2. Типологія політичних еліт.

До найпоширеніших типологій політичних еліт належать наступні:

- за ставленням до влади і місцем у системі владних відносин політична еліта поділяється на правлячу, яка бере участь в управлінні суспільством, інеправлячу(або контреліту), яка з різних причин не має доступу до управління і веде боротьбу за владу. Правлячу еліту, у свою чергу, поділяють навищу(вищі еталони влади, які приймають рішення загальнодержавного рівня),середню, яка бере участь у підготовці і обговоренні політичних рішень, таадміністративну(бюрократію) функціями якої є виконання політичних рішень;

- за основою їх формування – на еліту крові, еліту багатства і еліту знань. На основі крові формується еліта доіндустріального суспільства, на основі багатства – еліта індустріального суспільства, а на основі знань – еліта постіндустріального суспільства;

- за способом формування еліти поділяються на відкритітазакриті.Відкритіеліти відтворюються з залученням до свого складу представників нижчих верств населення, наділених елітарними рисами. Ці еліти оновлюються інтенсивніше, ніж закриті, вміло використовують у своїх цілях свіжі сили, швидко пристосовуються до політичних змін.Закритіеліти відтворюються на власній основі. Вони максимально ускладнюють проникнення до своїх лав нових членів, застосовуючи жорсткі критерії відбору;

- за масштабами діяльності еліти поділяються на загальнонаціональнутарегіональні;

- за сферами діяльності – на політичну, економічну, культурну, наукову, військову.

4. Система формування та змін політичних еліт

У світовій практиці склалися дві основні системи формування політичних еліт антрепренерська(підприємницька) ісистема гільдій(корпоративна).

Антрепренерськасистема характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких соціальних груп претендувати на керівні посади. Відбір здійснюється на конкретній основі за невеликої кількості формальних вимог широким колом експертів, якими можуть виступати усі виборці країни. Велике значення у відборі мають особистісні якості кандидата, його активність, вміння здобути підтримку аудиторії, зацікавити її новими ідеями та програмами. Ця система орієнтована на талановитих людей, вона відкрита для молоді і поширена у демократичних країнах. До недоліків антрепренерської системи можна віднести слабку прогнозованість політичної поведінки кандидата після досягнення ним мети, високу ймовірність ризику у політиці, схильність нових представників еліти до популізму.

Система гільдійхарактеризується закритістю, є досить консервативною, в ній майже відсутня конкуренція. Відбір здійснюється на основі численних формальних вимог вузьким колом людей. Особлива увага при призначенні на посаду, окрім формальних вимог, звертається на партійність і особисту відданість вищому керівництву. До позитивних сторін цієї системи можна віднести врівноваженість, виваженість прийняття політичних рішень, незначний ступінь ризику при їх прийнятті, високу передбачуваність політики, спадкоємність, безконфліктність. Негативними ж сторонами є те, що ця система породжує бюрократизм і масовий конформізм і за відсутності конкурентних механізмів веде до поступової деградації еліти, її відриву від суспільства та перетворення у вузьку привілейовану групу.