6. Принцип управління емерсона

Г. Емерсон поділяв більшу частину переконань Тейлора й у 1908 р. написав книгу "Ефективність як основа виробничої діяльності й заробітної плати", в якій звернув увагу на важливість обґрунтованої структури організації. Неефективна структура організації, на його думку, може знизити економію на масштабі. Він надавав великого значення стандартизації.

Найважливіші ідеї Емерсон висвітив у праці "12 принципів ефективності" (1913 р.), з якої видно, що він був прихильником класичного напряму в менеджменті.

Основні принципи управління, за Г. Емерсоном, полягають у:

1. Чіткому визначені цілей - вихідний пункт управління.

2. Здоровому глузді, що складається у визнанні помилок і пошуку їхніх причин.

3. Компетентній консультації на основі залучення професіоналів з метою вдосконалювання управління.

4. Дисципліні, забезпеченій чіткою регламентацією діяльності, контролем, своєчасним заохоченням.

5. Справедливому відношенні до персоналу.

6. Швидкому, надійному, повному, точному і постійному обліку.

7. Диспетчируванні за принципом "краще диспетчирувати хоча б не сплановану роботу, ніж планувати роботу, не диспетчируючи її".

8. Нормах йрозкладах, що сприяють пошуку й реалізації резервів.

9. Нормалізації'умов праці.

10. Нормуванні операцій, що складаються в стандартизації способів їх виконання, регламентуванні часу.

11. Письмових стандартних інструкціях. За цей принцип Емерсон піддався звинуваченню в бюрократизмі. На це він відповів своїм опонентам такими словами: "Існує думка, що проповідується з великим пафосом, проте є безграмотною, нібито стандартні інструкції вбивають у працівника ініціативу, перетворюють його на автомат. Якщо згадати про те, як пурхає по повітрю горобець, або як бігає по дереву білка, то здається, що сходи тільки вбивають ініціативу в людині, що спускається із шостого поверху... Я ж віддаю перевагу обмеженості, здоровому глузду та зручність сходів... Працювати найшвидшим і найлегшим способом - це значить зменшити зусилля, не знижуючи результатів, і звільнити мозок для ініціативи, для винаходу й розробки ще кращих способів".

12. Винагороді за продуктивність.

Багато ідей Г.Емерсона не втратили свого значення й у наші дні. Наприклад, його погляди на продуктивність праці: "Продуктивність завжди дає максимальні результати при мінімальних зусиллях. Напружена робота, навпаки, дає досить великі результати тільки лише при зусиллях ненормальних. Напружена й продуктивна робота - це не тільки не те саме, але й речі прямо протилежні. Працювати напружено - значить додавати до справи максимальні зусилля; працювати продуктивно - значить додавати до справи зусилля мінімальні".

Або: "Невизначеність, непевність, відсутність чітко поставлених цілей у виконавців є лише відбиттям невизначеності, невпевненості, відсутності чітко поставлених цілей у самих керівників. Таким чином, чітка постановка цілей і доведення їх до безпосередніх виконавців - перша передумова успішної роботи".

Заслуга Ф. Тейлора і його послідовників полягала в тому, що вони домоглися визнання менеджменту як самостійної галузі й виду діяльності й по суті створили його першу наукову школу, що одержала назву школи наукового управління. Його методологічну основу становив традиційний підхід до організації, що розглядалася як щось, що складається із самостійних, ізольованих один від одного елементів. Функціонування цих елементів, підкоряється певним загальним закономірностям.

Завдання менеджменту розумілися як виявлення цих закономірностей і управління відповідно до кожного напряму діяльності організації поза зв'язком з іншими. Таким чином, ігнорувалася реальна єдність внутрішніх процесів в організації і необхідність цілісного управління ними, а отже, обмежувалися можливості повного використання існуючого потенціалу. Крім того, представники школи наукового управління недооцінювали роль особистісного фактора, спрощено уявляли собі мотиви людської поведінки.

Роботи Ф. Тейлора і його послідовників присвячені питанням управління на його нижньому рівні, де відбувається безпосереднє з'єднання робочої сили з коштами й предметами праці. Питанням управління на більш високому рівні приділялося мало уваги.

Бурхливий розвиток промисловості в першій чверті XX ст. дав поштовх еволюції поглядів на проблеми управління й формування нового підходу.