1216 Рр.) боротьба баронів набула національного характеру й отримала підтримку

інших активних політичних сил країни — дворянства й міської верхівки. Без-

перспективна війна Іоанна у Франції, конфлікт із могутнім папою римським, що

закінчився перемогою останнього, численні побори, стягнуті всупереч феодальним

звичаям, призвели до невдоволення баронів. Вони разом із лицарями й лондонською

верхівкою змусили Іоанна Безземельного 15 липня 1215 р. підписати Велику хартію

вольностей.Боротьба феодальних станів проти короля продовжувалася. Осо-

бливої напруги вона досягла в 50—60-і рр. XIII ст. Політика Генріха III викликала

опозицію, підтриману всіма станами. Приводом до відкритого виступу послужило

скликання Великої ради в 1258 р., на якій король зажадав величезної суми грошей для

покриття боргу папської курії.11 червня 1258 р. озброєні барони з’їхалися до Оксфорду, де і пред’явили королю

петицію з 29 пунктів.«Оксфордськими провізіями»На противагу Оксфордським провізіям вони, зібравшись у Вестмінстері, проголоси-

ли Вестмінстерські провізії.Між королем і

баронами почалася громадянська війна (1258—1267 рр.). Симон де Монфор, що очо-

лював військо баронів, одержав верх над королем і, бажаючи заручитися підтримкою

лицарів і городян, скликав у 1265 р. збори, які вважаються першим парламентом

Англії.У 1295 р. король Едуард I скликав парламент, що отримав назву «зразкового».З середини XIV ст. парламент став складатися з двох палат:

• верхня — палата лордів, де засідали прелати і барони;

• нижня — палата громад (общин), де засідали лицарі і представники міст.З XV ст. палата лордів комплектувалася переважно зі спадкових перів. Палата гро-

мад — із представників дворянства й міської верхівки.Серед функцій парламенту першою й найважливішою була фінансова.В XIV—XV ст. оформилася зако-

нодавча ініціатива парламентуПарламентом робилися спроби підпорядкувати своєму контролю державне управ-

ління. Здійснювалося це за допомогою «імпічменту»,

35

англія

Перший британський парламент був скликаний у 1258 р. Король Генріх III спробував посилити податковий гніт, що викликало виступ феодальних магнатів, їх вимоги зводилися до скликання загальної ради баронів, яка, за задумом, повинна була провести перебудову усієї системи державного правління з метою припинення зловживань з бо­ку королівської влади. Ця рада дістала назву парламенту.Для вирішення найважливіших державних проблем тричі на рік мав скли­катися парламент в складі 27 чоловік - членів Ради П’ятнадцяти та 12-ти, з числа обраних баронами.Парламент як станово-представницька установа оформився наприкінці ХІІІ ст. за часів правління Едуарда І (1272 – 1307 рр.).Пocтyпoвo пapлaмeнт дoмігcя пpaвa бpaти yчacть і в зaкoнoдaвчій діяльнocті. У 1322 p. бyлo вcтaнoвлeнo, щo бeз йoгo згoди “ніщo нe мoжe бyти внeceнe в cтaтyти”. Paзoм з тим, тpaплялocь, щo кopoль зaтвepджyвaв зaкoн y зaпpoпoнoвaній пapлaмeнтом peдaкції, a піcля зaвepшeння cecії пapлaмeнтy, oдepжaвши чepгoвy cyбcидію, пyблікyвaв інший, вигідний для ньoгo вapіaнт cтaтyтy. У зв’язкy з цим y 1414 p. бyлo виpішeнo, щo піcля poзпycкy пapлaмeнтy в cтaтyти нe мoжнa внocити жoдниx змін. У чacи пpaвління Гeнpіxa VІ (1422 – 1471 рp.) пapлaмeнт ухвалив пoдaвaти мoнapxy нe пpoxaння (пeтиції) пpo видaння зaкoнів, a зaкoнoпpoeкти (біллі), які мoнapx міг пpийняти aбo відxилити. Іcтopія пapлaмeнтy дo aнглійcькoї бypжyaзнoї peвoлюції cвідчить пpo тe, щo він бyв нe тільки ycтaнoвoю, якa caнкціoнyвaлa пoдaтки, a й нaмaгaвcя пpипинити cвaвoлю кopoлівcькoї aдмініcтpaції, ввecти пpинцип відпoвідaльнocті пepeд ним ypядy.

