабуть — має бути.

Поміркуйте

Яких змін зазнає звук з у префіксах роз-, без-, стикаючись у слові з різними приголосними?

Внаслідок яких фонетичних процесів виникли сино-

німи лапа й лаба (діалектне), бризкати і порскати, ковтатиіглитати,щезатиічезнути(рідковживане)?

У яких іншомовних словах, крім названих вище, є розбіжність між позначенням і вимовою глухих приголосних?

М'які і тверді приголосні

М'якими в будь-якій позиції можуть бути лише зубні приголосні д, дз, т, з, с, ц, л, н («де ти з'їси ці лини»): ожеледь, кажуть, колись, день, близько, юнацький, подяка [под'ака],

плющ [пл'ушч], льон [л'он].

Приголосний р буває м'яким тільки перед голосними: ряд [р'ад], крюк [кр'ук], ларьок [лар'ок]. У кінці слова й перед приголосними він вимовляється твердо: кобзар, тепер, ларки, гіркий.

Звук й завжди м'який, тобто твориться підняттям середньої спинки язика до піднебіння: йод, крайній, ящик [йашчик], юрист Ійурист].

Інші приголосні (губні, шиплячі, задньоротові) можуть лише пом'якшуватися. Це відбувається зокрема перед голосним і: вітер Ів'ітер], білий [б'ілий], гірський [г'ірс'кий], щільно [шч'іл'но].

Перед іншими голосними в незапозичених словах пом'якшуються тільки подовжені шиплячі: збіжжя Ізб'іж':а], піддашшя [п'ід:аш':а], ніччю [н'іч':у]. Проте можлива й тверда вимова таких приголосних: [зб'іж:а], [п'ід:аш:а], [іґічіу]. Неподовжені шиплячі в цій позиції не пом'якшуються, і відповідно після букв, шо позначають ці звуки, букви я, ю ніколи не пишуться:журі,парашут,брошура,ЖульБерн,Чурльоніс.

Губні та задньоротові приголосні в шшомовних словах на зразок бюро, кювет, бязь, гяур можуть вимовлятися як з по- м'якшенням (що, зрештою, не відповідає законам української вимови): [б'уро], [к'увет], [б'аз'], [г'аур]; такі без пом'якшення (у такому разі після них розвивається звук й): [бйуро], [кйувет], [бйаз'], [гйаур]. У всіх цих випадках маємо справу не з окремими фонемами, а з їхніми алофонами.

Перед и приголосні завжди тверді, перед і — м'які або по- м'якшені: дим — дім, лис — ліс, кит — кіт, хиба — хіба, читець — чітко.

Приголосні перед є, як правило, звучать твердо: земля — землею, пісня — піснею, кінь — конем, лекція [лекц'ійа]. М'я- кими перед є (на письмі — є) вони бувають лише в числівнику третє, у прикметниках на зразок синє, давнє та в разі подовження їх, як у словах життєвий, значеннєвий тощо.

Зубні приголосні перед м'якими (крім р') вимовляються, я* правило, м'яко: кузня [куз'н'а], сніг [с'н'іг], сьогодні [с'о- год'н'і], майбутній [майбут'н'ій], єдність [йед'н'іс'т'], у казці іказ'ц'і]. Перед пом'якшеними м'яку вимову можуть мати ли- ^ зубні свистячі с, ц, з, дз («сце їздзу»): свято [с'в'ато], сміх

Ізв'істка]. Інші зубні перед пом'якшеними вимовляються твердо: двічі [дв'іч'і], менші |менш'і], палкі Іпалк'і], верткі |вертк'і].

На письмі м'які приголосні позначаються по-різному. М'який звук й позначається звичайно буквою й, шіе перед

голосними а, у, є, і — буквами я, ю, є, ї: крайній, павільйон, яр

|йар], надія Інад'ійа], юрба, радіють, поєдинок, країна. Для позначення звука й після приголосних перед голосними а, у, є, і вживається апостроф: п'ять [пйат'], в'юн [вйун], кар'єра |карйера), солов'ї Ісоловйі].

Як виняток, буква й пишеться перед я, ю, є, і в словах

Гавайї, Гойя, Савойя, Фейербах, майя, фойє; а також: війя (дишель), але: конвеєр, феєрверк, рояль, саквояж і под.

М'якість інших приголосних позначається:

а) буквами я, ю, є, і (якщо вони стоять безпосередньо після приголосного): праця [прац'а], люди [л'уди], давнє [давн'е], літо [л'іто];

б) буквою ь: даль, день, батько, близький, сльоза.

