конкурентна розвідка Т.Ткачук

191

Чим глибший аналіз, тим ефективніше використання даних. Важливість завдань під час роботи з неструктурованими даними визначається тим, що понад 85 % корпоративних даних зберігаються не в СУБД (системи управління базами даних – control systems of databases), а в текстових документах і файлах, Web-сторінках, електронних листах і аналогічних документах. За даними аналітиків IDC, більшість компаній не мають адекватних засобів для пошуку й аналізу інформації в таких джерелах.

Аналіз і синтез мають велике значення в пізнавальному процесі і відбуваються на всіх його етапах. У процесі аналітичної діяльності думка рухається від складного до простого, від випадкового до необхідного, від різноманіття до тотожності та єдності. Мета аналізу – пізнання частин як елементів складного цілого. Синтез, навпаки, це процес об’єднання в єдине ціле частин, властивостей, відношень, виділених за допомогою аналізу. Йдучи від тотожності, суттєвості до різниці та розмаїтості, він об’єднує спільне й одиничне, єдність і розмаїття в одне ціле. Синтез доповнює аналіз і перебуває з ним у нерозривній єдності. Тому будь-яке дослідження можна інтерпретувати як аналітико-синтетичне перероблення деякої кількості документів і інформації.

Головна мета аналітико-синтетичного оброблення інформації, яка міститься в деяких документах або текстах, – виявлення нових фактів і відомостей, що у цих документах не явно виражені, а логічно виводяться з наявної в них інформації. Для цього додатково залучається екстралінгвістична інформація (інформація, накопичена людиною в процесі суспільно-історичної практики).

У процесі опису фактів у сфері забезпечення інформаційної та фінансово-економічної безпеки підприємства основне завдання аналізу – виділення таких ознак подій, які необхідно взяти за основу для групування, систематизації та розміщення фактів у відповідному порядку (хронологічному, функціональному, структурному тощо), що характеризує певний аспект розвитку досліджуваної події.

Серед поширених методів аналізу зазначаються такі:

декомпозиція, тобто розклад на складові частини систем, процесів, проблем, процедур;

виявлення прямих та зворотних зв’язків між складовими об’єкта аналізу;

класифікація, тобто поділ множини на підмножини за певними ознаками;

192

редукція, тобто зведення даних, структури, об’єкта до більш простих;

оцінювання як систематичне застосування методів дослідження для оцінювання елементів об’єкта аналізу;

формалізація, тобто відображення результатів мислення в точних поняттях або твердженнях;

моделювання, тобто дослідження проблем, процесів або систем шляхом побудови та вивчення їх моделей, зокрема, структурних, що відображають взаємозв’язки між елементами об’єкта аналізу, та функціональних, які відображають комплекс функцій об’єкта аналізу та його елементів;

імітація, тобто виконання експериментів на моделі реальної ситуації з метою з’ясування, як змінюватиметься ситуація в просторі та часі;

побудова дерева цілей, що становить структуровану, побудовану за ієрархічним принципом сукупність цілей системи, процесу, проблеми,

вякій виділені головна ціль (мета) та завдання нижчих рівнів (першого, другого тощо), а також дерева рішень, яке є схематичним зображенням складного процесу прийняття рішень щодо якого-небудь завдання;

експертиза, тобто мотивовані висновки або оцінки фахівцяексперта (фахівців) певного питання, проблеми;

визначення та розподіл пріоритетів, тобто першочерговості вирішення проблем стосовно термінів або ресурсного забезпечення;

кореляційний аналіз, тобто виявлення взаємного зв’язку, взаємозалежності, співвідношення елементів аналізу; їх імовірнісної або статистичної залежності;

інтерполяція, тобто знаходження проміжних значень параметрів за низкою логічних або статистичних даних;

екстраполяція, тобто поширення висновків щодо певних аспектів на проблему (процес) в цілому та на майбутній її розвиток;

евристичні, тобто спеціальні неформальні методи вирішення завдань, застосовуючи продуктивне творче мислення (евристична діяльність);

елімінування, тобто виключення ознак, факторів, показників, не пов’язаних з цим процесом, явищем;

виділення релевантної інформації для прийняття рішень, тобто даних під конкретне завдання;

забезпечення репрезентативності, тобто представницькості цілого (системи, процесу, проблеми) за його частинами. Є три критерії репрезентативності: статистичний (розрахунок обсягу вибіркової

193

сукупності), ресурсно-економічний (оцінювання кадрового забезпечення, вартості досліджень, необхідного часу, методів, що застосовуються тощо) та аналітичний (обмеження на обсяг та деталізацію вибірки з погляду отримання надійних результатів);

