Лекція №1 – вивчити
План семінару №1 – підготуватись
Перелік тем для підготовки публічних виступів на семінарах – обрати одній, що сподобалась, кожному студенту, без повторів у групі. Почати збирати матеріали для її розкриття.
Моїсеєнко В.О.
Тема 1. Предмет, функції та методи економічної теорії
1. Зародження, становлення та розвиток економічної теорії як науки
2. Предмет та функції економічної теорії
3. Методологія економічної теорії
1. Зародження, становлення та розвиток економічної теорії як науки
Зародження економічних знань сягає глибокої давнини, як і виникнення самої економіки, що сталося багатьма тисячоліттями раніше. Формування економіки було необхідною передумовою, підґрунтям виникнення економічної теорії. Як наука, тобто як умоглядний зліпок реальної економіки, економічна теорія з’явилась на хвилі практичної потреби. Цілісна наукова економічна теорія як сфера людської діяльності, функціями якої є вироблення та систематизація об’єктивних економічних знань, стала необхідною в процесі переходу суспільства до капіталістичного способу виробництва, оскільки попереднє господарювання не вимагало особливих економічних знань, хоча зачатки економічної науки виникли значно раніше.
Багато важливих економічних проблем розглядали у своїх працях Платон, Аристотель та інші вчені античного світу. Економічна проблематика привертала увагу і мислителів Давніх Єгипту, Китаю, Індії. Проте всі вони розглядали лише окремі елементи економічного буття в межах єдиної на той час, нерозгалуженої науки. У тогочасній історії розвитку економічних знань окреслюються певні періоди.
Економічні вчення епохи рабовласництва.
Уся їх сукупність поділяється на економічні погляди, притаманні раннім та пізнім рабовласницьким суспільствам.
До ранніх належать:
Вавілонія, де панували економічні ідеї законів царі Хаммурапі (1792-1750 до н.е.), які є цінною пам’яткою давньосхідного права, що відображало характерні особливості рабовласництва;
Індія, із законами «Артхашастра» (4-3 ст. до н.е.), що є давньоіндійським трактатом, збірником рекомендацій з управлінні державою (назва дослівно перекладається як «наука про користь, про практичне життя»);
Китай, де поширилося конфуціанство (372-289 до н.е.) – вчення, що виражало інтереси спадкоємної аристократії та оголошувало владу правителя держави священною, дарованою небом, а поділ людей на вищих та нижчих («благородних мужів» та «дрібних чоловіків») – всезагальним законом справедливості;
До пізніх економічних вчень епохи рабовласництва відносять:
Давню Грецію, яка дала світовій науці філософів Ксенофонта (430-354 до н.е.), Платона (427-317 до н.е.), який вважав ідеальною таку державу, де є ієрархія трьох станів: правителі-мудреці, воїни і чиновники, селяни і ремісники,; Арістотеля (384-322 до н.е.), який досліджував товарно-грошові відносини і вперше у світовій літературі помітив відмінність між споживчою вартістю;
Рим, де жили та творили Катон (234-149 до н.е.), Варно (116-27 до н.е.) та Колумела (1 ст. до н.е.), що написав 12 книг «Про сільське господарство», в яких розглянув потребу переходу до нового, феодального способу виробництва.
Християнство як нове релігійне вчення виникло у середині 1 ст. н.е., поставивши питання про рівність між людьми, закликаючи ліквідувати бідність шляхом розподілу предметів споживання у християнській общині.
Економічні вчення феодалізму.
Наукову, світоглядну традицію на цьому етапі визначили: економічна думка в арабських країнах, Західній Європі та Київській Русі.
Економічна думка арабських країн втілена у постулатах Корану («Читання») – священної книги ісламу, де наголошувалося: «виконуйте вірно договори», «здійснюйте міру і вагу по справедливості». Коран ім’ям Бога утверджував суспільні класи. Ібн Халдун – великий арабський мислитель (1332-1406) вважав, що управління державою повинно базуватися на наукових знаннях і вимагати від керівників знання життя та дотримання законів людського суспільства;
В Давньоруській державі в 9-му сторіччі зародилися паростки економічних знань. У Київській Русі утвердження феодальних порядків утілено у збірнику законів «Руська правда», де обґрунтовувалось право власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулювалися торгівельні та кредитні відносини, закріплювалася класова дискримінація.
