Хливненко. Глава 1

30

ВСТУП

Лексикологія – це не просто наука, яка вивчає семантичні властивості слова, вона є невичерпним джерелом, з якого можна черпати все нові та нові знання, оскільки слово володіє неоднорідними властивостями й може утворювати різноманітні системи. Мода – це в першу чергу соціальний феномен, який притаманний виключно людині, це те, що має у певний час найбільше поширення, що користується великою популярністю і визнанням більшості. Це також і нетривале панування в суспільстві певних смаків, головним чином, у зовнішніх формах побуту, особливо, в одязі. Англійська лексика моди є надзвичайно потужною базою, яка дає можливість ґрунтовніше дослідити мову як єдине ціле. Лексико-семантичне поле моди включає в себе як активний так і пасивний словниковий запас мовця.

Дана робота присвячена вивченню лексики сфери мода (fashion) і її репрезентації в англомовній картині світу.

Незважаючи на важливість дослідження даної теми та великі перспективи її розширення, дуже мало науковців були в ній зацікавлені. Тим не менше, є декілька лінгвістів, які працювали зі спорідненими сферами. З. С. Вердієва дослідила лексико-семантичні поля, серед яких є поле одягу [42, с. 15]. О. С. Кубрякова здійснила велике дослідження в морфології та етимології англійського слова, що послугувало підґрунтям для практичного аналізу лексики моди [35, с. 15]. Особливий вклад був внесений дисертанткою Г. М. Коваленко, яка безпосередньо досліджувала англійську лексику моди та словотворчі процеси пов`язані з нею [28, с. 133–142]. Не можна не згадати дисертацію Г. М. Єрмоленко, яка розглядала питання вмотивованості різних тематичних груп, зокрема «одягу» [40, с. 23]. Крім того, уваги заслуговують і праці таких вчених, як А. Б. Гофмана, який описав нові напрямки розвитку моди [21], Ф. Л. Косицкої, яка дала тлумачення жанровим різновидам дискурсу моди [30], О. О. Філатової, яка приділила увагу процесу номінації оздоблювальних матеріалів [55]. На праці цих лінгвістів ми і спираємось у дипломній роботі.

Актуальність дослідження лексики моди як вербального втілення цього фрагмента сучасної культури зумовлена загальною тенденцією сучасної лінгвістики до вивчення мовних явищ у контексті позамовних чинників, особливою увагою до еволюції лексичного складу англійської мови та когнітивних механізмів утворення нових лексичних одиниць.

За допомогою таких методів дослідження як аналіз та синтез вдалося систематизувати та виявити певні структурні характеристики англійської лексики моди двадцять першого століття.

Мета роботи полягає у виявленні, класифікації і описі лексико – семантичних засобів, які пов’язані зі сферою мода.

У відповідності до поставленої мети були вирішені такі завдання:

• систематизувати тлумачення поняття «мовна картина світу»

• розкрити поняття концепт як складову сучасної картини світу.

• проаналізувати особливості вербалізації концепту мода (fashion) в сучасній англійській мові.

• визначити мовні засоби вербалізації концепту мода в сучасній англомовній пресі.

Об`єкт дослідження: механізм походження та вживання англійської лексики моди, її використання у сучасній англомовній публіцистиці.

Предмет дослідження: англійська лексика моди в сучасній англомовній картині світу.

Матеріалом дослідження є англомовні тлумачні словники (Oxford Dictionary and Thesaurus [83], Merriam-Webster Dictionary [84], Etymoline [79], The American Heritage Dictionary of the English Language [85], Collins Essential Thesaurus [77]) та англомовні словники синонімів (Oxford Dictionary and Thesaurus [83], Collins Essential Thesaurus [77], Synonym Finder and Thesaurus [82]), а також статті сучасних англійських видань («Vogue» [101], «The New York Times» [94; 95; 96; 97; 98; 99], «The Daily Mirror» [90], «Mens» [87], «The Evening Standard» [92]).

Мета та завдання даної роботи зумовили вибір наступних методів дослідження: описовий метод, метод системного аналізу, метод дискур-сивного аналізу, метод аналізу словникових дефініцій.

Наукова новизна роботи полягає у застосуванні комплексного підходу при виявленні засобів вербального вираження концепту мода (fashion) в сучасних англомовних таблоїдах та пресі.

Практичне значення роботи полягає в можливості використання висновків і матеріалів дослідження при підготовці лекцій і семінарських занять з лінгвокультурології та когнітології, теорії мовознавства; при розробці тематики дипломних і курсових робіт; при роботі з текстами сфери моди.