М'якість приголосних може й не позначатися: світ Іс'в'іт], цвірінчати [ц'в'ір'ін'чати], у хатинці [хатин'ц'і].

Поміркуйте

Чому саме зубним приголосним найлегше можна надатиознаким'якості?

Призвук яких голосних мають тверді і м'які приголосні?

Чому в словах свій [св'ій], звіку [зв'іку] немає такого самого уподібнення приголосних за м'якістю, як у словах світ [с'в'іт], звір [з'в'ір]? Як це пов'язано з походженням звука і, з будовою слова? Сформулюйтеправило, наведітьвласні приклади.

У яких словах кінцевий звук ц твердий? Чи є в цьому якась закономірність?

Скількома різними способами позначається м'я- кість приголосних?

Вживання м'якого знака

М'який знак вживається для позначення м'якості пригоІосних.

М'який знак ставиться лише після букв, що позначають іубні (д, т, з, с, ц, л, н), якщо ці приголосні вимовляються м'яко:кінець,поршень,коли-небудь,ткацький,близько,просьба, бадьорий,тіньовий,спрацьований.

Зокрема м'який знак пишеться:

усуфіксах -ськ-, -цьк-, -зьк-: поліський, волинський, військо, людськість, по-товариському, по-українському, зайчисько, Луцьк,Донецьк,донецький,криворізький;

усуфіксах -еньк-, -оньк-, -іньк-: рученьки, гарненький, голівонька,свіжісінький.

Після р м'який знак пишеться тільки перед о: трьох, чотирьом, забрьоханий; а також у слові Горький (хоч вимовляється [горкий]).

Після інших букв та після р в інших випадках м'який знак не ставиться: голуб, кров, верф, ніч, подорож, тепер, обличчя — облич, десятиріччя — десятиріч, буря — бур, зоря — зір, тюрма, Харків.

М'який знак не ставиться перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними: цвях, кузня, дзвякнути, кінський (хоч кінь), прип'ятський (хоч Прип'ять), бершадський (хоч Бершадь), уманський, Уманщина (хоч Умань), промінчик (хоч промінь), безбатченко (хоч батько), Федченко (хоч Федько), Зінченко (хоч Зінько), менший, тонший.

Перед м'якими, пом'якшеними й шиплячими приголосними м'який знак вживається лише в таких випадках:

Для позначення м'якого л': їдальня, сільський, пальці, більший,Гальченко,Михальчук;

У непрямих відмінках та в присвійних прикметниках, якщо м'який знак є в початковій формі: скринька — в скриньці, Кузьма — Кузьмі; кицька — кицьці, кицьчин; нянька — няньЦі, няньчин; Зінька — Зіньці, Зіньчин; Ориська — Орисьці, Урисьчин (але: казка — у казці, землянка — в землянці, Ма-

ланка — Малинці, Маланчин); а також у формах наказового способу дієслів: візьми — візьмімо, візьміть;

у дієсловах на -ться, а також в інших дієслівних формах перед -ся (-сь), якщо м'який знак є у формі без -ся: обговорюється, відзначається, звертаються, ставляться, стань — станься, піднось — підносься, підводь — підводься (але: підніс — піднісся, ріс — розрісся); як виняток, у словах тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати.

Віншомовних словах м'який знак пишеться після зубних також перед й, я, ю, є, ї та в інших випадках відповідно до літературної вимови: мільйон, павільйон, компаньйон, браконьєр, портьєра, ательє, пасьянс, Нью-Йорк, Танганьїка, Лавуазье, Люсьєн, Дьяконов, Третьяков, Касьянов, Ананьїн, асфальт, фільм, бюлетень (але: мадяр, нюанс, дюна, тюбик, люкс, Цюрих, Аляска; а також не після зубних: Бйорнсон, Ж'ен, Х'юстон, бар'єр).

Вукраїнських власних назвах м'який знак перед я не ставиться: Наталя, Тетяна, Уляна, Омелян, Касян, Севастян, Дяченко, Касяненко, Третяк.

Слов'янські власні назви прикметникового походження оформляються як українські прикметники і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк- пишуться з м'яким знаком (перед цими суфіксами м'який знак вживається тільки після л): Смирненський, Раковський, Конеський, Црнянський, Залеський, Яблонський, Коменський, Тайовський, Барт-Цішинський, Красицький, Палацький, Завадзький, Джальський, Пшибильський.