У Західній Європі яскравим представником середньовічної ідеології був Фома Аквінський (1221-1265), який захищав приватну власність землевласників, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти – природним багатством. Золото та срібло, на його думку, є штучним багатством, яке не може бути метою діяльності людей.
Отже, економічні погляди цього етапу відображали економічні інтереси основних класів феодального суспільства: інтереси землевласників, які обстоювали феодальну організацію господарства, та закріпаченого селянства, виразники яких обґрунтовували необхідність усунення феодального землеволодіння, розкріпачення селянства та передачі йому землі.
Економічні вчення капіталізму.
Як наука, економічна теорія під назвою політична економія з’являється лише у 17 столітті, у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу – класу буржуазії. Спершу ці погляди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проблем, скільки певними повчаннями.
Невдовзі до осмислення проблем економічного буття долучилася могутня плеяда вчених, науковими працями яких було сформовано основні школи та напрями в економічному вченні капіталізму:
Меркантилізм, представники якої (Стаффорд, Ман, Монкрет`єн) вважали, що джерелом багатства є праця у сфері торгівлі, а багатство ототожнювали з грішми, золотом. У Росії цю течія представляв І.Посошков (1652-1726), який у книзі «Про убогість багатства» доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, «домашнім своїм багатством» і вимагав обмеження споживання іноземних товарів. Меркантилізм сприяв первинному накопиченню капіталу, допомагав розвитку товарно-грошових відносин, а відповідно і продуктивних сил.
Фізіократизм представлений працями Кене, Тюрго та Буагільбера, що пов’язували походження багатства не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва. Обмеженість їх поглядів виявилась в тому, що тільки хліборобство вони цінували як продуктивну сферу, а промисловість вважали «безплідною» галуззю. У ній, на їх думку, працівник лише змінює форму речовини, яка створюється хліборобом. Фізіократи визнавали об’єктивність законів суспільства обстоювали розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Отже, їх учення було першою концепцією капіталістичного виробництва.
Класична політична економія – це становлення економічної науки як такої. Вона пов’язана з іменами Петті (1623-1682), Сміта (1723-1790), Рікардо (1772-1823). Вони обґрунтували наукову систему основних категорій та законів капіталізму, джерелом багатства вважали працю у сфері виробництва, незалежно від його галузевих особливостей. Класична школа базувалася на трудовій теорії вартості, вважала джерелом доходів експлуатацію найманих працівників, досліджувала механізм відтворення суспільного капіталу. Її представники виступали за обмеження втручання держави в економіку, за вільну торгівлю, намагалися пояснити закони, які управляють економічними процесами та явищами.
Політична економія утопічного соціалізму обґрунтовувала необхідність ліквідації експлуатації, економічної та соціальної нерівності. Утопісти критикували основи капіталістичної системи, вважали її минущою, сприяли розвитку класової боротьби, віщували риси нового суспільства. Представниками напряму були Сен-Сімон (1760-0825), Фур`є (1772-1837), Оуен (1771-1858), вважали необхідністю ліквідацію приватної власності, суперечностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедливої соціальної системи.
Марксизм чи пролетарська політекономія виникла в 40-60-ті роки 19 століття. Її засади сформовані Марксом (1818-1883) і Енгельсом (1820-1895), а подальший розвиток вона знайшла у працях Леніна (1870-1924) та ін. марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалектики, спираючись на класовий підхід, представники цієї школи як революційного вчення зробили аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом – комунізмом.
