Розділ 1 реалії як засіб створення національного колориту в художньому тексті

1. Визначення реалії. Реалії та суміжні поняття.

Одним з найефективніших шляхів для вдосконалення художнього тексту та поглиблення знань читача є використання так званих слів-реалій, які створюють атмосферу та певний настрій у тексті, тобто при вмілому використанні прикрашають та оздоблюють мову автора.

Р.П. Зорівчак вважає, що реалія як явище на даний момент ще недостатньо вивчене: немає певних чітких критеріїв класифікації реалій, так само як і однозначної думки щодо приналежності деяких слів до реалій і їхнього функціонування у художньому тексті. Виникнення реалій зумовлено суспільною необхідністю, вони відображають у собі національний колорит та самобутність народу.

П.М. Донець стверджує, що реалії знаходяться у межах «перетину мов та культур», що ще раз говорить про багатогранність цього явища [31, c. 29].

Багато вчених ставили своєю метою вивчення реалій і наводили різні визначення цього поняття, серед яких існують як схожі думки, так і протилежно різні.

Термін «реалія» походить від пізньолатинського прикметника realis, який перетворився в іменник однини. Це слово набуло чинності лише у ХIХ-ХХ століттях, воно позначало матеріальні предмети і характерні національні звичаї. Попередником «реалії» був «побутовий термін», який можна зустріти у праці І. Кашкіна « Містер Піквік та інші». А «реалія» у перекладознавчих працях з’явилася лише у 40-х роках ХХ століття. Про реалії як про явища, що передають колорит, якусь національну самобутність, заговорили вже у 50-х роках. Кожна реалія характеризується визначеною формою, лексичними, фонетичними та морфологічними особливостями.

Уперше реалію як термін використав А.В. Федоров у своїй науковій праці «Про художній переклад» (1941) на позначення специфічного для певного народу об’єкту. Для нього це явище знаходиться поза мовою, це явище матеріального світу, а не слово, що його позначає.

І. С. Алєксєєва називає реалії екзотизмами і вказує, що реалії – це лексеми, які вживаються на позначення народного побуту та притаманні певному народу, країні чи місцевості [1, c. 181].

Тієї ж думки дотримується і Л.С. Бархударов, який відносить реалії до розряду безеквівалентної лексики, тобто тієї, яка на даному етапі розвитку не має еквівалентів для перекладу. До переліку реалій він відносить предмети національної духовної та матеріальної культури: народні страви, танці, назви певних обрядів, приклади усної народної творчості, назви громадських організацій тощо [4, с. 8]. В.Н. Коміссаров у своїй «Теорії перекладу» також зазначає, що реалії разом із неологізмами та іншими специфічними поняттями належать до безеквівалентної лексики, яка потребує створення оказіоналізмів при перекладі [13, c. 148]. Тієї ж думки дотримується А.Д. Швейцер, наполягаючи, що реалії не мають еквівалентів у інших мовах. А.К. Голандам також підтримує думку вище зазначених вчених [29, с. 1]. Він стерджує, що реалії неодмінно позначають слова «чужої» культури, які мають історичне, місцеве, національне, побутове забарвлення та не мають еквівалентів в інших мовах та культурах [29, c. 2]. Тобто лише ті слова, які мають національно-культурний фон, певні додаткові відомості та асоціації, пов’язані з національною історією та культурою, можуть називатися реаліями. До реалій дослідник зараховує слова та словосполучення, які позначають факти та явища у природі, національній історії та культурі; власні назви (топоніми, антропоніми); назви загальновідомих літературних, музичних, драматичних творів [29, c. 6].

Дослідниця Н.О. Іванова стверджує, що термін «реалія» зазвичай вживається на позначення усіх слів, маркованих у національному плані [34, c. 52].

Л.М. Соболєв відмітив, що реалії – це «слова з національного побуту, яких немає в інших мовах, тому що немає цих речей та явищ в інших країнах» [35, c. 283].

В.С. Виноградов наполягає на тому, що реалії належать до фонової інформації, яка являє собою специфічні факти історії, державного устрою, предмети матеріальної культури минулого и сьогодення, етнографічні та фольклорні поняття. Він уточнює, що під реаліями розуміють не лише факти, явища й предмети, а й назви, слова та словосполучення. Дослідник зазначає, що фразеологія певною мірою пов’язана з поняттям про реалії, тому що фразеологізми теж висвітлюють фонову інформацію [8, c. 29].

О.С. Ахманова у своєму «Словнику лінгвістичних термінів» називає реаліями предмети національної матеріальної культури [30, 381].

В.М. Россельс дає таке визначення реаліям : « Реалія – предмет, поняття, явище, характерне для історії, культури, побуту, звичаїв того чи іншого народу, країни, яке не зустрічається у інших народів; реалія – також слово, яке позначає такий предмет,поняття, явище, і також словосполучення (зазвичай – фразеологізм, приказка, проповідка, примовка), яке містить у собі такі слова» [19, c. 156].