урахування факторів невизначеності та ризику, тобто ймовірності здобуття певних результатів за умов наявності численних джерел та параметрів впливу на об’єкт аналізу;

формулювання умовиводу, тобто розумова дія, що пов’язує думки різного змісту, низку посилок та наслідків (індукція, дедукція);

прийоми логіки: індукція (формулювання висновків – від часткового до загального); дедукція (формулювання висновків від загального до часткового); формулювання висновків з понять на підставі тотожності, формальної логіки, за аналогією, від протилежного; виведення норм (більш конкретних з більш загальних);

врахування людського фактора [12, с. 273-274].

Основне завдання синтезу – встановлення зв’язків між фактами і їх об’єднання в класи, групи, підгрупи тощо.

Розрізняють такі основні види аналітико-синтетичного оброблення документів і інформації:

бібліографічний опис;

індексування;

анотування;

реферування;

переклад;

збирання, критична оцінка, систематизація й узагальнення даних;

огляд джерел інформації.

Бібліографічним описом документа називається процес і результат упорядкування відомостей про будь-який документ. Ці відомості необхідні та достатні для загальної характеристики й ідентифікації документа.

При бібліографічному описі документ аналізується як сукупність логічної цілісності тексту, що містить у собі певну інформацію, і матеріального носія, на якому закріплена ця інформація. Головним об’єктом аналізу є зовнішні пізнавальні ознаки документа, а не зміст тексту і не сам текст.

Бібліографічному опису властиві гранична стислість і лаконічність. Проте він характеризує документ з різних сторін і тому виконує різноманітні функції, властиві кожному опису: адресну, сигнальну, пошукову, інформаційну тощо. Особливу увагу звертають на функцію ідентифікації, що дає можливість відрізнити визначений документ від всіх

194

інших. Щоб бібліографічний опис міг виконувати свої основні функції, він повинен відповідати певним вимогам, серед яких можна виділити

одноманітність в описах, уніфікацію і стандартизацію.

Міжнародні стандарти регламентують структуру бібліографічного опису, набір елементів, їхню послідовність і розміщення, встановлюють правила використання умовних розділових знаків.

Індексуванням називають процес висвітлення центральної теми або предмета документа в поняттях інформаційної мови, що використовується.

Опис змісту будь-якого документа деякою інформаційно-пошуковою мовою називають пошуковим образом документа. Як пошуковий образ використовують індекси будь-якої класифікації, довідкові заголовки або ключові слова (дескриптори).

Анотацією називають текст, який коротко розкриває центральну тему або предмет деякого документа. Обсяг анотації не залежить від обсягу первинного документа й у середньому не перевищує 150-200 знаків.

Анотування – процес перетворення документальної інформації, мета якого одержати узагальнені характеристики документа, що розкривають його логічну структуру й найбільш важливі сторони змісту.

Анотація містить відомості про автора, зміст, характеризує основну тему, проблему, об’єкт, мету і результати, новизну документа порівняно з іншими, близькими за темою й цільовим призначенням.

За обсягом анотації поділяють на стислі й розгорнуті. Стисла анотація, як правило, характеризує документ у певному аспекті: уточнення тематичного змісту, розшифровування або доповнення заголовка, оцінювання рівня викладу матеріалу тощо. Розгорнута анотація містить перелік рубрик первинного документа.

За функціональним призначенням анотації поділяють на описові (довідкові) й рекомендаційні. Описові анотації дають загальне уявлення про документ. У рекомендаційній анотації характеризується тематика змісту документа під певним кутом зору. В інформаційній сфері найчастіше застосовується описова анотація.

Залежно від тематичного охоплення змісту документа анотації поділяють на загальні і спеціалізовані (або аналітичні). Загальні анотації характеризують документ в цілому, вони не орієнтовані на визначене коло користувачів. У спеціалізованих анотаціях відображаються тільки ті частини, ті аспекти змісту документа, що цікавлять користувачів певної інформаційної системи. В інформаційній практиці використовують, як

195

правило, спеціалізовані анотації, розраховані на інформування фахівців певної сфери наукової і практичної діяльності.

Вибір виду анотації пов’язаний зі змістом, характером, оформленням, цілісністю документа, тематичною спрямованістю й призначенням системи, в якій анотація буде використана.