Логіка дослідження зумовила структуру дипломної роботи 2 розділи, висновки, список використаних джерел із 103 найменувань. Загальний обсяг сторінок – 81.

Результати даного дослідження були апробовані на науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Молода наука ЗНУ», яка відбулася 7–9 квітня 2015 р. У друці знаходяться тези виступу.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ЛЕКСИКИ СФЕРИ МОДИ

1.1 Поняття про картину світу

Мова – це основна складова культури і водночас її знаряддя. Культура народу вербалізується у мові, а мова відображає ключові концепти культури, відтворючи їх у словах. Таким чином, мова створює суб'єктивний образ об'єктивного світу. Мовна картина світу антропоцентрична за своєю суттю і відбиває не лише образ світу сам по собі, а й фіксує правила орієнтації людини у світі, задає стереотипии сприйняття [22, с. 35].

В мові відображено накопичений досвід людства, вона виступає «ментальним дзеркалом» національно-культурних цінностей [46, с. 67]. Завдяки мові людина виражає і пізнає саму себе, репрезентуючиетнічну самосвідомість. Мова – втілення досвіду в ході історичного розвитку нації, служить визначенням культурно-національної унікальності етносу [2, с. 12]. Мова – механізм дуже тонкий. Ми не лише вживаємо готовий мовний продукт, а й творимо його [11, с .160]. До слововживання потрібно ставитися дуже уважно. Від мови залежить мислення людини, її світосприйняття, поведінка [11, с. 161].

Важливо знаходити не лише текстуально правильний відповідник слова, але й враховувати асоціації, які воно викликає. Насичення мови канцеляризмами, іншомовними та безкореневими словами, лексичними новотворами, семантичними неологізмами, реанімованими архаїзмами, перифразами, крилатими висловами тощо – це не засмічення мови, не вияв браку культури, це необхідна частина маніпулювання свідомістю [11, с. 164]. Проте, утворення нових слів також відбувається у залежності від реального стану екстралінгвальної дійсності [3, с. 15].

Феномен, що іменується «картина світу», є таким же давнім, як сама людина. Створення перших «картин світу» збігається в часі з процесом антропогенезу. Тим не менш, реалія, звана терміном «картина світу», стала предметом науково-філософського розгляду лише в недавній час [10, с. 62].

При характеристиці картини світу необхідно розрізняти три важливих взаємозалежних, але не тотожних явища:

1) реалію, іменовану терміном «картина світу»;

2) поняття «картина світу», що втілює теоретичне осмислення цієї реалії;

3) термін «картина світу» [29, с. 15].

Термін «картина світу» був висунутий в рамках фізики в кінці XIX – початку XX ст. Одним з перших цей термін став вживати В. Герц стосовно до фізичного світу. В. Герц трактував це поняття як сукупність внутрішніх образів зовнішніх об'єктів, які відображають суттєві властивості об'єктів, включаючи мінімум порожніх, зайвих відносин, хоча повністю уникнути їх не вдається, тому що образи створюються розумом [цит. за 43, с. 40].

Внутрішні образи, або символи, зовнішніх предметів, створювані дослідниками, за В. Герцем, повинні бути такими, щоб «логічно необхідні наслідки цих уявлень у свою чергу були образами природно необхідних наслідків відображених предметів».

Створювані образи не повинні суперечити законам нашого мислення, а їх суттєві співвідношення – відносинам зовнішніх речей, вони повинні відображати істотні властивості речей, включаючи мінімум зайвих, або порожніх відносин, тобто бути більш простими [44, с. 82].Вчені вважають, щоповністю уникнути порожніх відносин неможливо, так як образи створюються нашим розумом і в значній мірі визначаються властивостями способу свого відображення [ 49, с. 114].

Картина світу – це сукупність світоглядних знань про світ, яка сформована в процесі оцінювання суб’єктом результатів пізнання навколишньої дійсності [20, с. 21]. Вона будується на відчуттях, уявленнях, сприйнятті й мисленні людини, диктує норми поведінки, систему цінностей, які впливають на формування й узагальнення понять [22, с. 35].

Так як у формуванні картини світу беруть участь всі сторони психічної діяльності людини, починаючи з відчуттів, сприймань, уявлень і закінчуючи мисленням людини, то дуже складно говорити про який-небудь один процес, пов'язаний з формуванням картини світу в людини. Людина споглядає світ, осмислює його, відчуває, пізнає, відображає. У результаті цих процесів у людини виникає образ світу, або світобачення [62, с. 43].

