2. Типологія політичних режимів

Політичні режими найчастіше поділяють на демократичні, авторитарні і тоталітарні.Різновидами останнього є фашизм і комунізм.

Демократичний політичний режимхарактеризує:

- формальне визнання народу джерелом влади, її сувереном;

- визнання права всіх громадян на участь у формуванні органів державної влади та контроль за їхньою діяльністю;

- юридична рівноправність громадян;

- пріоритет прав людини над правами держави;

- підпорядкування меншості волі більшості при прийнятті рішень і їх виконанні;

- повага більшості до права меншості мати власну точку зору і відстоювати її цивілізованими методами;

- верховенство закону в усіх сферах суспільного життя;

- розподіл влади з метою недопущення її концентрації в єдиному центрі;

- наявність представницьких органів, які формуються на основі загальних виборів;

- розвинута економіка, вільна від державного втручання;

- розвинуте громадянське суспільство.

Авторитарний політичний режимабоавторитаризм(від лат.autoritas – влада, вплив) характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб, йому притаманні наступні ознаки:

- застосування командних методів і диктату у діяльності органів влади;

- суттєве обмеження політичних прав і свобод громадян;

- звуження сфери гласності та виборності державних органів;

- відсутність принципу поділу влади;

- наділення виконавчих органів широкими законодавчими повноваженнями;

- застосування політичних репресій.

Тоталітарний політичний режимабототалітаризм(від пізньолат.totalis– весь, повний) характеризується повним, всеохопним контролем держави над усіма сферами суспільного життя і приватним життям громадян. Його характерними рисами є:

- надцентралізація влади;

- формування влади на всіх рівнях шляхом призначення згори;

- максимальне обмеження прав і свобод громадян;

- фактичне скасування принципу поділу влади;

- наявність лише однієї правлячої партії на чолі з вождем;

- відсутність легальної опозиції;

- наявність обов’язкової для всіх офіційної ідеології;

- наявність розгалуженої каральної системи;

- відсутність громадянського суспільства;

- державний монополізм в економіці;

- високий ступінь мілітаризації;

- широке застосування масових репресій.

3. Трансформація політичних режимів

Трансформація, тобто перетворення, політичних режимів може відбуватись як у напрямі переходу від тоталітаризму та авторитаризму до демократії, так і в зворотному напрямі. Навіть країни з давніми демократичними традиціями, високим рівнем політичної культури населення та розвиненими механізмами здійснення державної влади не застраховані від проявів авторитаризму, оскільки останній притаманний будь-якій владі, що прагне до розширення своїх повноважень і встановлення повного контролю над суспільством. Тому громадянське суспільство постійно має бути насторожі, борючись із зазіханням держави на його інтереси.

Польський науковець Є.Вятр, вивчивши і узагальнивши досвід політичного розвитку багатьох країн світу, дійшов висновку про наявність трьох форм найбільш ймовірної мирної трансформації недемократичних режимів у демократичні.

Перша форма – реформа згоривідбувається тоді, коли правителі держави не під тиском опозиції, а з власної волі вирішують змінити політичний режим. Прикладами можуть слугувати події у Бразилії в 1964 р., у Чилі в 1973 р., після здійснення генералом А.Піночетом воєнного перевороту, у Радянському Союзі за часів хрущовської “відлиги”, яка, втім, зазнала невдачі.

Друга форма – швидкий розподіл влади– означає крах авторитарного чи тоталітарного режиму за нетривалий період часу під впливом зовнішніх чинників (участь і поразка у збройному конфлікті, події у сусідній державі тощо). Так у Греції 1974 р. зазнав падіння режим “чорних полковників”, що значною мірою було зумовлено провалом організованого ними збройного путчу на Кіпрі. Воєнна хунта (уряд) Аргентини зазнав краху внаслідок поразки цієї країни у війні з Великою Британією за Фолклендські (Мальвінські) острови у 1982 р. Перебудова у СРСР сприяла поваленню комуністичних режимів у країнах Центральної та Східної Європи.

Третя форма – реформа, узгоджена між владою та опозицією– ґрунтується на компроміс в інтересах народу, країни між правлячими та опозиційними політичними силами. Влада і опозиція, відмовившись від взаємних звинувачень і радикальних методів боротьби, прагнуть порозумітись, дійти згоди і об’єднати свої зусилля в ім’я майбутнього країни. Наприклад, в Іспанії після смерті диктатора Франко у 1975 р., спільними зусиллями уряду і короля Хуана Карлоса вдалося досягти значних демократичних перетворень. Прикладом подібного компромісу може слугувати і Польща.