Анотування – достатньо складний творчий процес. Від якості анотації, правильного вибору її виду, виконання вимог, поставлених її упоряднику, залежить практичне використання того або іншого документа. Тому упорядник анотації відповідає перед користувачем за правильність характеристики документа і повноту розкриття його змісту. Ознайомившись з особливістю аналізу тексту анотованого документа, упорядник: знайомиться зі структурою документа; переглядає зміст, передмову, післямову (висновки) й інші інформативні елементи документа; вивчає характер викладу матеріалу в основних розділах. На завершальному етапі анотування на основі якісного добору й аналізу матеріалу складається узагальнений виклад документа.

Укладаючи анотацію, упорядник повинен чітко притримуватися єдності у використанні термінології, логічного викладення обраного матеріалу, літературного стилю, узвичаєних скорочень і одиниць. Анотація повинна бути стислою, чітко викладеною й легко сприйматися при першому перегляді.

Реферування – процес аналізу й узагальнення відомостей одного або кількох первинних документів, а також створення нового документа – реферату.

Реферат – скорочений виклад змісту первинного документа або його частини з основними фактичними відомостями і висновками. Обсяг реферату залежить від значимості й обсягу первинного документа, в середньому складає 1000-2500 знаків.

У інформаційній практиці використовують різні типи рефератів.

З погляду функції і глибини розкриття інформації розрізняють

індикативні й інформаційні реферати.

Індикативний реферат виконує сигнальну функцію: повідомляє користувачу про появу відповідної інформації і надає можливість вирішити питання доцільності звертання до документа.

Інформаційний реферат – одна з найбільш поширених форм реферату, що виконує пізнавальну функцію. У ньому найбільш повно відображається зміст первинного документа, наводяться основні фактичні дані, висновки і рекомендації.

В міру охоплення первинного документа виділяють аспектні

(проблемно-орієнтовані) і фрагментарні реферати.

196

За формою подачі матеріалу розрізняють анкетні, табличні і схематичні реферати.

За кількістю оброблених першоджерел реферати поділяють на

монографічні й оглядові.

Методика реферування складається з послідовності операцій, пов’язаних із добором, оцінюванням, аналізом і узагальненням відомостей, наявних у першоджерелі. Реферат повинен містити: інформацію про об’єкт, його властивості, переваги і недоліки; мету, методи дослідження й основні результати; висновки та сфери використання відомостей з першоджерела. Універсальний характер має така структурна схема реферату:

–тема;

–предмет (об’єкт);

–характер, мета роботи;

–методика виконання роботи;

–конкретні результати;

–висновки;

–сфера використання.

Найважливішими вимогами до рефератів є повнота та точність інформації.

Тепер розглянемо деякі групи методів, які застосовуються на цій стадії інформаційно-аналітичної діяльності.

Кількісні методи.

До цієї групи входять, насамперед, «класичні» методи математичної статистики й економетрії (факторний, кореляційний,

регресивний аналіз тощо). Більшість кількісних методів розроблено для вирішення завдань фінансового аналізу, наприклад, із застосуванням різних показників фінансового стану фірми, заснованих на даних її балансових звітів і звітів про прибутки й збитки.

Багато математичних методів можна розглядати як моделі, що встановлюють залежність певної змінної, яка не піддається прямому виміру, від однієї або кількох вимірних вхідних змінних величин (індикаторів). Важливою причиною використання моделей у КР є недоступність значної частини інформації, критичної для прийняття важливих рішень: про прибуток, що приносять конкурентові продажу конкретного товару, про його витрати, пов’язані з виробництвом цього товару тощо. Саме це змушує КР збирати дані про деякі малозначні дії конкурентів, які так чи інакше є відображенням недоступних змінних.

Проте слід зазначити, що такий підхід був особливо актуальним у минулі роки, в умовах низької доступності кон’юнктурної інформації.

197

Ситуація із застосуванням подібних непрямих підходів у практиці КР істотно змінилася з появою можливості працювати з професійними базами даних. З одного боку, стали доступними величезна кількість річних звітів перед акціонерами, матеріали судових процесів, огляди ринків та інші джерела, що містять необхідні відомості (наприклад, прямі оцінки значимості винаходів, оцінки перспективності нових товарів, відомості про припинення розробок тощо), на одержання яких не дуже надійними непрямими методами доводилося витрачати багато зусиль і часу. З іншого боку, можливості застосування непрямих методів також значно розширилися, оскільки можна було відслідковувати майже в реальному часі такі дії фірм, як зміна керівництва, покупка або продаж ліцензій, торговельних знаків, дочірніх фірм, будівництво нових підприємств тощо.

