ющук 2004

а) дійсного способу в теперішньому й майбутньому ца , сах: Марную день на пошуки незримої німої суті в с^ /пінках понять (Л. Костенко). Назриваю в гаю запаш^ ного зілля, запашного зілля, вибуялих трав (В. Чумак) Любимо Вкраїну, та не сліпо, щирим серцем, чистою душею (О. Підсуха);

б) наказового способу: Дай же руку мені, і ходімо у даль День дорогу прослав, наче стрічку (А. М'ястківський) Так шуміть же, гаї неозорі, і, сади, зацвітайте, як дим

(В. Сосюра).

За змістом односкладні означено-особові і синонімічні щ двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означають вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилістична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, шо увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки боріться/ Віще слово ніколи не вмре (О. Юшенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба виділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не

побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

У неозначено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як хтось із певного кола людей.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений дієсловом у третій особі множини або, якщо йдеться про минулий час, у формі множини.

Наприклад, у реченнях На ланах співають ще не часто, і сьогодні в полі день важкий (Л. Талалай). Мене любили, я любив - / це найбільше в світі щастя (М. Стельмах) присудок співають

має форму третьої особи множини, а любили — форму мноЖИ" ни; із цих присудків можна здогадатися, шо співають — хлібороби, а любили — близькі люди. Але ці діячі конкретно не названі. у Хоч у неозначено-особовому реченні присудок має форм

множини, проте він може стосуватися і кількох осіб, і одН особи, наприклад, як у діалозі «Вас там кличуть». Вона ск нуласьу тривозі: «Хто?» — «Знайомий один» (О. Гончар)-

Неозначено-особові речення вживають у двох випадках:

коли з різних причин не хочуть називати особу чи немає в цьому потреби: Його цінили. Мені закидали, що я надто несправедливий у своєму до нього ставленні. Можливо!.. (В. Домонтович);

коли сама особа невідома, але відомий її вчинок, дія: На полянах поміж дубами викосили траву: свіжіша ще лежить у покосах, а давнішу згорнули в копички (Є. Гуцало). Коли тебе шанують, шануйся й сам (Нар. творчість).

В узагальнено-особовому реченні неназвана особа-діяч мислиться як будь-хто з людей.

Ці речення найчастіше використовуються в прислів'ях, а також у науковій та, рідше, художній літературі. Головний член (присудок) у такому реченні, як правило, виражений дієсловом у другій особі однини чи множини дійсного або наказового способу. Наприклад, дії, названі в реченнях Що посієш, те й пожнеш. По правді роби, по правді й буде (Нар. творчість). Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський). Серед густо посаджених вільх вам тривожно й незатишно... Оглядаєтеся по боках, намагаєтеся запримітити щось, але ніде нічого, тільки похмурі кущі, невеселе гілля низько понахилялося, тьмяні якісь закутки (Є. Гуцало), може виконувати будь-хто з людей.

Рідше в узагальнено-особових реченнях вживаються інші форми дієслів:

а) форма першої особи однини чи множини: Чого не люблю, того і в борщ не кришу. Як робимо, так ходимо, як дбаємо, так маємо (Нар. творчість). Беремо чисту пробірку, наливаємо в неї дистильованої води (3 підручника);

б) форма третьої особи однини чи множини: Швидко робить, та переробляє довго (Нар. творчість). Як і батьків, прізвища не вибирають (3 газети);

в) форма минулого часу: Уморився, поки хліба наївся. Все літечко кукала, гуляла, тепер сиди, очицями моргай

Шар. творчість).

б

(Нар. творчість). Усі зайві гілки на штамбі та в вирізують на кільце. Гілки, відібрані як основні, вкоро^ ють на третину або половину їхньої довжини (3 газетну

2) речення з частковим узагальненням, у яких розпов;' дається про дії або стан самого оповідача, мовця: /

ходиш повз дерева, мов повз батькові пам'ятники. ваєш до них ніжність, якої ще мовби й не знав (О. Си зоненко). На все це дивишся, все це вбираєш у себе

сповнюєшся високістю простору, що облягає тебе, \ відчуваєш, що ти не в силі не любити цей рідний куток землі (Є. Гуцало).

§ 186

Односкладні безособові речення

Дія чи стан в односкладних безособових реченнях подаються як самодостатні, безвідносні до будь-якого діяча. Підмета, який би називав виконавця дії, у них немає й не може бути. До безособових речень належать власне безособові й інфінітивні.

У власне безособовому реченні дія чи стан мисляться як незалежні від будь-якого діяча.