Поміркуйте

1.У чому полягає основна хиба помилкового написання іншомовних слів на зразок «порт'єра», «дос'є»?

2.На що ще, крім м'якості попереднього приголосного, вказує м'який знак перед я, ю, є, ї?

3.Яке різне значення мають пари слів гальці і галці, пальці і палці, синьці і синці, неньці і ненці?

4.Чому написання слова станьсь (друга особа однини наказового способу дієслова статися) є правильним?

§21

Вживання апострофа

Апостроф звичайно вказує, що наступні після нього букви я, ю, є, ї позначають відповідно два звуки йа, йу, йе, йі після твердого приголосного.

У незапозичених словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних (м, в, п, б, ф), якщо губні стоять:

на початку кореня: в'язати, зв'язок, м'який, розм'яклий, п'ять, вп'ятьох, в'юн, нав'ючений, м'яч, В'ячеслав;

після голосного або р: здоров'я, рум'яний, риб'ячий, сім'я, сім'ю, сім'єю, солов'їний, Прокоп'юк, сурм'яний, арф'яр, черв'як.

В інших випадках у цій позиції апостроф не пишеться: свято, тьмяний, різьбяр, різдвяний, духмяний, мавпячий, Звягіль.

Після р перед я, ю, є, ї апостроф ставиться лише тоді, коли в літературній вимові далі чується звук й: бур'ян [бурйан], сузір'я, у сузір'ї, з матір'ю, бар'єр, кар'єра. Якщо такий звук не чується, апостроф не пишеться: ряст [р'аст], порятунок, буря, гарячий, трюк, Рєпін.

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після префіксів та словотвірних частин, що закінчуються на приголосний: з'ясувати, роз'єднати, під'юдити, від'їзд, без'ядерний, між'ярусний, дит'ясла, пів'яблука, пів'їдальні, Мін'юст.

Це правило стосується також іншомовних слів: ад'ютант, кон'юнктура, кон'юнктивіт, ін'єкція, пан'європейський.

Але перед а, о, у, є, і після префіксів та словотвірних частин апостроф не пишеться: безіменний, зекономити, дезактивація,підохотити,відучити,педінститут.

В іншомовних словах апостроф ставиться перед я, ю, є, ї після губних, після р, після шиплячих (ш, ч, ж, дж) та після г' к> х, якщо далі чується звук й: комп'ютер [компйутер],

Проте апостроф не пишеться, якщо я, ю, є позначають поякшення попереднього приголосного: бюст [б'уст] (хоч мож-

лива й вимова [бйуст]), бюджет, бюро, пюре, кювет, фюзеляж, пюпітр, гравюра, кюрі, гяур, гюрза, манікюр, рюкзак, варяг, Мюллер, Гюйгенс, Бядуля.

Апостроф вживається також:

а) для позначення пропущеного в усній мові звука чи складу: мо' {може), все 'дно {все одно), ка 'є {каже);

б) в іншомовних прізвищах після часток д та О: д 'Артаньян, д 'Анунціо, О 'Генрі, Шон О 'Кейсі.

Поміркуйте

шттшшимт

Чому після збігу двох приголосних у слові зв'язати апостроф пишеться, а в словідзвякнути не пишеться?

Чи орфографічне написання слова мавпячий без апострофа відповідає його вимові?

Чому після г, к, х та шиплячих перед я, ю, є, ї для позначення звука й вживається апостроф, а не м'я- кий знак?

§22

Подовження приголосних і подвоєння букв /

Подовжені приголосні являють собою збіг двох фонем. Такі звуки вимовляються приблизно в півтора раза довше, ніж звичайні. На письмі вони позначаються подвоєнням букв.

Приголосні звуки подовжуються і відповідно подвоюються букви, якщо одна частина слова (морфема) закінчується, а друга починається на той самий звук: беззвучний (без + звучний), віддати (від + дати), наддніпрянський (над + дніпрянський), законний (закон + ний), чавунний (чавун + ний),

туманність (туман + ність), розрісся (розріс + ся), піднісся

(підніс + ся), піввідра (пів + відра), піввіку (пів + віку), страйкком (страйковий комітет), юннат (юний натураліст)-

Але подовження приголосних і відповідно подвоєння букв не відбувається, якщо немає збігу двох однакових приголосних: казармений (казарм + є + ний), пореформений (по + реформ + є + ний), буквений (букв + є + ний), потомствений

(потомств + є + ний), дерев'яний, олов'яний, конопляний, пшоняний.

