Б. Хмельницький. Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. (1648-1649рр.).

Навесні 1648 р. в Україні розпочалося народне повстання під проводом Богдана Хмельницького, яке стало подією переломного значення в історії українського народу.

Очолив повстання Б. Хмельницький — видатний політик, полководець, державний діяч. Б. (Хмельницький (бл. 1595—1657) народився у родині дрібного православного українського шляхтича на хуторі Суботів під Чигирином (тепер Черкаська область). Навчався спочатку вдома, а потім у монастирській школі у Києві, Львівському єзуїтському колегіумі. Вільно володів польською, російською, латинською та татарською мовами, любив і знав історію. 25-літнім юнаком, як реєстровий козак, разом з батьком брав участь у Цецорській битві 1620 р. Був учасником козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. У 1637 р. недовго обіймав посаду писаря реєстрового війська, а роком пізніше був обраний сотником Чигиринського полку. У1645—1646 pp. разом із І. Сірком та запорозькими козаками брав участь у Тридцятилітній війні на боці Франції.)

Б. Хмельницький на собі відчув шляхетське свавілля і власне безправне становище. Навесні 1646 р. підстароста Д. Чаплинський захопив хутір Суботів, який Хмельницький отримав від короля за службу, захопив жінку Богдана, до смерті забив молодшого сина.

Хмельницький поїхав у Варшаву до короля з проханням припинити свавілля, але Владислав IV заявив, що не має влади над шляхтою, і запропонував самотужки розібратися з Чаплинським. Та Хмельницький разом із частиною козацької старшини почав готувати повстання. У грудні 1647 р. він із загоном козаків та сином Тимошем був уже на Запорожжі. Оскільки на Микитинській Січі (центр козацтва у 1638—1652 pp.) розміщався гарнізон поляків і реєстровців, Хмельницький зупинився неподалік, на о. Томаківка.

Наприкінці січня 1648 р. повстанський загін спільно з запорожцями розгромив польський гарнізон Микитинської Січі, а реєстровці перейшли на бік повстанців. На козацькій раді Б. Хмельницького було обрано гетьманом. Ці події знаменували початок народного повстання.

Б. Хмельницький висунув до великого коронного гетьмана М. Потоцького вимогу вивести з України урядові війська і скасувати «Ординації» 1638 р. До українського народу він звернувся з універсалом підніматися на боротьбу за визволення від влади польських магнатів та шляхти.

Гетьман на початку квітня 1648 р. вирушив у Бахчисарай, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про надання повстанцям допомоги. Щоб запевнити татар у серйозності своїх намірів, Хмельницький залишив заручником у хана свого сина Тимоша. Поїздка у Крим виявила неабиякі стратегічні здібності Хмельницького: він отримував союзника у боротьбі проти Польщі, а також забезпечував тил від раптових наскоків кримських татар.

18 квітня гетьман повернувся на Січ, 22 квітня виступив з військом (5 тис. осіб) проти поляків. Щоб не залишати фортецю Кодак з гарнізоном у себе в тилу, її було взято в облогу, а Хмельницький вийшов до р. Жовті Води (сучасне м. Жовті Води Дніпропетровської області), де і влаштував табір.

Одержавши звістку про виступ повстанців, М. Потоцький вислав два загони: один — суходолом, на чолі зі своїм сином Стефаном (бл. 6 тис. поляків і 2 тис. реєстровців), другий — по Дніпру на човнах реєстрових козаків (4 тис. осіб) на чолі з осавулом І. Барабашем. Біля Кодаку обидва загони повинні були об'єднатися і захопити Січ. Проте Хмельницький випередив Потоцького, відправивши до реєстровців посланців із закликом приєднатися до нього. У результаті заколоту реєстровці вбили Барабаша та перейшли на бік Хмельницького.

Тим часом повстанці і загін татарської кінноти (4 тис.) Тугай-бея атакували і обложили військо С Потоцького в урочищі Жовті Води. 5—6 травня 1648 р. відбувся розгром поляків. С Потоцький був взятий у полон і невдовзі помер від ран.