Головний член (присудок) у такому реченні буває виражений:

а) безособовим дієсловом або особовим, що має безособове значення: Тим часом розвиднялося, світало (М. Рил6' ський). Улузі пахне вогкою травою (О. Гончар); дієсл° вом, безособовість якого зумовлена часткою (постфіксом)

б) безособовою формою дієслова на -но, -то (при додаток у знахідному відмінку): На Керченському пів° трові щераніше знайдено кілька невеликихродовиШ

фти (3 газети). Постанову громадську скасовано, землю зовсім забрано відДениса (Б. Грінченко);

ч прислівником або прислівником у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява... (О. Довженко). Годі тих співів! 1 так уже сумно (Леся Українка). Нам треба голосу Тараса (П. Тичина). Щоб научитись плавать, треба води набрати в уха; щоб научитись жить, треба настраж- датисьужитті(І.Карпенко-Карий).Меніприємнослу- хати себе самого, власні свої, побіжно висловлені думки

(В. Домонтович); коли мова йде про минулий чи майбутній час, то в такому присудку з'являється дієсловозв'язка бути у відповідній формі: В кімнаті, як і завжди,булотеплойзатишно(М.Руденко);

г) заперечним словом — дієсловами немає {нема), не було, не буде, при яких є додаток у родовому відмінку, займенниками нікого, нікому, ніким, ні до кого, нічого, нічому, ні з чим і под. та прислівниками ніде, нікуди, ніколи, ніяк (із наголосом на заперечній частці) у поєднанні з неозначеною формою дієслова: Де нема святої волі, не будетамдобраніколи(Т.Шевченко).Немає,дружемій, свободи без вітчизни, як і вітчизни без свободи не бува! (П.Косенко).Внеїматидужезахворіла,адоглядатинікому (О. Гончар). Поночі нічого булорушатись (М. Коцюбинський). — Та ніколи мені сидіти, — одвітує Бджола

(Л. Глібов); заперечним словом у поєднанні з прислівником: Немає гірше, як в неволі про волю згадувать

(Т. Шевченко).

Якщо в безособовому реченні є заперечне слово ні, ані чи повторюваний сполучник ні... ні, то присудок (звичайно: не-

Має) може бути відсутній: В небесах ані хмариночки, та тихо, па любо, яку раї (Т. Шевченко). Проте коли в реченні йдеться про минуле чи майбутнє, то разом із заперечним словом живається також заперечний присудок: / знову не буде в дуяхмоїх ні мук, ні страждань, ні плачу (М. Рильський).

'Речення, у яких немає і не може бути вказівки на пред- М е т, якого б могла стосуватися названа присудком дія

1№*МЄвМН»«4ММвК

б) речення, у яких на особу, якої стосується певна л' стан, вказує знахідний відмінок: Мене морозило б^ Чи голова (В. Ґжицький);

в) речення, у я к и х на предмет, про я к и й щось стк джується або заперечується, вказує давальний відЄР

нок: Василько заблудивсь. Йому було холодно й сщва '

но (М. Коцюбинський). Плакать хочеться мені, нем' ображеній дитині (В. Сосюра). Жилося Давидові хоч* тяжко, але весело (М. Стельмах);

г) речення, у яких на предмет, про який щось ствеп джується або заперечується, вказує орудний відмінок

Надворіосіннюпахне(ПанасМирний).Впівнічномукрилі обвал, там людей лавою привалило (Д. Ткач);

ґ) речення, у яких на предмет, про який щось стверджується чи заперечується, вказує родовий відмінок:

Водичкизджерелалишнапотребивжиткуледвевистачає (І. Ле). Було так душно, що грудям бракувало повітря(М.Коцюбинський).Немаємудріших,ніжнарод,

учителів (М. Рильський).

В інфінітивному реченні йдеться лише про дію безвідносно до часу й особи.

Головний член (присудок) у такому реченні виражений неозначеною формою дієслова без будь-яких допоміжних слів:

Протирожнаперти,протихвильплисти,смілоаждосмерті хрест важкий нести! (І. Франко). При неозначеній формі дієслова може вживатися частка би (б): Сидіть би вам тільки на печі та жувать калачі (Т. Шевченко). Отак би жити синім квітнем під небом зоряно-рясним (А. Малишко).

За допомогою інфінітивних речень виражають:

бажання:Прихилитисябузатінкудозеленоїземлі(М.' мах).Житьби, житьтаславитьБогаідобротворі

Божою красотою людей веселити (Т. Шевченко). ^ Жити!— із сонцем, віконцем. Жити!Жити! — з дверям світ (П. Тичина);

наказ, спонукання: Мовчати!Взяти їх!— офіцери віот' ли солдатів у куток (О. Довженко); "

509

питання: Хіба ж мені, мамо, цілий вік у чотирьох сті-

3г сидіти і світа Божого не бачити? (Панас Мирний).

