2. Принципи і методи політичного прогнозування

Політичне прогнозування ґрунтується на наступних принципах: альтернативності, системності, безперервності, верифікації(перевірюваності).

Принцип альтернативності прогнозуванняпов’язаний з можливістю розвитку політичних подій у різних напрямах. З огляду на це необхідним є побудова альтернатив, тобто визначення можливих шляхів розвитку політичних відносин. Альтернативність виходить з припущення про можливості різних варіантів розвитку політичних подій. Основним завданням практичної реалізації цього принципу є відокремлення здійснених варіантів розвитку подій від тих варіантів, які за даних умов не можуть бути реалізовані.

Принцип системності прогнозуваннявизначає політику, з одного боку, як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність відносно самостійних напрямів (блоків) прогнозування. Системний підхід передбачає побудову прогнозу на основі комплексу методів і моделей, що характеризуються певною ієрархією та послідовністю, і дозволяє розробити несуперечливий прогноз за кожним напрямом політичного життя.

Принцип безперервності прогнозування. Його суть випливає із самої назви. У завдання суб’єкта входить безперервне коригування прогностичних розробок у міру надходження нової інформації. Наприклад, будь-який довгостроковий прогноз на початковій стадії обов’язково має великомасштабний характер. З часом та чи інша тенденція проявляється більш яскраво і з багатьох сторін. У зв’язку з цим інформація, що надходить до прогнозиста і містить нові дані, дозволяє з більшою точністю передбачити здійснення тієї чи іншої політичної події: скликання з’їзду політичної партії, проведення різних політичних акцій, мітингів, страйків тощо.

Принцип верифікації (перевірюваності)прогнозуваннязастосовується для визначення достовірності, підтвердження розробленого прогнозу. За допомогою верифікації можна оцінювати достовірність прогнозів із достатньо високою точністю.

Усі названі принципи прогнозування не можна розглядати чи використовувати ізольовано, у відриві один від одного.

Політичне прогнозування спирається на цілу систему методів. Найбільш широке застосування одержали наступні методи:

- метод екстраполяції– полягає в умоглядному спрямуванні на майбутнє тих тенденцій, що вже заявили про себе у сьогоденні;

- метод аналогії– полягає у порівнянні стану справ у тій чи іншій державі з аналогічним досвідом інших держав, подібних ситуацій в історії;

- метод експертних оцінок– виробляється за допомогою фахівців, чиї знання і досвід у прогнозованій проблемі є загальновизнаними;

- метод дельфійського оракула (метод “Дельфі”)– головну роль в ньому відіграє інтуїція, що може підказати правильне рішення, оскільки вона ґрунтується на великому досвіді експерта;

- метод сценаріїв– передбачає опис можливих майбутніх подій у якомусь регіоні або світі в цілому;

- метод імітаційного моделювання– у його межах знання про майбутній стан політичних відносин одержують шляхом створення умовної моделі досліджуваного об’єкта.

Слід зазначити, що у рамках кожного методу існують десятки способів розроблення прогнозів. Найкращий ефект дає поєднання різних методів.