«Відбитки» картини світу можна знайти в мові, в жестах, в образотворчому мистецтві, музиці, ритуалах, етикеті, речах, міміці, в поведінці людей. Картина світу формує тип відношення людини до світу – природи, іншим людям, задає норми поведінки людини в світі, визначає його ставлення до життя [5, с. 45].

Що стосується відображення картини світу в мові, то введення поняття «картини світу» в антропологічну лінгвістику дозволяє розрізняти два види впливу людини на мову – вплив психофізіологічних та іншого роду особливостей людини на конститутивні властивості мови і вплив на мову різних картин світу – релігійно-міфологічної, філософської, наукової, художньої.

Мова безпосередньо бере участь у двох процесах, пов'язаних з картиною світу. По-перше, в її надрах формується мовна картина світу, один з найбільш глибинних шарів картини світу в людини. По-друге, сама мова виражає і експлікує інші картини світу людини, які за посередництвом спеціальної лексики входять у мову, привносячи до неї риси людини, її культури. За допомогою мови дослідне знання, отримане окремими індивідами, перетворюється в колективне надбання, колективний досвід.  Кожна з картин світу, яку в якості відображуваного фрагмента світу представляє мова як особливий феномен, задає своє бачення мови і по-своєму визначає принцип дії мови. Вивчення та зіставлення різних бачень мови через призми різних картин світу може запропонувати лінгвістиці нові шляхи для проникнення в природу мови та її пізнання. 

Ще у XIX ст. в працях В. фон Гумбольдта та його послідовників – неогумбольдтіанців Л. Вайсгербера [14, с. 3], Й. Тріра [72, с. 5], Б. Уорфа [53, с. 169] з’являється метафора «мовна картина світу», яка в наш час стала важливим концептом сучасної мовознавчої науки.

Поняття «картина світу» широко використовується на сучасному розвитку представниками різних наук – філософії, психології, культурології, гносеології, когнітології, лінгвістики тощо, які намагаються надати йому термінологічного статусу.

О. А. Корнілов, роблячи спробу виробити типологію існуючих «картин світу», зауважує, що «...будь-яке тлумачення поняття «мовна картина світу» не може претендувати на абсолютну іcтинність, оскільки це не об’єктивно існуюча реалія, а абстрактна cубстанція, що використовується його творцями для вирішення певних теоретичних або практичних завдань» [29, с. 46].

В. фон Гумбольдт, використовуючи поряд з поняттям «внутрішня форма слова» та «внутрішня форма мови» поняття «картина природи», відчутно спонукав до неоднозначного розуміння цього терміна. За словами Ю. Н. Караулова: «... ще А. Мартіне дійшов висновку, що «картиною світу» можна назвати як суму всього мовного змісту, суму значень, так і репрезентацію цих значень завдяки внутрішнім формам, тобто сукупності порівнянь та образів, що використовуються у мові» [цит за 25, с. 106].

У лінгвістиці 70 – 80 років XX cт. трактували картину світу вузько. Ю. Н. Караулов розумів під «мовною моделлю світу» спосіб існування лексики (словника) у свідомості носія. Г. А. Брутян визначав мовну картину світу як «знання, яке закріплене в словах і словосполученнях конкретних розмовних мов» [12, с. 31]. У межах лінгвокраїнознавчої теорії слова національна специфіка мови бачилася дослідниками також тільки на лексичному рівні.

Сучасна лінгвістика розуміє мовну картину світу широко. З точки зору А. Вежбицької [16, с. 23], національно-культурна специфіка ментальності та характер етносу знаходить своє вираження не лише на лексико-семантичному, а й на морфологічному та синтаксичному рівнях мовної структури. Такої ж точки зору дотримується і В. М. Телія [52, с. 82], яка вважає, що мовна картина світу створюється не лише фарбами конкретної лексики та опредмечуванням процесуальних значень, але й «...використанням синтаксичних конструкцій, які первісно відображають відношення між елементами дійсності, що сприймається предметно» [52, с. 85].

Отже, мова моделює специфічні риси національного світосприйняття і національного складу мислення на всіх своїх рівнях. Взаємодія колективної мовної свідомості – етносвідомості – реального світу та мови як засобу фіксації знань про світ призводить до формування особливого феномену – національно-мовної картини світу.

Мовна картина світу – сукупність уявлень про світ, що історично склалася у свідомості мовного колективу, цілісний образ світу, у формуванні якого беруть участь всі сторони психічної діяльності людини. Це концептуалізація світу, вміщена у мові [17, с. 24].