Уутішить її, пожаліти, де цілющих відшукувать слів?

(X. Масенко);

'°л^ атегоричність твердження: Старому — тліть, новому —

^.„цвісти(М.Рильський).Змарнованихднівневернути,як ітра, Щ° мимо промчав (П. Василенко). Не вам, плазуючим багні,брудним,підпилимкрамарям,гаситьсвященніївогніі підтинатиліт орлам, не вам, не вам!(В. Чумак);

мету якоїсь іншої дії (у складнопідрядному реченні): 3 самогоранкуузявсябувзалопату,щобпрогорнутихочстежку (Панас Мирний). Перестріти зло, щоб спинити, й перестріти добро, щоб підсобити, — хто ж не мріє про таке

(А. Мороз).

§ 187

Називні речення

У називному реченні називається предмет, але нічого не мовиться про дію.

Головний член (підмет) у такому реченні виражений іменником у називному відмінку: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс (М. Стельмах). При головному члені можуть бути означення й Додатки: Курява, собачий ґвалт, ревіння верблюдів, скрипіння

гарб.Цілийярмарокстоїтьбілямайстерень(О.Гончар).

Але якщо в реченні є будь-яка обставина, то це речення не називне, а двоскладне з пропущеним присудком. Наприклад,

5^?нн> Середлісу ставок, очеретом з одного боку прикраше-

про т а п Вишня) обставина серед лісу вказує на те, шо тут днги. ^ 1 ц е н о присудок є, лежить, видніється. Отже, це речення «•^складне.

а значенням називні речення бувають:

510

жя (М. Кропивницький). Пітьма. Дощ. Приглушений табору. Пахне димом (Н. Рибак); в Л | ф

вказівні, за допомогою яких виділяються певні предм явища; вони починаються вказівними частками ось^1 1 '

Називні речення в тексті, як правило, виступають самостійно. Але можуть як предикативні частини входити й д0 складу складних речень: Ставок, гребелька, і вітряк з-за гаю крилами махає (Т. Шевченко). Рух і рух, наближається місто (О.Гончар).Отожтаядівчинонька,щосоннаблудила:отакуто їй причину ворожка зробила! (Т. Шевченко).

ІІ22

Слова-речення

Речення, виражене неповнозначним словом (вигуком або часткою), яке виступає замінником цілого речення, називають словом-реченням.

Слова-речення характерні для розмовного й художнього стилів. У мові вони можуть вживатися і як самостійні репліки, і в складі простого речення, наприклад: — Чули, серЧе> скоро землю нам мають давати. — Аякже, Маласю, чула, ля же (М. Коцюбинський). Що ж. Бої - так бої. Нам не впер ше страждать (В. Сосюра). Ой, не плач, моє серце, ой 0

(М. Вороний).

У ролі слів-речень виступають слова:

стверджувальні: так, авжеж, аякже, атож, еге, еге •ль> ^ добре, гаразд, точно, звичайно, ще б пак, та вже Ж, бо й є;

511

аперечні: ні, навпаки, неправда; итальні: ну, та ну, невже, хіба, га, справді;

понукальні: годі, геть, цить, гайда, стоп, ура, караул, Ґвалт,доволі,ша,тс-с-с,ну;

моиійно-оцінні: ого, ох, ах, ех, хм, тьху, овва, ат, пхе, он тож-то й ба, от тобі й маєш, хай йому цур, слава Богу,

Богу дякувати, Боже мій;

слова мовного етикету: спасибі, дякую, вибачте, даруйте, будь ласка, прошу, добридень, на добраніч, моє шанування, привіт, щасти, прощай, з Богом, дай Боже, Бог на поміч, Божепоможи,помагайбітощо.

У словах-реченнях підмет і присудок не виділяються.

Поміркуйте

Які речення слід вважати двоскладними і які вони бувають?

Чи можуть бути двоскладними неозначено-особові, узагальнено-особові і безособові речення?

Як відбувається узгодження присудка з підметом? Чи завжди присудок до підмета приєднується способом узгодження?

Як може позначатися пауза між трупою підмета і групою присудка?

Як мислиться особа-діяч в означено-особовому, не- означено-особовому і узагальнено-особовому реченнях?

Як виражається присудок в односкладних безособових реченнях — у власне безособовому та інфінітивному?

Чи в називних реченнях бувають обставини? Чи називні речення можуть граматично виражати минулий або майбутній час?

Які значення мають слова-речення?