німеччина

Час від часу збирався рейхстаг, що складався з трьох курій: курфюрстів, князів і імперських міст. Дрібне дворянство не мало у рейхстазі свого представництва. Не мало його і селянство.

Рейхстаг скликався імператором двічі на рік, інколи – один раз в декілька років. Рейхстаг вирішував питання щодо встановлення земського миру, організації загальноімперських військових заходів, війни і миру, відносин з іншими державами, обкладання імперськими повинностями, територіальних змін у складі імперії і князівствах, змін в імперському праві. Рішення рейхстагу виконувались засобами окремих земель, які входили у склад імперії, що не завжди призводило до їх чіткого виконання. У перервах між засіданнями імператор міг видавати при участі членів своєї ради укази, але вони набували силу закону лише після затвердження їх рейхстагом. Імператорська влада була слабкою. Імператор не мав загальноімперського війська, загальноімперського суду.

Влада князів в окремих землях спочатку не була необмеженою. Там існували ландтаги – станові представництва духовенства, дворян і міщан, іноді зустрічаються у цих зборах і представники вільного селянства. За структурою ці збори були двох- або трьохпалатними. 

Компетенція ландтагів у різні періоди їх розвитку була різною. Ландтаг вважався верховним судом князівства, поки не виникли особливі суди, до яких пізніше перейшла юрисдикція ландтагів. І тоді він у деяких державах став апеляційною інстанцією для цих судів. Ландтаг також вирішував справи, що не входили в юрисдикцію судів (наприклад, політичні). Вони втручались в управління державою, впливали на формування князівської ради, а також на призначення вищих чиновників. Найбільш важливим правом ландтагів було право встановлення податків. Із зростанням державних потреб і зменшенням доменів князям усе частіше потрібно було звертатись до ландтагів за грошовими субсидіями. Вони надавали грошові суми на утримання війська, що давало можливість втручатися в управління армією, будівництво оборонних споруд та ін.

Таким чином, ландтаги, у певній мірі, обмежували владу князів, і були, по суті, більш станово-представницькими органами, ніж рейхстаг, що дає підстави вважати, що станово-представницька монархія в Німеччині розвивалась у межах окремих князівств, а не в межах усієї імперії.

франція

Приводом для скликання перших Генеральних штатів (1302 р.) стала сутичка французького короля Філіпа IV Красивого з римським папою Боніфацієм VIII. Для вирішення конфлікту і були скликані Генеральні Штати. Особисте запрошення отримали графи, герцоги, вищі сановники церкви. Решта дворянства була представлена виборними депутатами. До третього стану увійшов міський патриціат – виборні особи або призначені королівськими чиновниками. Селяни представлені не були. Кожний стан засідав окремо від інших і мав один голос з трьох.

Після цього Генеральні Штати збереглися і на майбутнє. Дуже швидко їхня роль була зведена до встановлення нових податків. Питання на розгляд виносилися виключно королем, королю ж продовжували належати судово-адміністративні функції. Не дозволялося Генеральним штатам тримати і власний апарат.[1, 115 - 116]

Існування Генеральних штатів зміцнювало королівську владу, сприяло централізації держави. За згодою штатів у першій половині XV ст. було видано ордонанс, який забороняв феодалам мати власне військо. У березні 1357 р., скориставшись послабленням королівської влади, Генеральні штати змусили спадкоємця престолу Карла підписати ордонанс, який дістав назву “Великого березневого ордонанса”. В ордонансі була проголошена недоторканість депутатів, заборона вести приватні війни, проводити незаконні реквізиції. Королівські чиновники не могли займати більш як одну посаду і передавати свої функції іншим особам. Із посиленням королівської влади падає роль Генеральних штатів і в 1614 р. вони скликаються останній раз аж до 1789 р. Замість них уряд зрідка скликає збори нотаблів (знатних підданих), але вони мали чисто дорадчі функції.

36

У Німеччині представницькі ради виросли з міських судів, що раніше складали ра-

ду общини при сеньйорі, яка брала участь за феодальними правилами у панському суді.