Мовна картина світу – історично сформована в повсякденному пізнанні спільноти та відображеною в мові сукупністю уявлень про світ, певним способом відображення і концептуалізації дійсності крізь призму культурно-національних особливостей, притаманних певному мовному колективу; інтерпретація навколишнього світу за національними концептуально-структурними канонами відображення дійсності у свідомості етносу, які засвоюються дитиною у процесі її соціалізації [47, с. 28].

Як вже було зазначено вище, сприйняття навколишнього світу частково залежить від культурно-національних особливостей носіїв конкретної мови. Тому з точки зору етнології, лінгвокультурології та інших суміжних галузей найбільш цікавим є встановлення причин розбіжностей у мовних картинах світу, а ці розбіжності дійсно існують.

Рішення цього питання – це вихід за межі лінгвістики і поглиблення в таємниці пізнання світу іншими народами. Існує величезна безліч причин таких розбіжностей, але лише кілька з них представляються видимими, а тому – основними. Можна виділити три найголовніших фактора або причини мовних відмінностей: природа, культура, пізнання. Розглянемо ці чинники.

Перший чинник – природа. Природа – це, перш за все, зовнішні умови життя людей, які по-різному відображені в мовах. Людина дає назви тим тваринам, місцевостям, рослинам, які їй відомі, того стану природи, яке вона відчуває. Природні умови диктують мовною свідомості людини особливості сприйняття, навіть таких явищ, яким є сприйняття кольору. Позначення різновидів кольору часто мотивується семантичними ознаками зорового сприйняття предметів навколишньої природи. З тим чи іншим кольором асоціюється конкретний природний об'єкт. У різних мовних культурах закріплені власні асоціації, пов'язані з колірними позначеннями, які збігаються в чомусь, але в чомусь відрізняються одне від одного [5, с. 27]. Саме природа, в якій людина живе, спочатку формує в мові її світ асоціативних уявлень, які в мові відображаються метафоричними перенесеннями значень, порівняннями, конотаціями [10, с. 62].

Другий чинник – культура. «Культура – це те, що людина не отримала від світу природи, а привнесла, зробила, створила сама» [39, с. 43]. Результати матеріальної і духовної діяльності, соціально-історичні, естетичні, моральні та інші норми і цінності, які відрізняють різні покоління і соціальні спільноти, втілюються в різних концептуальних і мовних уявленнях про світ. Будь-яка особливість культурної сфери фіксується в мові.

Також мовні відмінності можуть обумовлюватися національними обрядами, звичаями, ритуалами, фольклорно-міфологічними уявленнями, символікою. Культурні моделі, концептуалізовані в певних найменуваннях, поширюються по світу і стають відомі навіть тим, хто не знайомий з культурою того чи іншого народу. Цій проблемі останнім часом присвячується багато спеціальних робіт і досліджень [39, с. 31].

Що стосується третього чинника – пізнання, то слід сказати, що раціональні, почуттєві й духовні способи світосприйняття відрізняються у кожної людини.

Способи усвідомлення світу не ідентичні для різних людей і різних народів. Про це говорять відмінності результатів пізнавальної діяльності, які знаходять своє вираження у специфіці мовних уявлень та особливості мовної свідомості різних народів [15, с. 27].. Важливим показником впливу пізнання на мовні відмінності є те, що В. фон Гумбольдт назвав «різними способами бачення предметів». У середині XX-го століття мовознавець і філософ Л. Вітгенштейн писав: «Звичайно, існують ті чи інші способи бачення, існують і випадки, коли той, хто бачить зразок так, як правило, і застосовує його таким чином, а той, хто бачить його інакше, і використовує його по-іншому» [цит. за 5, с. 27]. Найбільш яскраво спосіб бачення предметів проявляється в специфіці мотивації і у внутрішній формі найменувань.

Гносеологічні, культурологічні та інші особливості мовної концептуалізації тісно пов'язані між собою, а їх розмежування завжди є умовним і приблизними. Це відноситься як до відмінностей способів номінації, так і до специфіки мовного членування світу [57, с. 107].

Слід врахувати, що сприйняття тієї чи іншої ситуації, того чи іншого об'єкта знаходиться в прямій залежності також і від суб'єкта сприйняття, від його фонових знань, досвіду, очікувань, від того, де розташовується він сам, що безпосередньо перебуває у полі його зору. Це, в свою, чергу, дає можливість описувати одну й ту ж ситуацію з різних точок зору, перспектив, що, безсумнівно, розширює уявлення про неї [18, с. 36].