Б. Хмельницький з військом, значно поповненим реєстровими козаками (15—17 тис.) та татарською кіннотою, вирушив проти основних сил М. Потоцького, яке спішно відступило до Корсуня (нині м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області). Не бажаючи вступати в бій, поляки вирішили відступити через Білу Церкву до Паволочі. Дізнавшись про напрямок відступу, Хмельницький наказав своєму найближчому сподвижнику М. Кривоносу — черкаському полковнику — влаштувати засідку, до якої і потрапило польське військо. Відбувся запеклий бій, який 16 травня закінчився повним розгромом шляхти. Козаки взяли у полон М. Потоцького, польного гетьмана М. Калиновського, понад 8,5 тис. польських вояків, великий обоз і 41 гармату. Ніколи ще Польща не зазнавала такої поразки від козаків.

Перемоги на Жовтих Водах і під Корсунем стали поштовхом до розгортання визвольного руху по всій Україні. Б. Хмельницький розсилав універсали, у яких закликав селян і міщан братися за зброю та виганяти ненависне панство. Почали створюватися великі повстанські загони, які визволили Лубни, Глухів, Любеч та інші українські міста, що спричинило масову втечу шляхти. Наприкінці травня 1648 р. повстанці увійшли до Києва.

Втративши Лівобережну Україну, Київ і Придніпров'я, польський уряд запропонував Б. Хмельницькому укласти перемир'я, на що гетьман дав згоду. Проте перемир'я обидві сторони використовували для збирання сил.

Зробивши своєю резиденцією Білу Церкву, Хмельницький почав реорганізацію армії (а вона налічувала вже 100 тис. осіб), поділивши її на полки і сотні, які очолили сподвижники гетьмана — І. Богун, М. Гладкий, Ф. Джеджалій, М. Пушкар та інші. Хмельницький у цей час займався також питаннями матеріального забезпечення армії та її боєздатності.

У травні 1648 р. помер король Речі Посполитої Владислав IV. Уряд відрядив для переговорів з Б. Хмельницьким А. Киселя. Гетьман вимагав від нього збільшення козацького реєстру до 12 тисяч, поновлення козацьких вольностей, тобто відстоював у цей період інтереси козацької старшини, а не загальнодержавні.

На початку червня 1648 p., порушивши умови перемир'я, на Правобережну Україну вдерлися каральні загони магната Я.-Вишневецького. Хмельницький відрядив на Брацлавщину та Волинь загони на чолі з М. Кривоносом та І. Ганжою. Сотні загонів селян і міщан громили маєтки, знищували шляхту, орендарів, католицьке та уніатське духовенство. Кріпосні селяни, міщани, для яких ідеалом була козацька свобода, почали масово покозачуватися. Ця величезна маса населення, звільнившись від гноблення поляків, уже не уявляла собі повернення під владу польської шляхти та втрати свободи.

У червні — липні були здобуті Умань, Бар, Тульчин, Рівне, Луцьк. Б. Хмельницький також направив загони М. Кричевського, М. Не-баби, І. Голоти в Білорусію, що сприяло розгортанню визвольного руху білоруського народу та перешкодило литовському війську Я. Радзивілла з'єднатися з польським військом в Україні.

Користуючись перемир'ям, польський уряд сформував армію (80—90 тисяч), на чолі якої стали князь Д. Заславський, М. Остророг та О. Конецпольський. Польські війська рушили в напрямку Старокостянтиніва. Сюди ж, під Пилявці, до р. Іква (тепер с. Пилява Старокостянтинівського району Хмельницької області), вирушили українська армія і загін татар. Тут козаки побудували табір на правому березі річки, а поляки — на лівому. Битва розпочалася 8 вересня. Заманивши частину польського війська на правий берег Ікви, козаки ударили з двох боків та почали громити шляхту, яка відступила, а потім панічно почала тікати. Водночас із засідки ударив загін М. Кривоноса. Польська армія зазнала нищівної поразки, а її рештки відступили на захід.

Результатом Пилявецької битви було звільнення Волині і Поділля, активізація селянського руху в Галичині. Невдовзі на Дніпрі капітулювала фортеця Кодак, не витримавши майже піврічної облоги.