Л.В. Мосієнко зазначає, що у літературі на позначення реалій можна зустріти такі поняття як «екзотична лексика», «безеквівалентна лексика»; близькими чи тотожніми реаліям є такі поняття як «варваризми», «локалізми», «етнографізми», «етнолексеми», «етнокультурна лексика», «країнознавча лексика» тощо [19, c. 156]. О.І. Шумагер також використовує таке поняття як «етнореалії» [12, c. 53], а у працях Ж. Вандрієса зустрічаються такі терміни як «cultural words» та «cultural terms»[12, c. 57].

Найвичерпнішим визначенням поняття «реалія», є визначення, що запропонувала Р.П. Зорівчак , зазначивши у своїй праці «Реалія і переклад» недосконалості у визначеннях інших вчених та намагаючись повною мірою відобразити сутність явища реалії у одному понятті. Вона зазначила, що реалію можна виявити лише під час зіставлення мов або культур. Г.Д. Томахін доречі підкреслює, що реалію можна виявити лише під час співставлення мов, також він зазначає, що реалії несуть в собі місцевий та часовий колорит [22, c. 5]. Р.П. Зорівчак зазначила, що поза цим зіставленням реалія не може існувати. Вона визначила реалію так: « Реалії – це моно- і полілексемні одиниці, основне лексичне значення яких вміщає (в плані бінарного зіставлення) традиційно закріплений за ними комплекс етнокультурної інформації, чужої для об’єктивної дійсності мови-спримача» [12, c. 58].

Реалія має багато суміжних понять, особливо дивлячись на те, що вчені досі ще не мають спільної думки щодо визначення реалії та розмежування між тим, що можна називати реаліями, а що до них не належить.

Р.П. Зорівчак зазначає необхідність відчувати діалектичний зв’язок між реаліями та інтернаціоналізмами. Реалії охоплюють значно менший ареал, ніж інтернаціоналізми. Останні являють собою ширше поняття. Це слова, які завдяки високій частоті вжитку, внаслідок міжнародного спілкування та з допомогою засобів масової інформації, набули багатомовного або всемовного поширення [12, c.62].

Перекладознавець В. Крупнов не відчуває принципової різниці між поняттями «реалія» та «безеквівалентна лексика», хоча остання має набагато ширше семантичне поле, ніж «реалія» [12, c. 65].

К.А. Шахова та А.Г. Баканов зараховують до реалій поняття «топонімів» та «антропонімів». Різниця між ними полягає в тому, що при перекладі реалій застосовують такі методи як калькування, описовий перифраз, комбінований переклад, а географічні назви, імена та прізвища (за деякими винятками) можна більш-менш вдало транскрибувати (транслітерувати) [12, c. 66].

З погляду семантики реалії часто певною мірою збігаються з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, але принциповою відмінністю є те, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом певного географічного ареалу, в той час як діалектизми несуть в собі інформацію на позначення загальновідомих предметів. З огляду на схожість цих понять, І. Верхратський вживає термін «діалектна реалія» [12, c. 67]. С. Влахов та С. Флорін уточнюють, що з лінгвістичної точки зору, усю іномовну лексику, й реалії в тому числі, слід віднести до «варваризмів» [9, c. 16].

Певну близькість реалії мають і з термінами. Інколи термін збігається з реалією, тобто існують "терміни-реалії». Як і просто реалії, вони можуть набувати переносного значення. Дослідник А.Д. Швейцер стверджує, що реалії мають найбільше спільних ознак саме з термінами. Іноді спостерігається перехід реалій у терміни та навпаки. Існує також окрема категорія одиниць, які можна вважати одночасно і термінами, і реаліями, а щоб розмежувати ці поняття необхідно спиратися виключно на контекст [27, c. 66].

Деякі реалії мають ознаки власних назв, інші знаходяться на межі між цими двома поняттями. Як зазначають С. Влахов та С. Флорін у своїй праці «Непереводимое в переводе»: «Від типових власних імен деякі реалії відрізняються з точки зору змісту лише наявністю власного значення (семантики) і за цією ознакою їх можна було б порівняти з так званими «словомовними» або «значущими» власними іменами.» [9, c. 12]. У цій праці зазначається те, що не всі реалії – власні назви, але бувають і такі, які можуть належати до них. У той же час дослідник В.С. Виноградов наполягає на тому, що всі власні назви належать до категорії реалій через те, що кожна власна назва містить у собі інформацію про національну приналежність означуваного об’єкта. Голандам стверджує, що деякі власні назви в різних умовах можуть бути як реаліями, так і власними назвами. Дослідник також наполягає, що звертання, які є носіями національного колориту в межах мови оригіналу, становлять особливу групу реалій [29, c. 3].

Таким чином можна стверджувати, що найповніше визначення «реалії» як поняття надала дослідниця Р.П. Зорівчак. Саме ним ми будемо керуватися у практичній частині роботи. Також можна зробити висновок, що реалія має багато суміжних понять, з якими можна її сплутати. Реалії повсякчас використовуються в художніх текстах. Вони надають авторському тексту певної оригінальності, підкреслюють обізнаність та бажання автора передати своєму читачу атмосферу та колорит тієї місцевості й культури, про яку йдеться мова у художньому творі.