Яким би суб'єктивним не був процес «конструювання світу», він, тим не менш, самим безпосереднім чином передбачає врахування самих різних об'єктивних аспектів ситуації, реального стану справ у світі; наслідком цього процесу є створення «суб'єктивного образу об'єктивного світу» [58, с. 82].

Вивченням мовної картини світу окремого народу, а також проведенням порівняльних досліджень кількох мов, займаються нині такі науки, як етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика та інші. Це новий і перспективний напрям у розвитку мовознавства, що застосовує комплексний підхід до вивчення мови та її внутрішньої форми, поєднує в собі методи, властиві кільком наукам (лінгвістиці, фольклору, етнографії, психології тощо), – внаслідок цього ми маємо новий погляд на традиції народу, специфіку його мови та мислення.

Розгорнуте уявлення про мовну картину світу та її роль у соціальному пізнанні та поведінці виникає тільки в сучасності, відзначає М. О. Шигарєва, яка пов'язує це явище зі зростанням ролі мас в історії, підвищенням значення ідеології в управлінні масами, виділенням індивідуальної масової людини і пропонує розглядати мовну картину світу у варіантах загального (національна мова і, відповідно, національно-мовна картина світу), окремого (мовлення соціальної групи), одиничного (мовлення особистості) [60, с. 181].

Таким чином, мовознавці виділяють три рівні мовних картин світу: на рівні ідіолекту, діалекту та узусу (мови).

Для дослідження мовних картин світу М. П. Кочерганом був запропонований зіставно-типологічний метод, а серед найперспективніших рівнів їх дослідження він визначає лексико-семантичний [33, с. 13]. Л. А. Лисиченко приділила увагу структурі мовної картини світу, яку вона представляє у вигляді поля з ядром – мовцем – і периферією – мовним колективом [37, с. 38]. Крім того, деякі лінгвісти звертають увагу на необхідність розрізнення мовних картин світу в когнітивній лінгвістиці, виокремлюючи повсякденно-побутову, міфологічно-релігійну, художню та наукову картини світу [3, с. 18]. На сьогодні цей напрям вважається новим і перспективним у розвитку мовознавства.

Мовна картина світу – це система понять, характерна для кожної мови, за допомогою якої носії мови сприймають (класифікують, інтерпретують) світ. Вивчення мовної картини світу певного народу – це шлях до кращого пізнання власне специфіки його мови, розуміння системи його уявлень, його самобутності та ментальності, що, врешті, і дозволяє здійснювати міжкультурну комунікацію [28, с. 139].

На всіх етапах історичного розвитку як мови, так і самого народу, мовна картина світу набуває нових видозмін, дослідження яких допоможе чіткіше та глибше поглянути на причини та особливості еволюції окремого соціуму [29, с. 127].

Узагальнюючи все вищезазначене, можемо зробити такі висновки. Картина світу будь-якого народу розглядається не тільки в контексті фольклору, міфології, культури, історії, звичаїв та психології даного народу, а й у контексті лінгвістики. Мовна картина світу – це система понять, характерна для кожної мови, за допомогою якої носії мови сприймають (класифікують, інтерпретують) світ.

Вивченням національниих мовних картин світу окремого народу, проведення порівняльних досліджень, розгляд окремих фрагментів мовних картин світу займаються нині такі науки, як етнолінгвістика, соціолінгвістика, психолінгвістика тощо. Це новий, оригінальний і перспективний комплексний напрям дослідження національних мов, що дозволить зрозуміти їхні внутрішні форми, та сприятиме глобальній міжкультурній комунікації.

1.2 Поняття про концепт як складову концептуальної картини світу

1.2.1 Поняття про концепт та його структуру. Операційною одиницею наукового інструментарію когнітивної лінгвістики є концепт. У теорії концепту виокремлюються декілька основних підходів до розуміння останнього: семантичний (М. Ф. Алефіренко, Н. Д. Арутюнова); культурологічний (Е. Бенвеніст); лінгвокультурний (А. Вежбицька, В. І. Карасик); соціо-психо-культурний (Ю. Д. Арпесян) психолінгвістичний (В. Красних, Р. Фрумкіна); етнічний (Д. С. Лихачов, О. С. Кубрякова, О. В. Городецька) та інші [5, с. 45].

