1.2.3. Вивчення споживчих властивостей шкіряної тканини

Виміряти та визначити товщину шкіряної тканини. Результати занести в табл. 1.4.

Перевірити м'якість та пластичність зразків шкіряної тканини хутрових та хутряних напівфабрикатів. Шкурку покласти волосяним покривом донизу і потягнути вздовж та впоперек. Здатність шкіряної тканини розтягуватися називається потяжкою.

1.2.4. Вивчення споживних властивостей шкурки в цілому

Виміряти площу (розмір) напівфабрикату. Розправити шкурку на столі та виміряти гнучким метром.

Площа шкурок, знятих панчохою або трубкою, визначається помноженням довжини шкурки від міжвіччя до основи хвоста на подвійну ширину посередині шкурки.

Довжину шкурок каракулю визначають від основи шиї до основи хвоста.

Площу виразити у дм² і результати занести до табл. 1.4.

Дані про зносостійкість шкурок виписати з довідкової літератури.

Визначити групу за масою, до якої відноситься зразок хутрового та хутряного напівфабрикату. Маса визначається зважуванням шкурки на технічних вагах. Результати занести до табл. 1.4.

Таблиця 1.4

Характеристика споживчих властивостей шкурки в цілому

Вид напівфаб- рикату	Характеристика шкіряного покриву		Характеристика шкурки в цілому			Оцінка напівфаб рикату
	товщина, мм	м'якість, пластичність	площа, дм2	група за масою	зносостійкість

Контрольні питання

1. Дати визначення хутровій та хутряній сировині, напівфабрикату та готовому виробу.

2. Охарактеризувати основні властивості волосяного покриву.

3. Охарактеризувати зносостійкість хутрових та хутряних напів­фабрикатів.

4. Дати характеристику кольору та блискучості волосяного покриву.

5. Назвати головні властивості шкіряної тканини.

6. Охарактеризувати теплозахисні властивості напівфабрикатів.

Лабораторна робота №2 методи проведення експертизи якості шкіряного взуття

Мета роботи ─ вивчити методику проведення експертизи якості шкіряного взуття та визначення основних її показників.

2.1. Стислі теоретичні відомості

Якість взуття формується починаючи з процесу моделювання і закінчуючи процесом виготовлення. Чинники, що зумовлюють якість взуття, а також система показників його якості регламентуються НДТ (ГОСТ, ТУ, ОСТ).

Загальні показники якості – гарантійний термін носіння, міцність ниткових кріплень деталей заготовки і підошви, маса, гнучкість, загальна й залишкова деформація підноска та закаблука, міцність прикріплення підборів, силует, зовнішній вигляд і внутрішня обробка взуття.

Ці показники визначаються за стандартними методиками в умовах не тільки підприємств-виробників, але й підприємств торгівлі.

Спеціалізовані обов’язкові показники якості (перспективні) визначаються на стадії розробки і при запуску продукції у виробництво. Для визначення цих показників необхідні спеціальні лабораторії.

Стандарти технічних умов передбачені на взуття модельне, повсякденне дитяче, повсякденне з синтетичних і штучних шкір, юхтове, домашнє та легке.

Структура цих стандартів підпорядковується єдиному принципу із зазначенням норм в 6 основних розділах: види і розміри; технічні вимоги; правила приймання; методи випробувань; гарантії виготовлення й маркування; пакування, транспортування та зберігання взуття.

Для оцінки якості взуття застосовують в основному інструментальні (лабораторні) та органолептичні методи, тобто для оцінки якості необхідно здійснити огляд виробів у партії і окремих партій та встановити базисні показники, необхідні для обґрунтованого висновку про якість кожного зразка або всієї партії. На підставі визначених показників вибирають відповідні методи випробувань.

Споживчі властивості взуття

Шкіряне взуття відноситься до товарів складного асортименту, його функції та призначення дуже різноманітні і залежать від притаманних йому споживчих властивостей. Останні можна умовно поділити на три групи: функціональні, естетичні й експлуатаційні.

Функціональні властивості характеризують придатність взуття до використання за призначенням. Вони забезпечують комфорт і захист стопи від шкідливої дії навколишнього середовища.

Естетичні властивості відображають привабливість зовнішнього вигляду та відповідність зовнішнього вигляду взуття навколишньому середовищу.

Експлуатаційні властивості можна поділити на менш загальні властивості у відповідності з етапами процесу експлуатації взуття – при надяганні, носінні, зніманні та догляді. Найбільш важливими властивостями, що виявляються при носінні взуття, є ергономічні та захисні.

Ергономічні властивості характеризуються відповідністю взуття анатомо-фізіологічним, біомеханічним (маса, гнучкість, стійкість), гігієнічним особливостям стопи.

Найважливішою властивістю взуття є його маса, оскільки при носінні важкого взуття людина витрачає набагато більше зусиль, ніж при носінні легкого.

Взуття повинне мати максимальну гнучкість в пучковій частині та в зоні гомілковостопного суглоба (в чоботях). Чим більше гнучкість взуття, тим менше зусиль потрібно для згинання його при русі і тим менше людина втомлюється.