Зі збільшенням обсягів кількісних даних, доступних для аналізу, а також з удосконаленням обчислювальних потужностей та програм оброблення даних кількісні методи будуть все більш популярними в роботі КР. Однак слід пам’ятати і про серйозні проблеми, пов’язані з не завжди продуманим використанням кількісних моделей.

Головне обмеження застосування кількісних моделей у КР полягає в наступному. Кінцевою метою будь-якого аналізу, проведеного КР, зокрема із застосуванням кількісних моделей, є синтез, тобто створення цілісної картини проблемної ситуації в майбутньому (наприклад, виникнення погрози з боку конкурентів), яку потрібно вирішити шляхом прийняття відповідних рішень. Використання при цьому результатів кількісного моделювання завжди означає екстраполяцію минулого в майбутнє, тобто прийняття (хоча часто й неусвідомлене) гіпотези про збереження незмінними тих факторів, які визначили кількісні характеристики використовуваної моделі. Інакше кажучи, звичайні математичні моделі не враховують раптові різкі зміни зовнішнього середовища, наприклад, прийняття нових законів або постанов, появу товарів нового типу, різкої зміни ситуації відносно ліквідації заборгованості по зарплаті тощо.

Експлікативні моделі.

З урахуванням обмежень математичних моделей, велике значення в аналітичній роботі КР мають якісні моделі, особливо ті з них, які характеризуються значною наочністю і можуть бути реалізовані навіть за обмеженої повноти вихідних даних. Прикладом таких моделей можуть служити SWOT-аналіз та Бостонська матриця.

Метод SWOT-аналізу (SWOT – абревіатура перших літер англійських слів strengths – сильні сторони, weakness – слабкі сторони, opportunities – можливості і threats – небезпеки, загрози) є універсальним

198

аналітичним інструментом, який може застосовуватися як для вибору стратегії розвитку, так і для ринкового аналізу та вивчення конкурентоспроможності підприємства. SWOT-аналіз дає змогу формувати загальний перелік стратегій підприємства з урахуванням їхніх особливостей: відповідно до змісту стратегії – адаптації до (чи формування впливу на) середовища. У науковій літературі трапляються ще й такі синоніми цього терміну, як матриця TOWS або метод WOTS-up [14].

Методологія SWOT-аналізу побудована на систематизації результатів дослідження за такими групами: сильні та слабкі сторони в діяльності організації (внутрішні фактори); сприятливі можливості та загрози з боку навколишнього (зовнішнього) ринкового середовища (зовнішні фактори).

На першому етапі SWOT-аналізу проводять вивчення ситуації всередині підприємства. Сильні сторони підприємства – це переваги, що виділяють фірму серед конкурентів. Слабкі сторони – це недоліки підприємства, що підлягають виправленню, щоб конкуренти не могли використовувати їх як свої переваги.

На практиці для визначення сильних і слабких сторін підприємства може бути використано кілька підходів:

•внутрішній – на основі аналізу досвіду підприємства, думок його фахівців;

•зовнішній – на основі порівняння з конкурентами;

•нормативний – на основі думок експертів і консультантів.

Загальні характеристики сильних і слабких сторін підприємства, що використовуються в SWOT-аналізі.

Друга частина SWOT-аналізу – це дослідження зовнішнього середовища, виявлення можливостей і загроз, що можуть впливати на діяльність фірми сьогодні або в майбутньому. Можливості підприємства становлять позитивні фактори (тенденції та явища) зовнішнього середовища, що можуть сприяти збільшенню обсягу продажу і прибутку. Загрози – це негативні фактори (тенденції та явища) зовнішнього

200

середовища, що можуть призвести за відсутності відповідної реакції підприємства до значного зменшення обсягу продажу та прибутку.

Найбільші загрози виникають тоді, коли негативний розвиток ситуації в зовнішньому середовищі накладається на слабкі сторони підприємства; можливості – це ситуації в зовнішньому середовищі, позитивний процес чи явище, при яких підприємство має змогу проявити свої сильні сторони. Потрібно своєчасно виявляти загрози з метою запобігання кризі підприємства, а знання про потенційні можливості дає змогу заздалегідь підготуватися до найбільш ефективного їх використання.

Загальні зовнішні можливості та загрози для підприємства, що використовуються в SWOT-аналізі.

–зміни в потребах і смаках споживачів;

–негативні демографічні зміни;

–негативна екологічна ситуація;

–соціально-політична нестабільність.

Метою зовнішнього аналізу є формування альтернативних стратегічних рішень, їхня оцінка й остаточний вибір стратегії. Ці рішення повинні бути орієнтовані на використання можливостей і захист від загроз, пов’язаних зі зміною зовнішнього середовища.