II

Другорядні члени речену,

Додаток

Додаток — другорядний член речення, який відповідає на питання непрямих відмінків к о г о ? ч о г о ? кому? ч о м у? і т. д. Найчастіше він називає предмет, рідко -1 дію.

Додаток, як правило, виражається іменником, займенником або іншою частиною мови в значенні іменника: Бажав я ( д л я к о г о ? ) для скованих (ч о г о?) волі, ( д л я к о г о?) для

скривджених кращої (ч о г о?) долі і рівного (ч о г о?) права (для к о г о ? ) для всіх... (1. Франко). Іноді він виражається словосполученням: (к о г о? щ о?) Три явори посадила сестра при дорозі (Т. Шевченко). Часом — неозначеною формою дієслова:

Вміти ( к о г о ? що?) сказати «ні», коли від тебе вимагають

сказати — «так» (О. Теліга).

Розрізняють додатки прямі, непрямі й інфінітивні. Перші два приєднуються до пояснюваного слова способом керування (додаток набуває форми якогось непрямого відмінка), третій - способом прилягання (інфінітив незмінний).

Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і стоїть у знахідному відмінку без прийменника, тобто відповідає на

відмінку, проте має при собі прийменник про, тому це непрямий додаток.

Прямий додаток може стояти і в родовому відмінку:

оскладному реченні під час заміни дієслова активного

^дієслово пасивного стану чи пасивний дієприкмет-

конструкціях Йому пам'ятається гостра шабля.

Па ИВ д дд б

-° бличчя освітлене радісною здогадкою слова, що були пря-

идодатками, стали підметами. У разі заміни присудка-них к

Зокрема непрямими є додатки:

а) виражені знахідним відмінком із прийменником або будь-яким іншим відмінком: Народ не візьмеш на макуху (Б. Олійник). Невже, крім пишних фраз та поривів дрібних, нічого вже нема в найвищої істоти? (В. Самійленко). Рідна мова дається народові Богом, а чужа — людьми, її приносять на вістрі ворожих списів (В. Захарченко);

б) пов'язані з іменником, прикметником, дієприкметником, прислівником: Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії (М. Коцюбинський). Линуло далеко по лісу мрійливе й приємне туркотіння горлиць (А. Шиян). Хвала тому, хто у приполі несе слова, подібні хлібу й солі, і співи, гідні сіяча! (М. Рильський).

Непрямі додатки бувають:

безприйменникові (виражені родовим, давальним або орудним відмінком): Любові й щастя хочеться людині (М. Рильський). Вітер вив і сипав холодним дощем (3. Тулуб); прийменникові (виражені будь-яким непрямим відмінком

прийменником): Ляля вслухалася в небо, ніби воно могло ™ неі вговорити (О. Гончар).

^н е п Р я м ^ додатки, виражені родовим від-

* о з н В Ж и т * при іменниках, слід відрізняти від неузгодже-

людей, вїхньомурозумінні(чого?) природитаспособах ня (ч о г о?) ГГ (3 підручника «Астрономія») слова К людей — означення, слова природи, її — додатки.

Прийменникові непрямі додатки доводиться відрізняти аі обставин та означень, виражених прийменниковими словофос мами. Критерієм для такого розрізнення є значення цих сло воформ: якщо за словоформою бачиться предмет, то це дО д а ток; якщо ж уявляється місце, причина, умова тощо або ознака то це обставина або означення. Наприклад, у реченні Ужищ. тя вони вступализрізних, світлихавдиторій, ісерця їхутопали в щасті, як в бездоннім морі (М. Рильський) словоформи у

життя, з авдиторій, в щасті, в морі мисляться не як предмети, а як місце, середовище, оточення, тому це не додатки а обставини. Але в реченні Нехай умру, та думка не умре!В таке безсмертя й я привикла вірить (Леся Українка) словоформа в

безсмертя — додаток, оскільки сприймається як певний предмет думки. Так само в реченні Із панських прихвоснів-рабів ми людьми з прізвищами стали і вголос прізвища сказали під зле сичання ворогів (О. Олесь) словоформа з прізвищами — не додаток, а означення (указує на ознаку предмета і відповідає на питання я к и м и?). Але в реченні Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко) словоформа з плугами — додаток, бо вказує на певний предмет.

Додаток, виражений неозначеною формою дієслова, називається інфінітивним.

Наприклад, у реченні Старий Кайдаш загадав звечора Кайдашисі та Мелашці гребти сіно, а Лаврінові косити ячмінь (1. Нечуй-Левицький) підмет — Кайдаш, присудок - лише загадав, бо дію, названу неозначеними формами дієслова гребти і косити, виконуватимуть інші, не КайдашТут гребти і косити — додатки (вони відповідають на питання шо загадав?) .

