3. Прибуток, його норма і фактори підвищення.

Стосовно суті та джере­ла прибутку серед економістів різних шкіл та напрямів немає єдиної думки. Кожна теорія по-своєму трактує джерело прибутку.

Однією з перших була теорія прибутку меркантилістів, згідно з якою прибуток виникає в зовнішній торгівлі в результаті продажу товарів за межами країни за вищими цінами порівняно з внутрішніми.

Класична політична економія, представниками якої є А. Сміт і Д. Рікардо, джерело прибутку вбачала у виробництві. А. Сміт прибуток трактував як дохід на капітал. Д. Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати.

Марксистська економічна теорія визначає прибуток як перетво­рену форму додаткової вартості, що спотворює сутність капіталістич­них відносин, маскуючи справжнє джерело прибутку, яким є неоплачена праця найманих робітників.

Сучасна немарксистська економічна теорія найчастіше пов’язує прибуток з капіталом і розглядає його як винагороду за підприємни­цьку діяльність, тобто пов’язує його з таким чинником виробництва, як підприємницький талант, підприємницькі здібності. Амери­канський економіст Ф. Найт. вважає, що прибуток є винагородою за вмілу оцінку ризиків і невизначеності. Й. Шумпетер, трактує прибуток як винагороду за новаторство, впровадження різного роду нововведень. Американський економіст Е. Чемберлін започаткував теорію, згідно з якою прибуток є наслідком монопольної влади, що виникає в результаті обмеження конкуренції.

У найзагальнішому вигляді прибуток — це надлишок над витратами виробництва або загальний дохід (виручка) підприємства за вирахуванням витрат виробництва. Оскільки останні поділяються на явні та приховані, то розрізняють бухгалтерський і економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток — це перевищення валового доходу фірми над явними зовнішніми або бухгалтерськими витратами. Він включає і приховані, або внутрішні витрати, до складу яких входить і так званий нормальний прибуток. Останній є прибутком, необхід­ним для нормальної діяльності фірми, що визначається як такий прибуток на капітал, що міг би бути отриманим, якби капітал було використано найпростішим способом, скажімо у вигляді позички або оренди.

Економічний прибуток — це надлишок валового доходу фірми над економічними (повними) витратами виробництва.

Ще одним видом при­бутку є чистий прибуток — той, що залишається у розпорядженні фірми після сплати податків, відрахувань та обов’язкових платежів.

Сутність прибутку повніше виявляється через функції, які він виконує.

Однією з функцій прибутку є оцінювальна, тобто прибуток є показником оцінки діяльності підприємства (фірми).

Другою функцією прибутку є розподільна, суть якої полягає у регулюванні розподілу ресурсів між суб’єктами підприємництва, галу­зями і сферами виробництва.

Прибуток виконує і стимулюючу (інноваційну) функцію. Саме прибуток, його очікування змушує підприємця (фірму) здійснювати нововведення, які ведуть до зниження витрат виробництва, поліпшен­ня якості продукції (послуги).

Кожен підприємець прагне одержати якомога більший прибуток. Однак при цьому його цікавить не тільки абсолютний розмір прибут­ку, а й віддача кожної одиниці здійснених витрат. Для того щоб її визначити, в практиці підприємництва використовують норму прибут­ку, яка обчислюється як виражене у відсотках відношення суми при­бутку до суми авансованих у виробництво коштів.

У практиці підприємницької діяльності розрізняють балансовий і чистий прибуток.

Балансовим прибутком називають різницю між за­гальною сумою виручки підприємства і загальними витрата­ми виробництва (собівартістю) за певний період (місяць, квартал, рік). З одержаного балансового прибутку вносять передбачені чинним законодавством податки та інші обов’язкові платежі до бюджету. Частину прибутку, що залишається після здійснення зазначених платежів, називають чистим прибутком. Його спрямовують насам­перед на формування резервного (страхового) фонду. Кошти цього фонду використовують для стабілізації фінансових зв’язків з державним бюджетом, банками, партнерами, на позапланове придбання устаткування та нової техніки тощо.

Другим напрямом використання чистого прибутку є формування фонду нагромадження. Його створюють з метою фінансування витрат на розвиток виробництва, технічне переоснащення і реконструкцію, нове виробниче будівництво і розширення об’єктів, здійснення інших витрат на розвиток матеріальної бази підприємства.

Частина чистого прибутку підприємця спрямовується у фонд споживання. Кошти цього фонду використовуються за двома напря­мами: 1) на матеріальне заохочення працівників; 2) відрахування на соціаль­ний розвиток (фінансування житлового будівництва, будівництва та утримання об’єктів соціально-культурної сфери, витрати на оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби).

Крім зазначених напрямів, у господарських товариствах і колек­тивних підприємствах частину чистого прибутку спрямовують на виплату дивідендів.

12