На початку XIII ст. міська рада стала основним органом управління. Члени ради стали зватися міськими ра-

дниками . Така міська рада стала історично першим

органом міського самоврядування в нових умовах.

Пізніше в містах з’явилася посада бургомістра (у Франції й Англії — мери).

Розвиток міського ладу і його судової й адміністративної організації призводив до

того, що міське самоврядування переростало свої першопочаткові межі. Ганзейський союз

на чолі з Любеком (із XIII ст.).

урядом для всього союзу. Рейнський Союз (із 1254 р.), що об’єднував понад 100 міст,

Швабський союз (із 1376 р.), у складі більше як 40 міст.

У межах міської організації склався ще один вид самоврядування — самовряду-

вання станово-професійних організацій. Іноді воно як би пристосовувалося до місь-

кого, створюючи його нижній, другий «рівень».

Ще до становлення міст як відокремлених комун, торговці і ремісники для охорони

своїх загальних (общинних) інтересів стали утворювати союзи, як правило, приймаючи

ідейне заступництво будь-кого зі святих християнської церкви й одержуючи на це бла-

гословення єпископів. Таке благословення означало дозвіл на деякі привілеї, головним

чином у суді. Перші об’єднання купців, ремісників, селян, що займалися торгівлею за їх

професійною, а не територіальною належністю, це — гільдії. Гільдія являла собою сво-

го роду професійно-церковну общину, де всі члени товариства були рівні й однаково

зобов’язувалися визнавати владу і заступництво общини, владу її представників. Вони

виникли на Заході в Х ст. та найбільшого розвитку досягли в Англії на початку

ХІІІ ст.

З посиленням самостійності міст у гільдії стали об’єднуватися переважно торгові

люди — купці одного міста і навіть одного «профілю». Вони відкуповували в королів право монопольної торгівлі й

охороняли своїх членів від конкуренції. Але потім гільдії поступилися своєю першістю

іншим, більш складним професійним об’єднанням — цехам.

Цехове самоврядування було невід’ємною рисою всієї організації середньовічного мі-

ста. Цехи, як об’єднання — товариства ремісників та інших професіоналів за їхнім мі-

сцем проживання, стали основною формою організації професійних справ і захисту ін-

тересів торговців, ремісників і осіб інших професій .

За своєю внутрішньою організацією цехи вже не були общиною рівних. Тут суворо

розмежовувалось становище майстрів, підмайстрів та інших робітників. Збори майст-

рів, на чолі зі старшиною цеху, що обирався з їхнього числа на черговому річному це-

ховому святі, були вищим розпорядницьким органом цеху. Тут визначалися вимоги до

тих, хто вступав до цеху, проводилися професійні іспити, призначалися цехові внески,

194

а головне — тут визначалися професійні вимоги до роботи. З усіх цих питань збори

майстрів мали абсолютні і примусові повноваження.

Цех захищав своїх членів від конкуренції з боку чужаків, а згодом навіть отримав

право давати згоду на поселення осіб своєї професії у місті. Збори майстрів володіли й

судовими повноваженнями відносно своїх членів, аж до права карних покарань — тіле-

сних і штрафів. Правда, до XV ст. найбільш важливі постанови цехів підлягали затвер-

дженню міськими радами.

37

На початок XVI ст. в основному оформилася абсолют-

на монархія, яка в ході свого розвитку набула найбільш закінченої, послідовно вира-

женої форми у Франції. Абсолютизм характеризувався насамперед тим, що вся повнота законодавчої, ви-

конавчої, військової і судової влади зосереджувалась в руках спадкового глави держа-

ви — короля. Основна частина дворянства, що продовжувало залишатися панівним класом, не

тільки змирилася з таким положенням, але і виступала опорою корони. В країні затвердилася своєрідна рівновага двох класів: з одного боку дворянство,

що почало слабшати, але ще трималось міцно за свої привілеї й командні посади в дер-

жаві, а з другого — буржуазії, яка продовжувала набирати сили. Важливу роль у становленні абсолютизму зіграв кардинал Ришельє. Протягом

майже двадцяти років (1624—1642 рр.) він, підпорядкувавши своєму впливу короля

Людовика XIII, фактично безроздільно керував країною. За Людовика