Інфінітивний додаток може залежати як від перехідних, так і від неперехідних дієслів і буває співвідносний із прями і непрямим безприйменниковим, непрямим прийменников додатками й підрядним додатковим реченням: заборонено я

реходити — заборонено перехід, боюся помилитися — °010е помилки,готуєтьсявступати—готуєтьсядовступу,нок зупинитися—наказав,щобзупинилися.

515

Означення

Означення називає ознаку предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? у будь-якому відмінку, а також на питання скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім називного й

і знахідного відмінків).

Означення виражається найчастіше прикметником, дієприкметником,дієприкметниковимзворотом,займенником, підше—іншимичастинамимови:Соняшникизаплуталисясвої-

ми жовтими головами в гіллі (І. Нечуй-Левицький). В просторій кімнаті з чотирма вікнами стояв посередині стіл, застелений червонимсукном (М. Коцюбинський).Люди (які?)

на вулицях низенько схиляють голови перед паном вітром, поштиво держаться за шапки і жмуряться, кривляться, кліпають очима (В. Винниченко). Увійшла жінка років тридцяти, забрала папки, вийшла геть (Григорій Тютюнник). Ой не сам запорожець іде: ( с к і л ь к о х ? ) дев'ятеро коней веде

(Нар. творчість).

Означення бувають узгоджені й неузгоджені.

Узгоджене означення до означуваного слова приєднується зв'язком узгодження, тобто узгоджується з ним у роді, відмінку й числі.

Узгоджені означення виражаються прикметниками, дієприкметниками, числівниками, займенниками (крім особових

иого, її, їх): В гречках некошених стоїть барвистий мед, на-

тРУджено-густий,немовземляпахуча(А.Малишко).Вєдиний

3вУ>к мільйони струн народних злиті — у цій пшениці, в цьому

*иті!(М. Рильський).

^ ь к і й числівник означенням у реченні виступає лише в ^ м * н к а х > К Р*М знахідного, однакового з назив- н а н н я кількісного числівника в називному (знахід-

Г|ідме В1^М^НКУ 3 іменником виступає як один член речення — ниха ° д о д а т о к - Наприклад, у реченнях Зосталася Яресь-

в°зах ™рьома дітьми: двоє дочок і син (О. Гончар). На дев'яти ( М ^ и 'п°саг|, / в кожному возі по чотири воли сивих йшло

°вчок) числівники трьома, дев 'яти — узгоджені оз-

начення, а словосполучення двоє дочвк, по чотири воли не рОз членовуються і є тут підметами.

Неузгоджене означення до означуваного слова приєднує^ ся зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення виражаються іменниками, особо вими займенниками, неозначеною формою дієслова, еловое получениям:До мене підходитьлюдина (я ка?) середнього вЬ

(О. Довженко). Година (я к а?) для праці настала (Леся Українка).Дорога(яка?)ліворучбуланаглухозакритадубовимизава, лами (О. Гончар). Одні тільки бажання (я кі?) творити добрі діла й зостались при мені на все життя (О. Довженко).

Неузгоджені означення, виражені іменником, бувають безприйменникові і прийменникові.

Б е з п р и й м е н н и к о в і н е у з г о д ж е н і означення виражаються словоформою в родовому відмінку: Шлях, мочений кров 'ю і потом, нас виведе в панство (я к є?) сво. боди не нині, не завтра, так потім! (П. Грабовський). Голосом (як им?) любові і скорботи нам кричать румовища німі (М. Бажан). З шиї звисало важке глиняне намисто

різних яскравих кольорів (Леся Українка).

Прийменникові неузгоджені означення найчастіше виражаються словоформами з прийменниками з

(із), в (у): Крива, похилена хатина, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих, із забитими вікнами осель (М. Коцюбинський). На ній були чобітки з високими каблуками, спідниця в рубчик, тепла байкова кофта (В. Земляк). Під деревом стояла дивної краси висока молода красуня в білому убранні, в червоній шапочці

на голові (1. Нечуй-Левицький).

Трапляються також неузгоджені означення з прийменниками без, від, для, до, на, через та ін.: Завжди величніша путь (я к а?) на Голгофу, ніж хід тріумфальний (Леся Українка). Но площу вискочив осідланий кінь (яки й?) без вершника (А. Шиян) Вже міст (яки й?) через Дінець давно прогуркотів (В. Сосю ра). Ось перейшов і драний місточок (який?) посередЛУК> н

низині, у балці (Панас Мирний).