Маржиналізм виражає охоронну щодо буржуазного суспільства позицію, втілену в небажанні обговорювати соціальні аспекти капіталістичної економіки. Ця теорія \ економічним аналізом переважно з точки зору психології залученого у господарські відносини окремого індивіда. Він керується в основному власними оцінками граничних вигід і граничних витрат від участі чи неучасті в економічному процесі. На основі таких оцінок пояснюються витрати виробництва, попит та пропозиція, ціни тощо. Теорія граничної корисності (маржиналізм) виникла в другій половині 19 століття, її творцями є економісти австрійської школи Менгер (1840-1921), фон Візер (1851-1926), фон Бем-Баверк (1851-1914).
Сучасна західна економічна теорія.
Вона є представленою багатьма напрямами, школами і течіями. Стрижнем кожної з них є трактування ролі та значення, співвідношення і взаємодії в сучасному господарстві ринку і держави. Відповідно окреслилися основні напрями сучасної західної економічної думки – неокласицизм, кейнсіанство та інституціоналізм.
Неокласичний напрям виходить із основного положення про ринок та конкуренцію як про природні умови функціонування та розвитку капіталістичної економіки. Представники його вважають, що ринковий механізм є найефективнішим способом саморегуляції економіки, рівноваги виробництва і споживання, попиту і пропозиції; що державне втручання в економіку небажане і може призвести до її дисгармонізації, порушення нормального функціонування, зниження економічної ефективності. Не покладаючись повністю на всесилля ринку як регулятора економіки, ідеологи цього напрямку визнають можливим державне втручання в економку, але воно має бути гнучким та обережним. Неокласичний напрям був заснований працями Маршалла (1842-1924), у межах цього напряму у 60-80 роки 20 століття поширились теорії монетаризму (Фрідмен, Кейган), раціонального очікування (Лукас, Сарджент, Барро) та економіки пропозиції (Лаффер, Гілбер, Еванс).
Кейнсіанство одержало свою назву від прізвища англійського економіста Джона Кейнса (1863-1946), головна праця якого «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей! (1936) стала «біблією» кейнсіанства.
На відміну від мікроекономічного підходу, Кейнс сформулював макроекономічний (аналіз взаємозумовленості сукупних показників – національного доходу, інвестицій, споживання, заощадження тощо), довівши, що загальний обсяг зайнятості визначається схильністю до споживання, граничною ефективністю капіталовкладень і нормою відсотка. На його думку, ринковий механізм не здатний самотужки усувати кризи та безробіття, тому необхідне державне регулювання економіки. Отже, кейнсіанство - це теорія державно-монополістичної економіки. Вона зорієнтована на підтримання «ефективного» попиту та «повної» зайнятості за рахунок збільшення витрат держави, обмеження заробітної плати, інфляційної та циклічної податкової політики.
Інституціоналізм розглядає економіку як складну систему, в якій взаємодіють економічні, політичні та соціально-психологічні фактори. Об’єктами досліджень є «інститути» - корпорації, профспілки, держава, сім’я, правові установи, різні морально-етичні та психологічні явища. Аналіз зосереджується на еволюції суспільної психології без урахування дії економічних законів. Існує багато модифікацій інституціоналізму: соціально-психологічний (Веблен, США); соціально-правовий (Коммонс, США); кон’юнктурний (Мітчел, США). Останніми десятиріччями 20 століття розвинувся новий напрям – неоінституціоналізм. Предметом його дослідження стала теорія трансакційних витрат, економічна теорія власності (Коуз, США), теорія суспільного вибору (Б`юкенен, США).
Економічний лібералізм в 20 сторіччі відзначився працями видатного англійського економіста Хаєка (1889-1992), який критикував тоталітаризм, з яким зіткнулося багато країн в 20 сторіччі, відстоював ідею згубності втручання в порядок ринку, що сформувався спонтанно, захищав принципи економічної свободи.
Таким чином, економічна теорія пройшла складний творчий шлях, вона змінювалась відповідно до тих змін, що відбувалися в економіці.
Сам термін “економіка” походить з грецького “oiconomia” (“ойкос” – дім, хазяйство, “номос” – вчення, закон). В первісному розумінні то була наука про управління домашнім господарством. Вперше цей термін було вжито в ІІІ ст.. до н.е. давньогрецьким мислителем Ксенофонтом при описанні організації господарства в умовах рабовласництва.
