1. Виробництво

Найбільш показовим видом операційної діяльності є виробництво. Виробництво поєднує технологічні процеси й допоміжні операції, пов'язані з виготовленням продукції. У процесі виробництва операційні ресурси безпосередньо перетворюються в продукти, які потім продаються покупцям. Покупець може використовувати їх для подальших виробничих операцій, а загальний ланцюжок – від одержання сировини до постачання продукту кінцевим споживачам – може бути досить довгим.

2. Постачання

У вузькому значенні постачання представляє собою придбання матеріалів на стороні. Виконання цієї операції пов’язано з дослідженням надійності постачальників, визначенням того, які матеріали необхідні, узгодженням строків поставок з календарним планом операційної діяльності, а також пошуками нових матеріалів і технологій.

В організаційно-економічному відношенні постачання пов'язане головним чином зі зміною права власності на фізичний товар. Найбільш яскравим прикладом є дистриб'юторські мережі.

Операційна функція постачання стосується таких видів діяльності, як укладення договорів із субпідрядниками, контроль матеріальних запасів, організація приймання матеріалів та відвантаження готової продукції й, нарешті, внутрішні перевезення.

3. Транспортування.

Основними операціями виступають вантажно-розвантажувальні роботи, одержання, зберігання і транспортування сировини, готової продукції, машин, знаряддя, запчастин та інструментів. Операційна діяльність, пов'язана головним чином з переміщенням товарів чи людей з одного місця на інше, при якому не відбувається ніяких фізичних перетворень переміщуваних об’єктів.

4. Сервіс

Діяльність, пов'язана зі зміною стану покупця. Мова може йти про фізичний стан, як у випадку з технічними і технологічними послугами, інтелектуальним, як у випадку зі стоматологією і консалтингом, або, частіше, про складне поєднання їх.

Було б помилкою розглядати ці види діяльності як відособлені. Усі виробники займаються постачаннями своєї продукції покупцям, що також може потребувати транспортування, а при цьому завжди будуть присутні деякі елементи сервісу стосовно прийому замовлень і надання інформації. Найбільш зручний спосіб наочного представлення взаємозв'язків між перерахованими видами діяльності – це тетраедр операцій.

Підприємство може застосовувати одну із комбінацій двох чи більше операцій. Проте, операційна діяльність не може бути організована на основі однієї операції, оскільки елементи сервісу є у будь-якому виробництві і жодне велике підприємство не може бути винятково сервісним.

3. Організація операційного процесу в просторі й часі

Ефективність виробничого процесу залежить від часу здійснення і ступеня його неперервності. На ефективність виробничого процесу значний вплив має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням операційних процесів у просторі й часі.

Диференціація операційного процесу на підприємстві характеризується насамперед співвідношенням трьох основних факторів:

1. обсягом і змістом виробничої програми;

2. часом, який може виділити підприємство на організацію операційної діяльності та встановленим режимом роботи і термінами виконання програми;

3. простором, який виражений в операційній площі – робочих місцях і машинах.

Склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв’язку формують операційну структуру цеху. Відповідно до операційної функції, яку виконують цехи, виділяють основні, допоміжні й обслуговуючі цехи підприємства, у яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговуючі процеси, про які йшлося раніше.

Операційний процес у просторі – виробнича структура підприємства

Організацію операційного процесу у просторі необхідно розглядати як формування виробничої структури підприємства на основі комплексу основних, допоміжних цехів, обслуговуючих підрозділів, а також характеру їх взаємних зв'язків. Підприємства залежно від галузі економіки, виду економічної діяльності, рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад операційної системи.

У структурі промислового підприємства бувають цехи змішаної . спеціалізації, наприклад, механоскладальні, цехи механічного оброблення та ін. Під впливом науково-технічного процесу, з розвитком спеціалізації і кооперування виробнича структура підприємства змінюється: з'являються нові цехи, змінюються їх взаємозв'язки.

У літературі здебільшого розглядають три форми організації виробництва: групову (технологічну), предметну і потокову. Деякі автори Дотримуються іншої класифікації: індивідуальна, групова (непотокова) і потокова.

Непотокова форма організації ефективна в цехах, де є багатономенклатурне виробництво, а програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру; вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництв.

При потоковій організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виготовлення деталей або складання виробів.

Формування підрозділів підприємства в просторі

Формування підрозділів підприємства у просторі відбувається переважно за двома принципами:

1. за однорідністю виконуваних ними технологічних процесів (технологічна спеціалізація);

2. на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметна спеціалізація).

При технологічній спеціалізації у виробничих підрозділах виконують частину технологічного процесу, яка складається з однієї або декількох операцій при дуже широкій номенклатурі деталей (виробів). Така форма спеціалізації має свої переваги і недоліки. При невеликій різноманітності операцій і обладнання полегшується технічне керівництво і створюються можливості регулювання завантаження обладнання. Але при технологічній спеціалізації подовжуються маршрути руху предметів праці з багаторазовим їх поверненням в одні й ті дільниці. Це порушує принцип прямоточності, утруднює узгодження роботи дільниць і призводить до збільшення тривалості операційного циклу.

Предметно-замкнуті дільниці

В організаційному й економічному аспекті предметно-замкнуті дільниці мають низку переваг: поліпшуються спеціалізація робочих місць, скорочується операційний цикл, підвищується відповідальність за виконання завдань.

Під час формування предметно-замкнутих дільниць виникають два типи екстремальних завдань: знаходження раціонального варіанта розміщення обладнання, оптимізація програмних завдань.

На підставі викладеного раніше можна виділити шість різних форм організації операційної діяльності в просторі й часі.

Із шести можливих форм організації операційної діяльності у просторі й часі на практиці реалізуються три: 1,5 і 6, тому що при формуванні дільниць із групи технологічно однорідних робочих місць (машин) паралельно-послідовне й, особливо, паралельне поєднання операцій недоцільне.

Предметна спеціалізація виробничих підрозділів характерна для підприємств вузької предметної спеціалізації. Такі підрозділи мають різноманітне обладнання і оснащення при вузькій номенклатурі оброблюваних деталей. Узгодження роботи виробничих дільниць значно простіше, тому що всі операції оброблення сконцентровані в одному підрозділі. Це спрощує оперативно-календарне планування, територіально зближує окремі стадії процесу і, зрештою, скорочує операційний цикл.

Операційний цикл і його структура

Організація операційної діяльності в часі характеризується структурою і тривалістю операційного циклу.

Операційний цикл – це період часу, протягом якого вироби або партії виробів проходять усі операції виробничого процесу і перетворюються на завершений продукт (послугу). Тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).

Тривалість циклу складається з таких елементів: тривалості циклу виготовлення деталей, у який входять заготівельна, механічна, термічна, гальванічна та інші стадії оброблення; часу складання деталей у вузли та монтажу; часу складання вузлів у групи, груп – у виріб і його регулювання; часу випробування і приймання готових виробів; часу комплектування і упаковування.