Неузгоджені означення іноді доводиться відрізняти від Д датків, ужитих при іменниках. Визначаючи такі члени РеЧЄ ня, треба виходити насамперед із того, на що вони вказу*0 ^ на ознаку чи на предмет. Наприклад, у реченні Схід сонЦ»

зустріти у поле і став на коліна до сходу (О. Олесь)

о н Ц е мислиться не як ознака, а як предмет, як носій дії: Сон-

е сходило, і я вийшов у поле зустріти це явище природи. Отже, •менник сонця тут додаток. А в реченні Тільки що світова зоря „лЦмалася,починавжеврітисхідсонця,зновувГрицьковихруках звивалась коса... (Панас Мирний) словоформа сонця мислиться вже як ознака, її навіть можна з певною натяжкою замінити відносним прикметником сонячний схід. Ця словоформа тут, безперечно, означення.

При одному означуваному іменнику може бути два або кілька означень. Якщо означення неоднорідні, то безпосередньо перед іменником ставиться означення, виражене відносним прикметником, потім — виражене якісним прикметником: Мжичить дрібний осінній дощ, під ногами хлюпає вода (А. Хижняк). Сподом попід ті стіни вузькою щілиною шумів і пінився студений гірський потік (І. Франко). Якщо того самого слова стосуються узгоджене й неузгоджене означення, то, як правило, спочатку ставиться узгоджене, потім неузгоджене:

Маленька, кругленька, швидка й жвава, одягнена в зелене убрання, між високим зеленим житом, — вона здавалася русалкою (Панас Мирний). На призьбі сиділа його мати, Маруся Джериха, вже немолода молодиця, бліда, з темними очима, з сухорлявимлицем(І.Нечуй-Левицький).

Прикладка

Прикладка — різновид означення. Вона називає ознаку предмета і водночас, будучи виражена іменником, Дає йому нову назву.

я к *Рикладка, як і взагалі означення, відповідає на питання

*Та И Осытлений вогнями, підходить пароплав (який?)

на в" 0 ^ ^евненко» (О(О- Довженко).) Водночас прикладку можПр0 і *1 К О р и с т а ти і в ролі означуваного члена, якщо цей член

Vнеп0™™'Осв'пыенчйвогнями,підходить«ТарасШевченко».

ому реченні в ролі підмета виступає слово пароплав,

518 СИНТАКСИС I ПУНКТ-УД^

а в другому — «Тарас Шевченко», яке в попередньому буЛо прикладкою.

У лапки беруться й не змінюються лише ті прикладки, щ0 означають умовні назви газет, журналів, творів, заводів, під. приємств (без слова імені), пароплавів, колективів тощо: Ян палубіпароплава«Некрасов»(О.Довженко).Ніякоїробітничої маси в організаціях «Гарт» і «Плуг» не було і ще довгенько «е

буде (М. Хвильовий).

Якщо така прикладка вживається без означуваного слова (тобто як самостійна назва), то вона так само береться в лапки,алезмінюється:Вважаючиборотьбуміж«Гартом»і«Пду. гом» за недоцільну, ми в той же час стверджуємо: молодемистецтво може вигартуватись тільки в процесі баталій по художніх установках (М. Хвильовий).

Інші прикладки в лапки не беруться і звичайно узгоджуються з означуваним словом — принаймні у відмінку. Не беруться в лапки й назви автобусних та залізничних маршрутів:

автобусКиїв—БілаЦерква, поїздКиїв—Львів.

Якщо спочатку йде слово з широким (родовим) значенням, а потім — із вузьким (видовим чи одиничним), то прикладка пишеться окремо, якщо ж навпаки — то через дефіс:

рікаДніпро іДніпро-ріка, озеро Світязь і Світязь-озеро, трава звіробій і звіробій-трава, птах ворон і ворон-птах.

Проте через дефіс пишуться терміни на зразок гриб-пара- зит, жук-короїд, льон-довгунець, заєць-русак (хоч тут іде спочатку широка, а потім вузька назва).

У випадках, коли не можна встановити, яке значення ширше, а яке вужче, прикладка, як правило, пишеться через дефіс:

учитель-фізикіфізик-учитель, відповідь-реплікаірепліка-від- повідь, механік-водій і водій-механік.

Проте окремо пишуться прикладки у висловах на зразок

красуня дівчина, жаднюга вовк, багатир юнак, у яких першиИ

іменник має суто означальне значення. Але й у цих випадках допустиме написання прикладок через дефіс: Наперед ви"^

велетень-рибалка, він ніс жмут мотуззя (Ю. Яновський). '° загорілися іскри в чорних очахкрасеня-юнака (1. Ле).