Подовжується приголосний н у наголошених суфіксах -ённ-, -анн-:

а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості: страшенний, здоровенний, височенний,нескінченний,невблаганний,несказанний,нездійсненний,незліченний,нездоланний,недоторканний;

б) у прикметниках-старослов'янізмах: благословенний, блаженний, мерзенний, огненний, окаянний, священний, спасенний, а також: божественний (із ненаголошеним суфіксом -енн-).

Крім того, подовжується н у словах останній, старанний, притаманний,захланний,численний.

Не подовжується н у прикметниках, які не вказують на більшу, ніж звичайна, міру якості, та в дієприкметниках, навіть якщо суфікс -єн- чи -аи- у них наголошений: нескінчений, незддланий, нежданий, довгожданий, шалений, скажений,навіжёний, жаданий, вихований, з'єднаний, придбаний, в'їджджений,сповнений.

У похідних словах написання нн або н зберігається: нескінченний — нескінченність, нескінчений — нескінченість, не- доторканний—недоторканність,вихований—вихованість,за- безпечений — забезпеченість, навіжений — навіженість, при- таманний—притаманність.

Виникає подовжений приголосний чч в іменниках, утворених від прикметників на -цький: донецький — Донеччина, німецький — Німеччина, турецький — Туреччина, гайдамацький — гайдамаччина. В іменнику Вінниччина, утвореному таким самим способом від прикметника вінницький, звук ч не подовжується, хоча й пишеться чч. Не подовжується звук ч і пишеться одна буква ч в іменнику Галичина.

Подовжуються приголосні і подвоюються букви також у ловах овва, ввесь, бовван, бовваніти, ссати, ссавець, лляний и льняний).

Подовжуються і відповідно позначаються подвоєними буквами м'які зубні (д, т, з, с, ц, л, н) та пом'якшені шиплячі (ш, ч, ж), якщо вони стоять між двома голосними:

а) в іменниках середнього роду: засідання, питання, вивчення, життя, знаряддя, мотуззя, колосся, дозвілля, обличчя, затишшя, бездоріжжя, Запоріжжя; але в назвах молодих істот подовження немає: теля, щеня, козеня, порося;

б) в орудному відмінку однини іменників Ш відміни перед закінченням -ю: мідь — міддю, сіль — сіллю, доповідь — доповіддю, мазь — маззю, Оболонь — Оболонню, туш — тушшю, річ — річчю, подорож — подорожжю;

в) у словах Ілля, суддя, стаття, рілля, породілля, баддя, зрання, спросоння, навмання, попідтинню, попідвіконню.

Подовжується приголосний і подвоюється буква л у дієслові ллю, ллєш і т. д., а також у похідних: наллю, виллєш тошо.

Подовження приголосного й подвоєння букв зберігається в різних словоформах тих самих слів та в похідних словах:

суддя, судді, суддею, суддів, суддівство, суддівський; життя, життям, життів, життєвий, життєвість, життєздатність; Ілля, Іллею, Ілліч, Іллєнко.

Проте немає подовження в прикметниках судейський, житейський та в родовому відмінку множини іменників статей, бадей, породілей. Річ у тім, шо в давній українській мові в усіх названих вище випадках після м'якого приголосного виступав звуки, наприклад: [суд'йа], [стат'йа], [т'ін'йу], [жит'йа]. Згодом звук й уподібнився до попереднього м'я- кого приголосного: [суд'д'а], [стат'т'а], [т'ін'н'у], [жит'т'а]. Але таке уподібнення не відбулося там, де перед звуком й було вже два або більше приголосних, звук й у такому разі випав: [йун'іс'т'йу] — [йун'іс'т'у], [жоуч'йу] — [жоуч'у]. Після губних та р звук й залишився: [кровйу], [мат'ірйу] (пишемо: кров'ю, матір'ю). Залишився звук й і в словоформах статей, бадей, породілей та в прикметниках судейський, житейський, тому що між попереднім приголосним і ним з'явився вставний є, як у словах земля — земель, пісня — пісень,ескадрилья•—ескадрилей.

Якщо м'який приголосний стоїть не між двома голосними, то подовження не відбувається: передмістя, зап 'ястя, тертя,

зкористю,зрадістю,багатостоліть,знань,облич,подільський (від Поділля), трипільський (від Трипілля).

