9.2. Типи інтеграційних об'єднань

Найбільший розвиток інтеграційні об'єднання різного типа одержали|отримали| в другій половині ХХ ст|віку|. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних ступенів|рівні|, кожен з яких свідчить про певну її|міру| зрілість.

На першому рівні, коли країни ще тільки|лише| намагаються досягти взаємного зближення, між ними укладаються преференційні торговельні|торгівельні| угоди. Такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній|двобічній| основі між окремими державами, або між уже існуючим інтеграційним угрупуванням і окремою країною або групою країн. Це підготовчий етап інтеграційного процесу, ніяких|жодних| міждержавних органів ще не створюється. Відповідно до таких угод країни створюють сприятливіший торговельний режим одна одній, ніж третім країнам.

На другому рівні інтеграції країни переходять до створення|створіння| зон вільної торгівлі, що передбачає вже не просте скорочення, а повну|цілковиту| відміну митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні|зберіганні| національних митних тарифів у відносинах з|із| третіми країнами. Зони вільної торгівлі можуть координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, але|та| частіше|частенько| обходиться без нього.

Третій рівень інтеграції пов'язаний з утворенням митного союзу|спілки,сполучника| (МС) – узгодженою|погодженою| відміною групою країн національних митних тарифів і введенням|вступом| загального|спільного| митного тарифу і єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн. Звичайно МС вимагає створення|створінь| вже розвиненішої системи міждержавних органів. Найчастіше вони приймають форму періодичних нарад міністрів, управляючих відповідними галузями, які спираються|обпираються| на постійно діючий міждержавний секретаріат.

Коли інтеграційний процес досягає четвертого рівня – спільного ринку (СР|) – країни, що інтегруються домовляються про свободу руху не тільки|не лише| товарів і послуг, але й чинників|факторів| виробництва. Координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах глав держав і урядів країн, що є учасниками інтеграційного об’єднання, значно частіших зустрічах керівників відповідних міністерств, які опираються на постійно діючий секретаріат.

Нарешті|урешті|, на п'ятому, найвищому рівні інтеграція перетворюється на економічний союз|спілку,сполучник| (ЕС|), який передбачає разом і|поряд з,поряд із|з існуванням загального|спільним| митного тарифу і свободи руху товарів та чинників|факторів| виробництва координацію макроекономічної політики та уніфікацію законодавства| в ключових |джерельних|сферах – валютній, бюджетній, грошовій. Уряди погоджено|узгоджено| відмовляються від частини|частки| своїх функцій і поступаються частиною|часткою| державного суверенітету на користь наддержавних органів.

Принципово можливе існування і шостого рівня інтеграції – політичного союзу|спілки,сполучника| (ПС|), який передбачав би передачу національними урядами більшої частини|частки| своїх функцій у відносинах з|із| третіми країнами наддержавним органам [20].

Інтеграційні угрупування в міжнародній економіці, особливо серед країн, що розвиваються, спорадично виникають і зникають. За даними СОТ|, до середини 1990-х рр. у світі налічувалося|нараховувалося| більше 30 інтеграційних об'єднань різного типа порівняно з 5 – 6 в 1980-х рр., і 18 – 20 в 1970-ті рр., коли процес інтеграції у Західній Європі дав поштовх зростанню|зросту| кількості інтеграційних об'єднань в інших частинах|частках| світу.

Як показує історичний досвід|дослід|, найпростіше |опиняється| реалізувати на практиці початкові етапи економічної інтеграції – до рівня митного союзу|спілки,сполучника|. Найбільш розвиненим інтеграційним об'єднанням, свого роду моделлю, на якій відпрацьовуються|відробляються| окремі елементи інтеграції, безумовно, є|з'являється,являється| Європейський Союз (ЄС)|спілка,сполучник|.

Створення ЄС було викликане необхідністю відбу­дови економіки країн цього регіону після другої світової війни [20 – 22].

Для полегшення реалізації плану Маршала, 16 європейських країн в 1948 рр. створили Організацію європейського економічного співробіт­ництва, її цілями були:

– стабілізація валют;

– об'єднання економічного потенціалу;

– поліпшення торговельних відносин.

Однак ця організація виявилася слабкою і не змогла забезпечити необхідного економічного зростання. Пошук нових форм співробітництва відбувався у двох основних напрямках. Перший напрям передбачав:

– усунення перешкод на шляху просування товарів, капіталу і людей;

– гармонізацію політики різних країн у галузі економіки;

– створення єдиних зовнішніх тарифів.

Ці ідеї, в решті-решт, втілились у створенні Європейського Союзу.

Другий напрям відкидав ідею повної інтеграції на користь створення зони вільної торгівлі. Він передбачав також:

– зняття обмежень на шляху переміщення промислових товарів між членами зони;

– збереження структури зовнішніх тарифів кожної країни. Іншими словами, цей напрям передбачав надання кожній країні – учасниці організації вигоди від вільної торгівлі, що залишало кожній з них можливість дотримуватись власних економічних цілей у відносинах з іншими країнами.