Іноді прикладка до означуваного слова приєднується допомогою пояснювального сполучника як. Така приклад комами не виділяється: Шевченко як поет відомий У вСЬ " світі (можна сказати: Шевченко-поет).

Прикладка з пояснювальним сполучником як виділяється омами з обох боків лише тоді, коли вона має причиновий ідтінок: Кривинський, як посередник, вийшов наперед громади

танас Мирний). Тут прикладка як посередник вказує на причину> чому Кривинський вийшов наперед громади (бо він був посередником).

Прикладка (за винятком назв станцій та портів) звичайно узгоджується у відмінку з означуваним словом: річка Буг, річки Бугу, річкою Бугом, у річці Бузі; озеро Світязь, озера Світязя, в озері Світязі; гора Говерла, гори Говерли, за горою Говерлою;траваполин,травиполину,травоюполином;заєцьбіляк, зайця-біляка; але: на станції Жмеринка, за станцією Жмеринкаіпод.

У діловій, військовій та науковій мові назви населених пунктів та географічні назви постійно стоять у формі називного відмінка, незалежно від форми означуваного іменника: у селі Черншів(звичайно:уселіЧерникові),зарічкоюІрпінь(звичайно:

зарічкоюІрпенем),нагоріБлизниця(звичайно:нагоріБлизниці).

§ 192

Обставини

Обставини характеризують дію, стан, рідше — ознаку, називаючи їхній спосіб, міру й ступінь, місце, час, причину, мету, умову.

Обставини в реченні характеризують насамперед присудок,

ГЛ5Шу спТДВІкНИ с п о с о б У Д" характеризують дію або стан із по- С п ° с о б о ? П е р е б і г у ^ * відповідають на питання як? я к и м

СИНТАКСИС і пункт

Вони виражаються:

а) прислівниками: Тривожно ірадісно злетіли сірі гуси вг0 ру і полинули, полинули (О. Довженко). Біля столу ]цак

сим хвацько вдарив навприсядки (М. Стельмах);

б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами

Десь за ланами гомонів, затихаючи, грім (С. Васильченко). Білий кінь, повіддя попустивши, летить в сще. пи (А. Малишко);

в) іменниками в орудному відмінку (переважно з порівняльним значенням): Вона то плавала лебедем, то йшла павою, то пурхала метеликом, то линула ластівкою (І. Нечуй-Левицький);

г) іменникамизприйменниками:Микожнийкаміньбрали

з бою (В. Сосюра). Дід з хлопчиком у два ціпи молотили жито(Ю.Яновський);

ґ)фразеологізмами:Меневсьогопробиралидрижаки,янеміг Нагрітися, хоч згинався в три погибелі (1. Багмут). Брати жили, як то кажуть, душа в душу (М. Рильський).

Обставини міри й ступеня вказують на кількісний або якісний вияв певної дії, стану чи ознаки і відповідають на питання н а с к і л ь к и ? с к і л ь к и разів? у с к і л ь к и разів? я к б а г а т о ? я к о ю м і р о ю ?

Вони переважно виражаються:

а)прислівниками,зокрематакими,якдуже,багато,трохи, ледве, надзвичайно, вщерть, вволю, дотла, доволі, достобіса, двічі, тричі та ін.: Лукаш дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий (Леся Українка). Прозору склянку вщерть налито вином червоним і хмільна»

(М. Рильський);

б) вищим ступенем порівняння якісних прислівників:

що наші братчики задумають, чи добре, чи лихе, швидше воду в Дніпрі зупиниш, ніж їх (П. Куліш);

в) іменниками в непрямих відмінках з прийменниками^ ^

закзаколіна грузнувуснігу(1. Ле). Теплийтуман слаб полю і налив балкупо самі вінця (М. Коцюбинський;.

г) словами й словосполученнями з кількісним значе ^^ Протягом дня вони кілька разів поривалися переско мур (О. Гончар).

а) прислівниками: Зорі тихо тремтять угорі (М. Коцюбинський);

б) іменниками в орудному відмінку без прийменника: Іду

шляхом, поля й ліси минаю, але життя свого не омину

(Л. Первомайський);

в) іменниками в непрямих відмінках з прийменниками:

Сідають на озера уночі натомлені в дорозі дикі гуси (Т. Коломієць). Котилася тарілочка по крутій горі, забавляла любих діток у моїм дворі (Л. Глібов).

Обставини часу позначають час дії, її тривання, початок та кінець і відповідають на питання к о л и ? д о к и ? в і д к о л и ? як довго?