За К. Ю. Голобородько, концепт – це лінгвоментальна категорія, що узагальнює знання і досвід людини, відображає потенційні ресурси свідомості та репрезентує концептуальну картину світу мовної особистості. Людина мислить концептами. Аналізуючи, порівнюючи та поєднуючи різні концепти в процесі мисленнєвої діяльності, вона формує нові концепти як результати мислення [цит. за 5, с. 44].

З. Д. Попова та І. А. Стернін, відображаючи концепцію воронезької теоретико-лінгвістичної наукової школи, розуміють концепт як глобальну розумову одиницю, яка представляє собою квант структурованого знання. Сучасні наукові дані переконливо підтверджують реальність існування концептів, а саме те, що реальність мислення не спирається на слова (невербального мислення) [45, с. 18].

На відміну від поняття, котре відображає найбільш загальні, істотні (логічно модульовані) ознаки предмета або явища, концепт може відображати одну або декілька, будь-які, не обов’язково істотні ознаки об’єкта. Різниця між поняттям і концептом зумовлена власне різницею теоретичного і щоденного пізнання.

Концепт є своєрідним посередником між словом і дійсністю, що зберігається у семантичній пам’яті людини та формує її концептуальну картину світу. Розмаїття форм щоденного пізнання визначає різні способи формування концептів у свідомості людини:

• на основі чуттєвого досвіду;

• на основі предметно-практичної діяльності людини;

• на основі експериментально-пізнавальної і теоретично-пізнавальної (наукової) діяльності;

• на основі мисленнєвої діяльності;

• на основі вербального і невербального спілкування.

Сприйняття світу і предметів довкілля відбувається у вигляді цілісних образів [5, с. 45].

Концепт, по-перше, існує окремо для кожного основного (словникового) значення слова, по-друге, є свого роду «алгебраїчним» виразом значення («алгебраїчним виразом» або «алгебраїчним позначенням»), яким ми оперуємо у своєму письмовому та усному мовленні, бо охопити значення у всій його складності людина просто не встигає, іноді не може, а іноді по-своєму інтерпретує його (залежно від освіти, особистого досвіду, приналежності до певного середовища, професії тощо» [40, с. 203]. Таким чином, концепт є результатом зіткнення значення слова з особистим і народним досвідом.

В свою чергу виділяють такі підходи у визначенні концепту:

• лінгвокогнітивне явище (О. С. Кубрякова) [35, с. 127].;

• псіхолінвістичне явище;

• абстрактне наукове поняття; [54, с. 114].

• базова одиниця культури (М. Д. Степанова) [50, с. 204];

• лінгвокультурного явище (Г. Г. Слишкін, В. І. Карасик) [цит. за 6, с.20].

Існує точка зору, згідно з якою концепт – це абстрактне наукове поняття (у тому числі і трактування концепту як синонім терміну «поняття») [7, с. 112].

Актуальним нині є дослідження концепту як лінгвокультурного явища в рамках нової наукової дисципліни – лінгвокогнітології. Таку тенденцію простежуємо в роботах В. А. Маслової [40], В. І. Карасика [26]. «Концепт – це семантичне утворення, відзначене лінгвокультурною специфікою і тим або іншим чином характеризує носіїв певної етнокультури. Концепт, відображаючи етнічне світобачення, маркує етнічну мовну картину світу і є цеглинкою для будівництва «будинку буття» [36, с. 47].

Як немає єдності у визначенні концепту, так немає єдиного розуміння структури концепту. Деякі вчені взагалі заперечують наявність такої структури, інші відзначають його складну багаторівневу будову.

З. Д. Попова, І. А. Стернін говорять про три базові структурні компоненти концепту: образ, інформаційний зміст і інтерпретаційне поле [45, с. 28].

Образний компонент в структурі концепту складається з перцептивного образу, що є результатом відображення ним навколишньої дійсності за допомогою органів чуття, і когнітивного образу, що є результатом метафоричного осмислення дійсності [ 34, с. 52].

Інформаційний зміст включає когнітивні ознаки, «найбільш істотні для самого предмета або його використання, що характеризують його найважливіші диференційні риси, обов'язкові складові частини, основну функцію» [48, с. 77].

Інтерпретаційне поле утворюється когнітивними ознаками, вони інтерпретують основний інформаційний зміст концепту.

Окрім цього лінгвісти відзначають, що слід розрізняти структуру концепту і його зміст. Зміст концепту утворено когнітивними ознаками, що відображають окремі ознаки концептуалізованого предмета чи явища і описується як сукупність цих ознак. Зміст концепту внутрішньо впорядковано за польовим принципом – ядро, ближня, дальня і крайня периферія [4, с. 80].