Ці ідеї втілились у створення Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Шлях до Європейського Союзу був досить тривалим і складним [21 – 25]. Необхідно виділити такі основні етапи формування цього Союзу:

Перший етап пов'язаний зі створенням, за Паризьким договором (8 квітня 1951 р.), Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в серпні 1952 р. Творцями ЄОВС стали: Франція, ФРН, Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди.

Мета ЄОВС – сприяння економічному зближенню між країнами, які увійшли до нього, шляхом створення єдиного ринку вугілля і сталі. В 1953 р. скасовано митні обмеження в торгівлі залізом і брухтом, а дещо пізніше – і сталлю; в 1954 р. – на спеціальні сталі. В 1980 р. введено контингентування (державного обмеження) виробництва в цих країнах. В 1985 р. скасовано державі субсидії сталеливарній промисловості.

Другий етап пов'язаний з Римським договором (25 березня 1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Євратома, котрий набрав чинності 1 січня 1958 р. Утворили ЄЕС і Євратом ті ж самі 6 європейських країн.

Мета ЄЕС (Спільного ринка) – забезпечення постійного і збалансованого розвитку економік країн-учасниць, підвищення рівня життя населення шляхом забезпечення свободи переміщення капіталів, товарів і робочої сили.

Мета Євратома – розвиток ядерної енергетики в країнах, що підписали договір. Це співтовариство дозволило побудувати низку АЕС, проводити спільні дослідження в галузі ядерної енергетики.

Третій етап пов'язаний з об'єднанням в 1967 р. трьох співтовариств (ЄОВС, ЄВРАТОМ, ЄЕС) і створенням Європейських співтовариств (ЄЄ).

До складу ЄС спочатку увійшли 6 країн: Франція, Бельгія, ФРН Люксембург, Італія, Нідерланди; в 1973 р. – Великобританія, Данія Ірландія; в 1981 р. – Греція; в 1986 р. – Іспанія, Португалія.

Цілі ЄС – створення єдиної Європи шляхом поступового злиття національних економік і розвиток спільних інститутів.

Поступове злиття національних економік досягалось за допомогою:

1) формування спільного ринка на основі укладеного в 1968 р. митного союзу і спільної політики, особливо сільськогосподарської;

2) створення європейської валютної системи (березень 1979 р.) з метою сформування “зони валютної стабільності” в Європі;

Механізм європейської валютної системи (ЄВС) ґрунтувався І ЕКЮ – складній валютній одиниці (корзині валют), з орієнтацією на єдину європейську валюту (“Євро”);

3) створення єдиного внутрішнього ринка (січень 1993 р.) у відповідності з єдиним європейським актом, підписаним в 1986 р.

Розвиток спільних інститутів ЄС реалізувався у створенні і функціонуванні з 1967 р. таких загальних наднаціональних і міждержавних органів:

1) Рада міністрів – законодавчий орган;

2) Комісія ЄС – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів;

3) Європейський парламент – контролюючий орган. Він здійснює контроль за діяльністю Комісії і затверджує загальний бюджет;

4) Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган.

Останнім часом дедалі більшого значення набувають ще два органи, передбачені у початкових договорах. Вони створювались поступово, у зв'язку з практичною необхідністю:

– Європейська рада, до складу якої входять голови урядів країн-учасниць;

– Європейське політичне співробітництво – комітет, до складу якого входять міністри закордонних справ та один член Комісії ЄС.

У своїй роботі Європейська рада і Комісія Європейських Співтовариств знаходять підтримку ще двох організацій, що діють в рамках “Спільного ринку”:

– Економічної та соціальної ради; :

– Консультативної комісії ЄС з вугілля і сталі.

Четвертий етап пов'язаний з Маастріхтським договором (підписаний 12 країнами ЄС 7 лютого 1992 р. і набрав чинності 1 листопада 1993 р. після ратифікації його всіма країнами) про утворення Європейського Союзу.

На той час до складу ЄС входило 15 країн: Ірландія, Греція, Данія, Нідерланди, Італія, Швеція, Португалія, Великобританія, Люксембург, Франція, Бельгія, Іспанія, Австрія, Фінляндія, ФРН. З 2004 р. до ЄС прийнято ще 10 східноєвропейських країн.

Основними цілями Європейського Союзу є такі:

– закріплення результатів, досягнутих на попередніх етапах інтеграції країн Європейського Співробітництва, включаючи створення єдиного ринку;

– підвищення ефективності механізмів і органів Європейського Співробітництва;

– сприяння збалансованому, усталеному розвитку економіки і соціальної сфери в країнах-учасницях Європейського Співробітництва в умовах ліквідації внутрішніх кордонів між ними і поглибленню економічного та валютного союзу;

– підвищення ролі Європейського Співробітництва на міжнародній арені шляхом проведення єдиної зовнішньої політики і політики безпеки країнами, що виступають як єдине ціле;

– посилення захисту прав та інтересів громадян країн-учасниць шляхом введення громадянства Європейського Союзу.