Головні сили української армії через Збараж, Тернопіль, Зборів підійшли до Львова та почали його облогу, яка тривала майже весь жовтень. Врешті-решт Б. Хмельницький наказав зняти облогу.

У середині листопада 1648 р. королем Речі Посполитої було обрано Яна II Казимира (1648—1668), брата Владислава IV. Новий король, побоюючись проникнення армії повстанців углиб Польщі, почав переговори з Б. Хмельницьким. Частина старшини підтримала цю пропозицію, та рядові козаки, М. Кривоніс вимагали продовження боротьби. Але гетьман реально оцінював обставини. Насувалася зима, військо було стомлене, зменшувалася його боєздатність, не вистачало теплого одягу, основні сили татар повернулися у Крим, почалася епідемія чуми (від неї помер М. Кривоніс). До того ж восени 1648 р. закінчилася Тридцятилітня війна, у якій брала участь Річ Посполита.

Наприкінці листопада Б. Хмельницький зняв облогу Замостя, повівши армію у Придніпров'я, а у грудні 1648 р. увійшов у Київ.

Збаразько-Зборівська кампанія. У лютому 1649 р. на переговорах між польськими комісарами та Б. Хмельницьким було досягнуто угоди про перемир’я. Однак уряд Речі Посполитої розробив новий план завдати козацькій Україні удару об’єднаними силами польської та литовської армій. 20 травня 1649 р. поляки порушили перемир’я, переправилися через Горинь, вторглися до південно-східної Волині і дійшли до Староконстянтинова. Довідавшись про відновлення воєнних дій, Хмельницький рушив свої полки на Волинь. Уже 16 червня гетьман зупинився під Пилявцями. Раптова поява гетьмана спричинила відступ поляків під захист мурів Збаразького замку.

Тим часом з боку Білорусії на українські землі розпочали наступ війська литовського гетьмана Януша Радзивілла.Наказний гетьман Михайло Кричевський, за наказом Хмельницького, спробував зупинити литовське військо біля м. Річиця, але битву було програно. Кричевський, отримавши важке поранення, помер, а козаки відступили. Однак завдання Хмельницького було виконано. Унаслідок величезних втрат Радзивілл відмовився виконувати наказ короля про вторгнення в Україну.

Під Збараж до Хмельницького прибула 30—40-тисячна татарська орда під проводом хана Іслам-Гірея. 3 липня, маючи у своєму розпорядженні 80—90 тис. вояків, гетьман розпочав приступ. Кількість польського війська становила 15 тис. осіб, а зі слугами досягала 28 тис. Облога Збаража й запеклі бої під його мурами тривали майже півтора місяця.

Від розвідки Хмельницький та Іслам-Гірей дізналися, що на виручку обложеним рухається з 35-тисячним військом король Ян Казимир. Було вирішено не дати полякам об’єднатися й розбити королівське військо на марші. У ніч із 3 на 4 серпня майже 40 тис. козаків і 20 тис. татар, очолюваних гетьманом і ханом, рушили назустріч королю в напрямку Зборова.

Битва під Зборовом відбулася 5—6 серпня 1649 р. Лише надвечір 6 серпня битву було припинено й розпочалися переговори. За посередництва Іслам-Гірея 8 серпня 1649 р. було укладено Зборівський договір.

За його умовами, під владу гетьмана переходили Брацлавське, Київське та Чернігівське воєводства. Із цієї території виводилися польські війська. Кількість козацького реєстру обмежувалася 40 тис. осіб, а не включені до нього козаки поверталися під владу панів. Підтверджувалися давні права і привілеї Війська Запорозького. На землях, що переходили під владу гетьмана, польський уряд зобов’язувався призначати на адміністративні посади лише православних шляхтичів.

Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Шляхта, маєтки якої були розташовані на підвладній гетьману території, мала право повернутися до них, а її піддані повинні були виконувати всі ті повинності, що й раніше. Київському православному митрополиту було обіцяно місце в сенаті. Питання про ліквідацію церковної унії та повернення православній церкві її майна повинне було вирішитись на найближчому сеймі. У володіння гетьмана переходив Чигирин.