4. Політична система України

Головною метою формування нової політичної системи України є перехід до справжньої, діючої народної демократії. Для того, щоб нова політична система була здатною до самооновлення і адаптації, необхідно докорінно відпрацьовувати механізм представницької та безпосередньої демократії, широко втілити в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бюрократичну машину, обрати професійний, кваліфікований парламент. Виконавча влада також має бути висококваліфікованою, а її апарат невеликим, але здатним ефективно працювати.

Україна обрала демократичний тип політичної системи, що й зафіксовано в її Конституції. Зараз відбувається активний процес формування нової політичної системи. Складовими частинами цього процесу є:

- утвердження принципів демократії, парламентаризму і політичного плюралізму;

- забезпечення прав і свобод громадян;

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову;

- запровадження інституту президентської влади;

- визнання засобів масової інформації важливим елементом політичної системи;

- формування системи самоврядування народу.

Деякі з цих складових вже увійшли у життя, а деякі лише наблизились до виконання.

Крім того, докорінного реформування потребує економіка України, яка переходить на ринкові відносини. Але щоб цей процес не перетворився на розгул ринкової стихії, держава, парламент, партії та профспілки повинні доповнити його системою законодавчих та інших заходів, спрямованих насамперед на забезпечення соціального захисту громадян держави.

Тема 4. Держава як головний інститут політичної системи суспільства План

1. Основні теорії (концепції) походження держави.

2. Складові елементи (атрибути) та характерні ознаки держави.

3. Функції держави.

4. Форми державного правління.

5. Форми державного устрою.

1. Основні теорії (концепції) походження держави

Існують різноманітні теорії (концепції), що розкривають причини виникнення держави. Найбільш поширеними є:

• патріархальна (Конфуцій, Арістотель, Р.Філмер). Згідно з цією теорією, держава є результатом розвитку сімї. Люди створюють сімї, згодом кілька сімей утворюють селище і, нарешті, постає держава як сукупність усіх наявних у країні селищ. Влада правителя держави є такою ж, як влада батька у сімї;

• теологічна або теократична (грец. teos – Бог, kratos - влада) (Аврелій Августин, Фома Аквінський), за якою держава виникає внаслідок волі Божої і покликана здійснювати владу Бога на землі. Верховні правителі держави мають божествене походження. Люди повинні беззастережно підкорятись владі, тому що вона від Бога і є непорушною;

• договірна або природно-правова (Г.Гроцій, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж. Руссо) стверджує, що держава виникає на основі договору між правителями і підданими з метою забезпечення порядку, організації громадського життя, реалізації основних прав і свобод індивідів. Держава повинна піклуватись про загальне благо і добробут громадян, регулювати відносини між ними з метою запобігання конфліктам у суспільстві;

• органічна (Г.Спенсер) ототожнює виникнення і функціонування держави з розвитком біологічного організму. Держава складається з окремих людей подібно до того, як організм складається з клітин. У процесі свого становлення вона ускладнюється, а її громадяни обєднуються і утворюють різні групи, які виконують притаманні саме їм функції, у результаті чого складається система органів держави. Все це відбувається, як у живому організмі, кожна частина якого виконує певні функції;

• теорія насильства або завоювання (Є.Дюрінг, К.Каутський, Л.Гумплович) пояснює виникнення держави перемогою сильнішого народу над слабшим. Для того, щоб тримати у покорі переможених, переможці і створюють державу як особливий апарат примусу;

• психологічна (Л.Петражицький, Дж.Фрезер, Г.Тард) пояснює виникнення і існування держави психологічними причинами. Зокрема, йдеться про те, що за своїм психічним складом люди поділяються на схильних до влади, здатних брати на себе відповідальність і на тих, хто уникає відповідальності, прагне перекласти її на інших. Остання категорія людей делегує першій певні права на управління громадським життям;

• класова або соціально-економічна (К.Маркс, Ф.Енгельс) стверджує, що держава є продуктом поділу суспільства на класи і знаряддям класової боротьби, організацією наймогутнішого, економічно панівного класу, який за допомогою держави стає також політично панівним класом і здобуває таким чином нові засоби для придушення і експлуатації.