У загальних іншомовних назвах приголосні звичайно не подовжуються і букви не подвоюються (хоч у тих мовах, звідки їх запозичено, ці букви подвоєні): сума, маса, каса, група, шосе, сесія, колона, хобі, бароко, інтермецо, лібрето, піанісимо, фін. Подовження звуків і подвоєння букв є тільки в словах тонна, манна, ванна, мадонна, бонна, панно, вілла, брутто, нетто, мотто, мулла та в таких рідковживаних словах, як аннали (записи історичних подій за роками), пенні (розмінна монета Великобританії), білль (проект закону в англомовних країнах), булла (папська грамота, послання), дурро (рослина роду злакових), мірра (ароматна смола) — усього 17 слів.

Подвоюються букви також на межі префікса й кореня в словах апперцепція (бо є перцепція), імміграція (бо є міграція, але: еміграція), інновація (бо є новація), ірраціональний (бо є раціональний), контрреволюція (бо єреволюція), сюрреалізм (бо

єреалізм).

Увласних іншомовних назвах і похідних словах у вимові приголосні не подовжуються, але на письмі подвоєння букв зберігається: Марокко, марокканець, Голландія, голландський, Бессарабія,Бессарабськаплоща,Філіппіни,Бонн,Брюссель,Ніцца, Будда, буддист, Одіссей,Діккенс, Шиллер, Торрічеллі, Маккарті, маккартизм. Але немає подвоєння у словах Лісабон, Гавана, Касабланка тощо. Написання власних іншомовних назв слід перевіряти за орфоірафічним словником та іншими джерелами.

Вукраїнізованих запозичених іменах букви звичайно не подвоюються: Авакум, Інокентій, Іполит, Калістрат, Кирило, Пилип, Сава, Саватій; Агнеса, Агрипина, Інеса, Каміла, Мар 'я- ю, Сара.

Подвоюються букви:

з) у чоловічих іменах: Аполлінарій, Аполлон, Вассіан, Віссаріон, Геннадій, Еммануїл, Палладій;

б) у жіночих іменах: Алла, Аполлінарія, Аполлонія, Белла, Васса, Віолетта, Ганна, Жанна, Елла, Емма, І ванна, Ізабелла, Інна, Маріанна, Римма, Стелла, Сусанна.

118 ФОНЕТИКА I ПИСЬМО

Випадання приголосних

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає важкий для вимови збіг приголосних: підряд ідуть приголосні близького або подібного творення. Тоді, як правило, один з них випадає. Однак на письмі ця зміна позначається не завжди.

У вимові й на письмі в групах зубних приголосних стн і стл («стіна» і «стіл») середній т випадає: перстень — персня, область — обласний, якість — якісний, кількість — кількісний, росте — рослина, мастити — масло, щастя —щасливий.

Але т зберігається:

а) у вимові й написанні слів кістлявий, пестливий, хвастливий, зап 'ястний, хворостняк (без звука т спотворилося б значення цих слів);

б) у прикметниках, утворених від іншомовних слів на ст:

контраст — контрастний, баласт — баластний, компост — компостний, форпост — форпостний;

в) у числівниках шістнадцять, шістдесят, шістсот, у

яких пишеться т, хоч і не вимовляється.

У вимові й на письмі в групах приголосних скн, зкн і цічк середні к і ч випадають: тиск — тиснути, блиск — блиснути, брязк — брязнути, бризки — бризнути, горщок — горшка, дощок — дошка, зморщок — зморшка. Але к вимовляється і пишеться в словах випускний, пропускний, рискнути, вискнути (від виск), тоскно, скніти, скнара, брезкнути, пискнути (і писнути).

Також випадають приголосні у вимові й на письмі в таких словах:

тижня, тижневий— відтиждень;

проїзний, виїзний, заїзний, під'їзний, переїзний, наїзник і

под. — із коренем -їзд-, а також у словах празник, празниковий, празникувати і под.;

серце — при формі сердець; скатерка — від скатерть;

ненця — родовий відмінок від чернець.

У вимові звук т випадає, але на письмі позначається:

а) у групах приголосних стськ, нтськ, нтств (в іменниках та прикметниках, утворених від іншомовних слів на -ст, -нт): турист — туристський [турис'кий], центрист — центристський,модерніст—модерністський,реформіст— реформістський,студент—студентський[студен'с'кий], гігант — гігантський, кореспондент — кореспондентський, агент — агентство, дилетант — дилетантство; але: місто — міський;

б) у групах приголосних стц, стч: невістка — невістці [неив'іс'ц'і]— невістчин |неив'ішчин], артистка — артистці, пустка — у пустці, хустка — у хустці.

У кількох словах у звукосполученнях дн, дл випав звук д:

холод — холонути, погляд — поглянути, кидати — кинути, ве-