1. Сутність та основні ознаки правової держави

Сенс теорії правової держави полягає в обґрунтуванні необхідності зв’язати державу правом, встановити правові межі її могутності і тим самим захистити громадян від можливого свавілля з боку держави. Згідно з цією теорією закон має бути єдиним для всіх – і для держави, і для громадян, і мати правовий характер, тобто відповідати високим моральним вимогам. Державне правління, засноване на законах, може мати і деспотичний характер, якщо ці закони не відповідають вимогам моральності, гуманізму, демократизму і справедливості.

Правова держава – це держава, де влада ґрунтується на праві, правом обмежується і через право реалізується.

Головними ознаками правової держави є:

• верховенство правового закону.

Це означає, що всі економічні, політичні, соціальні, культурні проблеми, що виникають у правовій державі, мають вирішувати лише на підставі чинної демократичної Конституції. Розпорядження, постанови, відомчі акти органів влади, що суперечать Конституції, не є законними, підлягають скасуванню і не повинні виконуватись громадянами.

- реальність і недоторканність прав і свобод громадян.

Права – це гарантовані людині як соціальній істоті і закріплені у законодавстві можливості володіти, користуватись і розпоряджатись матеріальними і духовними благами та цінностями. Наприклад, право на власність, працю, відпочинок, житло, охорону здоров’я, освіту участь в управлінні державними і громадськими справами.

- взаємна відповідальність держави і особи.

Держава шляхом видання законів бере на себе конкретні зобов’язання перед громадянами, громадськими організаціями, іншими державами і всім міжнародним співтовариством. Але відповідно й особа несе відповідальність перед суспільством і державою.

- поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

Влада не повинна бути монополізована однією особою, органом чи соціальною верствою, а вся система публічної влади має відповідати вимогам права і послідовно його дотримуватись.

- наявність ефективних форм контролю і нагляду за здійсненням законів.

У правовій державі органи суду, прокуратури й арбітражу повинні забезпечувати виконання законів.

2. Сутність, структура та принципи життєдіяльності громадянського суспільства

В основі ідеї громадянського суспільства лежить проблема відносин людини з політичною владою, суспільства з державою. Ця проблема протягом тривалого часу досліджувалась кращими представниками світової філософської та політичної думки. Поступово під громадянським суспільством стали розуміти все те у суспільстві, що не є державою і державним.

Громадянське суспільство – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин; суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею задля спільного блага.

Громадянське суспільство має таку ж структуру, як і суспільство в цілому. Її складають різноманітні суспільні відносини – економічні, соціальні, політичні, соціокультурні та їх суб’єкти, за винятком держави. Базовою для громадянського суспільства є економічна сфера, в основі якої лежить недержавна власність на засоби виробництва. Вона може існувати в індивідуальній і колективній формі. Наявність у громадян власності на засоби виробництва робить їх незалежними від держави в економічному відношенні. І навпаки, повне одержавлення економіки, як за часів соціалізму, ставить громадян у цілковиту залежність від держави як роботодавця.

Соціальну сферугромадянського суспільства складають різноманітні соціальні спільноти – класи, етнічні, демографічні, професійні та ін. Ці спільноти існують у будь-якому суспільстві. Первинним соціальним осередком громадянського суспільства є наявність у ньому середнього класу як прошарку людей з відносно високим рівнем матеріального достатку.

Політична сферагромадянського суспільства містить недержавні політичні інститути, основними з яких є політичні партії, громадські організації та рухи, різноманітні об’єднання громадян, органи місцевого самоврядування, засоби масової інформації. Найважливішим з цих політичних інститутів є політичні партії, які, виконуючи низку важливих функцій (вираження соціальних інтересів, ідеологічну, політичної соціалізації та ін.) водночас з’єднують громадянське суспільство з державою.

Духовна сферагромадського суспільства складається з соціокультурних відносин, а її елементами є церква, різні навчальні та культурно-мистецькі заклади – тією мірою, якою вони виступають як недержавні утворення. Духовне життя громадянського суспільства характеризується ідеологічним розмаїттям. Воно несумісне з пануванням єдиної ідеології, насаджуваною державою.

Основними принципами життєдіяльності громадянського суспільства є:

• забезпечення вільного розвитку особи, можливість для кожного індивіда самостійного вибору сфери своєї діяльності;

• обов’язкове регулювання взаємовідносин приватних осіб, груп, інститутів та інших складових громадянського суспільства за допомогою цивільного права, що дозволяє долати можливі конфлікти і здійснювати спільну інтегруючу політику в інтересах усього суспільства;

• постійний і всеохоплюючий захист інтересів кожної людини, її природнього права на життя, свободу, власність, створення розгалуженої системи механізмів такого захисту і її чітке функціонування,

• здійснення широкого самоврядування в усіх сферах і на всіх рівнях суспільного життя;

• обовязкова взаємодія з державою, без наявності якої не може бути і самого громадянського суспільства.