Вони виражаються:

а) прислівниками: Увечері посумую, а вранці заплачу (Т. Шевченко);

б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Повечерявши, полягали спати (Панас Мирний). Троянці, в

човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно поплили (1. Котляревський);

в) іменниками в непрямих відмінках: Після дощу гостріше пахнуть квіти (В. Сосюра). Присмерком дочапали до хутора (Марко Вовчок);

г) словосполученнями: Вже другий день блукаємо по морю (Леся Українка). Пізньої осені та з першими сніговіями з Харкова на Полтавщину плавом попливли голодуючі (О. Гончар). Останніми днями у нас погана погода (М. Коцюбинський).

"адає°ЛИ Й д е т ь с я П Р° позначення року, то українська мова тут

в"оіоеШ р е в а г у Родовому відмінку: 1991 року український народ кою я "в С Я За Свою повнУ незалежність. Проте не буде помил-

199ІРо^° Цю о б с т авину часу передати місцевим відмінком: У Д а т а , то**' украінський народ... Але якщо називається конкретна

*нвається лише родовий відмінок: 1 грудня 1991року

народ...

Годинц називають так: перша година п 'ятнадцять хвилин п 'ятнадцять хвилин на другу годину, за сорок п 'ять хвилин дру га година, рівно північ (або: дванадцята година ночі), двадцящ хвилин за північ. При позначенні часу дії вживаються конструкції з прийменником о (об): о першій годині п 'ятнадцящь хвилин, об одинадцятій годині п 'ятдесят хвилин.

Обставини причини вказують на причину дії чи виникнення ознаки і відповідають на питання чому? ч е р е з щ0?

зя к о ї п р и ч и н и ? Вони виражаються:

а) прислівниками тому, чому, зопалу, зозла, згарячу, спересердя, знічев 'я, спросоння тощо (таких прислівників небагато): Прости мене, я згарячу забувся (Т. Шевченко);

б) дієприслівниками і дієприслівниковими зворотами: Віста з Малушею, натомившись, загорнулись у шкури й лягли спати (С. Скляренко). Аж скипів Бертольд, почувши гордовитую відмову, до поета посилає посланців тих самих знову (Леся Українка);

в) іменниками з прийменниками через, від, з, за, завдяки, внаслідок, у зв 'язку з, в силу, на підставі: Як же ти глянеш в очі батькові старому, що згинув від одчаю через тебе? (Леся Українка).

Обставини мети вказують на мету дії і відповідають на питання н а ш о? д л я чого? з я к о ю метою?

Вони виражаються:

а) прислівниками навіщо, навмисне, зумисне, наперекір, на зло (таких прислівників небагато): Усі вулиці Вербівки ніби навмисне обсаджені вербами (І. Нечуй-Ле- вицький);

б) неозначеною формою дієслова: Стомились хлопці, присіли спочити (П. Воронько);

в) іменниками з прийменниками для, задля, заради, по, на, з метою, в ім 'я, на честь: Чогось дівчина по воду д°^0' ду не ходить (Т. Шевченко). Ми йдем на штурм рядам молодими (В. Сосюра).

Обставини умови називають умову, за якої може відбУ111 ., чи відбувається дія, і відповідають на питання у * в и п а д к у ? з а я к о ї у м о в и ?

Вони виражаються:

523

а) прислівниками принагідно, безнадійно, безперечно, безумовно, безперешкодно, обов 'язково, закономірно, випадково: Колись десятки років безнадійно боровся народ Західної України за кілька шкіл на рідній мові (П. Козланюк). Вони рушили безперешкодно всі гуртом із здобиччю до корабля (М. Лукаш);

б) іменниками з прийменниками у, за, при, за умови, у випадку: При щирості між людьми, при глибокій і міцній симпатії ніякий риск не страшний! (Леся Українка). Отак жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах (Панас Мирний).

Обставини допустовості називають умову, всупереч якій відбувається дія і відповідають на питання н е з в а ж а ю ч и на шо?

Вони виражаються іменниками або словосполученнями в поєднанні з прийменниками незважаючи на, всупереч, наперекір, попри, при і, як правило, виділяються з обох боків комами: Незважаючи на маленький вітерець, парило й робилося душно(ГригорійТютюнник).

Поміркуйте

Як визначати прямі додатки? За якими ознаками, навіть не ставлячи питання, можна розпізнати непрямі додатки?

Коли кількісні числівники виступають узгодженими означеннями?

Які можливі способи вираження неузгоджених означень?

Чому прикладки зараховують до означень? Чим вони відрізняються від означень, виражених прикметниками?

Чим подібні і чим відрізняються обставини способу дії і обставини міри й ступеня?

У чому полягає однотипність обставин місця і обставин часу?

За якими ознаками можна було б об'єднати в окрему групу обставини причини, мети, умови й допустовості?