Гнійне запалення

Гнійне запалення характеризується утворенням гнійного (серозно-клітинного) ексудату, що складається з гнійної сироватки та гнійних тілець. Гнійна сироватка представляє собою серозну рідину з невеликою кількістю фібрину. Гнійні тільця – це нейтрофільні лейкоцити в стані дистрофії та некрозу. Нейтрофільні полінуклеари містять специфічні, оптично видимі, дуже гетерогенні гранули лізосомної природи. Завдяки наявності різного типу гранул, нейтрофільний полінуклеар здатний здійснювати різними засобами боротьбу з інфекцією. . Свою руйнуючу дію по відношенню до агресора нейтрофільні полінуклеари здійснюють за допомогою підвищеного виділення у вогнище запалення гідролаз в результаті наступних чотирьох механізмів:

— при деструкції полінуклеарів під дією токсинів збудника або хімічних речовин;

— аутоперетравлювання полінуклеарів в результаті розриву всередині цитоплазми лізосомної мембрани під дією різних субстанцій;

— викиду гранулоцитами ензимів у міжклітинний простір;

— шляхом перекиненого ендоцитозу, який здійснюється за допомогою інвагінації клітинної мембрани без абсорбції агресора, але виливанням в нього ензимів.

Останні два феномени найчастіше спостерігаються при резорбції комплексу антиген-антитіло.

Необхідно підкреслити, що лізосомні ензими, у випадку їх звільнення, проявляють свою руйнівну дію не тільки на агресора, але й на навколишні тканини. Тому гнійне запалення завжди супроводжується гістолізисом. Внаслідок цього утворюється гній. Тобто гній представляє собою гнійних ексудат та продукти розплавлених під дією ферментів нейтрофілів тканин.

Етіологія. За етіологією гнійне запалення частіше буває септичним, тобто розвивається в результаті дії гнійних мікроорганізмів (рефлекторно викликають еміграцію у вогнище запалення великої кількості нейтрофільних лейкоцитів), до яких відносять стафілококи, стрептококи, синьогнійну паличку, збудники деяких специфічних інфекцій, деякі гриби та ін. Крім того розрізняють асептичне гнійне запалення – розвивається внаслідок дії хімічних речовин, таких як скипидар, бензин та ін.

При низькій реактивності організму відбувається слабка еміграція нейтрофільних лейкоцитів, утворюється розріджений гній сірого колору, каламутного вигляду – недоброякісний (злоякісний гній). При високій реактивності організму навпаки відбувається еміграція значної кількості нейтрофілів при відносно слабкому виходу рідкої частини крові, що зумовлює утворення доброякісного гною, який має густу сметано подібну консистенцію, жовтувато-білий колір, вміщує велику кількість гнійних тілець.

При недостатній резистентності і реактивності організму гнійний процес може розповсюджуватися на суміжні ділянки, органи, викликаючи розплавлення судин (діаброзіс). При цьому гнійні мікроорганізми, попадаючи в такі судини, можуть заноситися в інші ділянки організму, викликаючи розвиток гнійних метастазів. Таким чином може розвиватися септичний процес (піємія).

Гнійне запалення зустрічається в будь-якому органі, в будь-якій тканині. Форми гнійного запалення залежно від поширеності і локалізації: абсцес, флегмона, емпієма.

Абсцес – вогнищеве гнійне запалення з розплавленням тканини і утворенням порожнини, заповненої гноєм.

Абсцеси бувають гострі та хронічні. Стінкою гострого абсцесу є тканина органа, в якому він розвивається. Макроскопічно вона нерівна, шорстка, нерідко з порваними безструктурними краями. З часом абсцес відокремлюється валом грануляційної тканини (демаркаційне або реактивне запалення), багатої на капіляри, через стінки яких відбувається посилена еміграція лейкоцитів. Утворюється демаркаційна лінія навколо абсцесу. Ззовні вона складається із сполучнотканинних волокон і клітин (фібробластів, фіброцитів, макрофагів та ін.), які прилягають до незміненої тканини, а зсередини — з грануляційної тканини, в якій багато гнійних тілець, тобто внутрішня оболонка продовжує продукувати гній, а тому внутрішню оболонку такої клітинної зони називають піогенною оболонкою (піогенною мембраною). При хронічному перебігові на місці демаркаційної лінії може формуватися сполучнотканинна капсула (інкапсуляція абсцесу).

Абсцеси можуть локалізуватися у всіх органах і тканинах, але найбільш практичне значення представляють абсцеси мозку, легень, печінки.

Завершення абсцесу

1. Абсцеси найбільш часто самовільно прориваються до зовнішнього середовища або в порожнини організму, порожнина вивільняється від гною і заростає грануляційною тканиною (формується сполучнотканинний рубець).

2. Інкапсуляція абсцесу.

3. При хронічному перебігові гній з глибоколежачих тканин утворює вузький канал, висланий грануляційною тканиною, до поверхні тіла або в природну порожнину, який називають норицею.

4. Інцистування – утворення на місці абсцесів кіст.

5. Генералізація процесу з розвитком сепсису.

6. При прориванні гною в природні порожнини може розвиватися емпієма.

Специфічні назви деяких абсцесів:

Фурункул – гнійне запалення волосяної цибулини та оточуючих тканин.

Карбункул – гнійне запалення декількох суміжно розташованих волосяних цибулин та оточуючих тканин.

Пустула – накопичення гною під шкірою або слизовою оболонкою (пухирець, наповнений гноєм).

Акне – гнійне запалення сальної залози.

Флегмона — це розлите гнійне запалення, при якому гнійний ексудат чи гній розповсюджуються дифузно між клітинами і тканинними елементами органів. Таке запалення може локалізуватися в підшкірній клітковині, міжм’язовій тканині, в стінках порожнистого органа (шлунка, жовчного міхура, кишки), в стромі паренхіматозних органів. Запальна ділянка не має чітких меж, синюшно-червоного кольору, тканини набряклі, тістоподібної консистенції.

Завершення флегмони

1. Розсмоктування гною з наступною повною або неповною регенерацією.

2. На фоні флегмони можуть утворюватися абсцеси (абсцедуюча флегмона).

3. Інтоксикація організму аж до його загибелі.

4. Генералізація процесу з розвитком сепсису.

5. Можливі ускладнення у вигляді тромбофлебітів, артеріїтів, лімфангітів, лімфаденітів і т.д.

Емпієма – гнійне запалення серозних оболонок ф серозних покривів із накопиченням гною в природних порожнинах організму (гнійний плеврит, гнійний перитоніт, гнійний перикардит, гнійний артрит…). Причинами такого запалення можуть бути проникаючі в порожнини травми, проривання в порожнини абсцесів, метастатичне занесення гнійних мікроорганізмів при сепсисі). Серозні оболонки і покриви набряклі, тьмяні, нерівномірно почервонілі, з крововиливами, на їх поверхні – гнійні маси. У відповідних порожнинах організму – гнійна рідина.

Завершення емпієми:

Емпієма (особливо грудної та черевної порожнин) завжди супроводжується різко вираженою інтоксикацією і без хірургічного втручання призводить, як правило, до смерті. Але навіть у випадку оперативного втручання і успішної антибактеріальної терапії можливий розвиток спайкової хвороби, хронічної, а інколи і гострої кишкової непрохідності, що, в свою чергу, вимагає оперативного втручання.