В подальші роки було знищено економічну замкнутість рабовласницьких та феодальних хазяйств та сформовано єдиний національний ринок. З’явилася потреба в більш широкому тлумаченні поняття “економіка”. Тому в 1615 р. французький вчений А.Монкрет‘єн вводить в обіг новий термін “політична економія”, що означає “мистецтво державного управління господарством”. Тим самим він загостряв увагу на необхідності створення державної національної економічної політики у зв’язку із зростанням ролі держави в процесі первинного нагромадження капіталу та розвитку зовнішньої торгівлі.
Термін “політична економія” був найбільш вживаним до 20 ст., коли був відтиснений новим терміном “економікс” після виходу в світ праці англійського економіста А.Маршала «Принципи економікс».
У сучасному розумінні термін “економіка” означає важливішу сферу суспільного життя, в якій на основі використання різних ресурсів здійснюються виробництво, обмін, розподіл та споживання продуктів людської діяльності, формується і постійно розвивається система виробничих сил та економічних відносин.
В залежності від ступеню розвитку суспільного розподілу праці економіка є системою сфер, галузей народного господарства, видів виробництва. Економіка – це також і система економічних наук, що вивчають всі елементи економічної система, де економічна теорія є теоретичною основою всіх цих наук. Під економічною системою розуміють сукупність усіх видів економічної діяльності людей в процесі їх взаємодії, що є направленими на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, а також на регулювання цій діяльності згідно з метою розвитку суспільства.
Загальними елементами економічної системи є:
виробничі сили,
техніко-економічні відносини,
організаційно-економічні відносини,
економічні відносини власності,
господарчій механізм.
Виробничі сили у поєднанні з техніко-економічними відносинами складають технологічний спосіб виробництва. Техніко-економічні відносини та відносини власності складають сукупність економічних відносин. Виробничі сили в сукупності з відносинами власності складають суспільний спосіб виробництва.
2. Предмет вивчення економічної теорії та її функції
Предметом економічної теорії є економічні відносини в взаємодії із розвитком виробничих сил. В більш широкому розумінні, предметом вивчення економічної теорії є закони розвитку економічних систем, що їх поступово проходило людство в процесі свого розвитку. До таких систем відносять первісну, рабовласницьку, феодальну, різні типи ринкової, соціально-ринкової та змішаної економіки.
Предмет вивчення економістів різних часів змінювався, окремі економічні школи та течії переймалися різними проблемами, що були актуальні у відповідні їм часи. Наприклад, теорія меркантилізму вивчала причини збагачення окремої держави за рахунок розвитку та всілякої підтримки зовнішньої торгівлі, фізіократія – за рахунок розвитку аграрних відносин, класична політична економія – виробничих відносин у промисловості. Прихильники маржиналізму вивчали суб’єктивні передумови економічної поведінки окремої людини в процесі її господарювання. Предметом вивчення економістів 20 століття була роль держави в розвитку ринкових відносин, обґрунтування доцільності певних заходів, методів та інструментів з боку держави. Сучасним предметом вивчення є світова економіка, процес її розвитку.
Економічна теорія виконує кілька важливих функцій, до яких насамперед належать:
пізнавальна – що полягає в тому, щоб розкрити сутність економічних законів та категорій, форми їх прояву, характерні для них внутрішні суперечливості, механізм їх дії.
практична – що полягає у тому, щоб застосовувати отримані теоретичні знання для вирішення конкретних практичних задач. Практична функція реалізується при розробці господарських програм, відповідних заходах щодо розвитку економічних відносин, вдосконалення відносин власності, господарського механізму, вдалому застосуванню передового економічного досвіду.
методологічна функція тісно пов’язана із пізнавальною і полягає в тому, що економічна теорія є теоретичною базою для всіх економічних наук, бо вивчає ті економічні закони, що діють в кожній з сфер економічної діяльності.