Готський алфавіт та правила читання готських текстів
Під час читання текстів слід звертати увагу на наступні спослучення букв готського алфавіту (в латиньській транслітерації): літери е і о завжди позначають відповідні довгі голосні:
сполучення ei позначає довгий i (пор. roт. steigan = двн. stigan);
літери а і u позначають короткі і довгі відповідні голосні (пор. гот. fadar = двн. fater, гот. fahan = двн. fâhan, гот. sunus = двн. sunu, гот. bus = двн. hŭs);
сполучення ai може позначати:
а) дифтонг ai (пор. гот. ains = двн. ein, гот. haitan = двн. heizan, roт. habais — двн. habes),
б) короткий відкритий е
перед h та r, перед якими в готській має місце зниження короткого i в е (пор. airÞa земля, faihu гроші = двн. fihu худоба),
в першому складі форм минулого часу редуплікованих дієслів (пор. lailot залишив, saiso посіяв),
в сполучнику aiÞÞau або (= двн. eddo),
в словах, які запозичені з грецької і в яких є грецький короткий е (пор. гот. aikklesjo церква);
неясним виявляється звукове значення ai перед голосними в таких словах, як saian сіяти або waian віяти, тому що згідно з етимологією ai відповідає германському довгому е = двн. а (пор. гот. seÞs = двн. sât та двн. дієслова sâen, wâen).
сполучення au читається також двома способами:
а) як дифтонг au (пор. гот. raгÞs = двн, rôt червоний, гот. augo = двн. ouga око,
б) як короткий вікритий о (пор. гот. dauhtar = двн. tohter дочка, roт. baurgs = двн. burg місто);
невизначеним виявляється звукове значення au перед голосними в таких словах, як stauida — мин. ч. від даєслова stojan судити або sauil сонце, тому що згідно з етимологією готське au відповідає давньому германському довгому о або u.
Стосовно звукового значення приголосних слід мати на увазі наступні літери:
b та d спочатку слова і в середині слова після приголосного вимовляються як проривні дзвінкі, після голосного звуку в середині слова — як фрикативні дзвінкі;
літера g на початку слова слід вимовляти як дзвінкий проривний приголосний, в середині та в кінці слова можлива спірантна вимова цього звуку;
літери q та ђ позначають сполучення k+w, h+w;
літера Þ позначає глухий спірант та відповідає сучасному англійському глухому th [Θ];
літера s вимовляється завжди як глухий, a z – як відповідний дзвінкий приголосний.
Рекомендації до рішення етимологічних задач
Всі етимологічні задачі побудовані на особливостях розвитку германської фонетичної системи з прото-індоєвропейської і вимагають знання всіх процесів, що відбувалися в ході її формування та еволюції, як в становленні системи приголосних, так і системи голосних. В задачах охоплено всі з них.
Знання теоретичного матеріалу треба застосовувати в комплексі.
Більшість завдань, в яких необхідно встановити спільний індоєвропейський корінь, реконструювати індоєвропейський корінь або встановити типи фонетичних процесів, які лежать в основі змін, що мали місце, потребують обов’язкового першого етапу. Він полягає в тому, щоб розмістити наведені приклади з різних мов або різних етапів розвитку мов за хронологією, за ступенем ‘давности’: протоіндоєвропейський, спільногерманський, власне германський, або загальноіндоєвпропейський, германський, т.п., тобто від спільноіндоєвропейського рівня до рівня окремих германських мов. Другий етап виконання залежить від суті завдання. Якщо воно полягає у встановленні індоєвропейського кореня, зміни, що аналізуються, слід розглядати в зворотному напрямку у порівнянні з природною спрямованістю їхнього протікання. При реконструюванні індоєвропейських праформ слід пам’ятати, що індоєвропейський корінь був переважно односкладовим, а найбільш типовою його моделлю була модель „приголосний + голосний + приголосний”, а також те, що інколи він може бути реконструйований в декількох варіантах, як він наводиться в етимологічних словниках.