3. Типологія політичного лідерства

У науковій літературі існують різні типології політичного лідерства, які базуються на різних критеріях. Класичною є типологія політичного лідерства німецького соціолога Макса Вебера, який здійснив її з урахуванням типів панування. На цій підставі він виділив три типи політичного лідерства:

- традиційне лідерствоспирається на силу і авторитет звичаїв і традицій і ґрунтується на вірі правителів і підданих у те, що влада є законною, оскільки існувала завжди. Лідер цього типу здобуває і здійснює владу не завдяки власним позитивним якостям і заслугам, і відповідно до звичаїв і традицій. Цей тип лідерства характерний для рабовласницького і феодального суспільства, а в сучасному світі – для країн з монархічною формою державного правління;

- раціонально-легальне, абобюрократичне лідерствоґрунтується на переконанні в законності і раціональності існуючого порядку та у праві на панування органів, що здійснюють владу. Лідер цього типу здобуває владу демократичним шляхом і у разі зловживань несе відповідальність перед своїми виборцями. Цей тип лідерства характерний для республік Нового часу і сучасних країн з республіканською формою державного правління;

- харизматичне лідерствоґрунтується на вірі у незвичайні якості і здібності лідера, його винятковість. Грецьке слово “харизма” (charisma) означає “божий дар”, “благодать”. У політиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, які оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя.

За Вебером, харизматичними лідерами були Будда, Христос, Магомет, Олександр Македонський, Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт. У ХХ ст. стали відомі такі харизматичні лідери, як В.Ленін, Й.Сталін, А.Гітлер, Б.Муссоліні, Ш. де Голль, Мао Цзедун. Вчений наголошував, що якщо перші два типи лідерства притаманні стабільним соціальним спільнотам, то харизматичне лідерство виникає у кризові періоди розвитку суспільства.

Поширеною є типологія політичного лідерства, запропонована американським дослідником М.Херманном. Залежно від характеру лідера, зв’язку між лідером і його прибічниками та ситуації, в якій здійснюється лідерство, він відокремлює чотири типи політичних лідерів:

- лідер – “прапороносець”. Це великий стратег, людина з сильною волею і власним баченням дійсності. Він сам формулює політичну програму і реалізує свої цілі, задля здійснення яких нерідко прагне змінити політичну систему. Його прибічники не мають на нього практично ніякого впливу;

- лідер – “служитель”. Орієнтується на своїх прибічників і прагне виступати у ролі виразника їх інтересів. На відміну від лідера – “прапороносця” він не сам формулює цілі і напрями своєї діяльності відповідно до власного бачення політичної реальності, а саме його прибічники (виборці) визначають завдання, які стають для лідера – “служителя” головними;

- лідер – “торговець”. Він “продає” виборцям свої плани і програми в обмін на їх підтримку. Особливого значення при цьому набувають здібності самого лідера і та стратегія, до якої він вдається, щоб забезпечити собі підтримку;

- лідер – “пожежник”. Він діє у кризових ситуаціях, “гасить пожежу”, тобто реагує на актуальні проблеми, що стоять перед суспільством. Дії таких лідерів визначаються насамперед злободенністю проблем.

За станом керівництва розрізняють авторитарнетадемократичне лідерство.

Авторитарне лідерствопередбачає наявність жорсткої позиції лідера, ігнорування ним аргументів, що не збігаються з його поглядами, одноосібний вибір напрямів і цілей діяльності. Авторитарний лідер намагається досягти активності підлеглих адміністративними методами. Його головною зброєю є загроза покарання. Цей стиль лідерства є домінуючим за авторитарного і тоталітарного політичних режимів.

Демократичне лідерствохарактеризується гнучкістю мислення лідера, його прагненням отримувати найповнішу інформацію, увагою до тих аргументів, що суперечать його власній позиції. Цілі і напрями діяльності лідер визначає не одноособово, а спільно з оточенням. Такі лідери приходять до влади завдяки виборцям і вважаються народними. Вони зацікавлені у розвитку політичної активності мас, їх діяльність є відкритою для громадськості.

Залежно від ставлення до існуючих суспільних порядків, лідерів поділяють на консерваторів, реформаторів і революціонерів:

- лідери-консерваторивиступають за збереження існуючих суспільних порядків, допускаючи лише мінімальні зміни;

- лідери-реформаторивиступають за істотні зміни суспільних порядків із збереженням основ суспільного ладу;

- лідери-революціонеривиступають за радикальні зміни у суспільстві аж до змін основ суспільного ладу.