3.Культи стародавніх слов'ян.

Поховальний та сімейно-родовий культ предків.

У слов'ян довго тримався патріархально-родовий устрій. За словами Київського літопису, «живяху кождо родом своим и на своих местех, владеюще кождо родом своим». Тому природно, що в них зберігався і сімейно-родовий культ в вигляді шанування предків, пов'язаний з поховальним культом.

На всій території, на якій проживали слов'янські племена, зустрічаються численні могильники і кургани з захороненнями. Поховальні звичаї були складними і різноманітними: кремація (особливо у східних і частково у західних слов'ян; в південних не засвідчена), трупоположення (з Х – ХІІ століття повсюди), часто ховали або спалювали в човні (пережиток водяного поховання). Над могилою як правило насипали курган; з померлим завжди клали різні речі, при похованні знатних вбивали коня, а інколи і раба, навіть жінку померлого. Все це пов'язано з уявленнями про загробне життя. Слово «рай» – дохристиянське загальнослов’янське слово – означало прекрасний сад, яким уявляли загробний світ; але він був доступний не для всіх. Дохристиянського походження, без сумнівів, і слово «пекло» (буквально жар, вогонь), означало підземний світ, де горять злі душі. Тільки в українців збереглося невиразне міфологічне поняття про блаженну країну – вирій, куди відлітають восени птахи і де перебувають мертві. До речі образ чорта, як й образи інших злих та добрих духів, зазнав значної еволюції та іншоконфесійних впливів, особливо християнських. "Ранній" чорт не мав ніякого відношення до пекла, тепер же "куций в пеклі припікає". Більше того, відомі сказання, новели, в яких пізніший чорт - християнький сатана - допомагає богові творити світ.

Померлі, за віруваннями, ділилися на дві категорії. Одна категорія – «чисті» покійники, які померли природною смертю: від хвороби, старості, – їх називали незалежно від віку і статі, батьками (родителями); друга – «нечисті» померлі (мертвяки, заложні), ті, хто загинув неприродною, насильницькою або передчасною смертю: убиті, самовбивці, утопленики, померлі від п’янства і чаклуни. Відношення до цих двох категорій померлих було докорінно різним: «родителів» шанували, розглядали їх як покровителів сім’ї, а «мертвяків» боялись і старалися знешкодити.

Шанування «родителів» – це справжній сімейний (а перш за все, родовий) культ предків. Вони збереглися як пережиток і дотепер. Поминають родителів в певні дні року, особливо в родительську суботу (перед масляною, а також перед трійцею), на радуницю (тиждень перед паскою). Білоруси справляли декілька разів на рік свято дзядов (тобто дідів, померлих), особливо урочисто – восени (в останню суботу жовтня). У сербів і болгар справляються задушниці, поминки померлих на кладовищах, куди приносять їстівні припаси, їдять і п’ють на могилах, а частину лишають покійникам.

Общинні хліборобські культи.

Поряд сімейно-родовими формами культу у слов'ян існували і общинні культи, пов’язані насамперед з землеробством. В ранніх писемних джерелах відомості про них бідні. Так, в одному церковному повчанні говориться: «Ов требу сътвори на студеньци (біля джерела), дъжда (дождя) искы от него» – натяк на магічний обряд викликання дощу.

Значно більший матеріал дали археологічні знахідки. Це керамічні посудини черняхівського часу, вкриті оригінальним орнаментом, знайдені при розкопках в селі Лепесовці та Ромашках. Календарні знаки на них, безсумнівно пов’язані з язичницьким ритуалом. Про це говорить перш за все знаходження їх всередині жертовника і крихкість рельєфного орнаменту. При розшифровці Лепесовської чаші академіком В. А. Рибаковим, вияснилось, що це не що інше, як старовинний календар, що позначав всі дванадцять місяців. Число 12 частіше всього зустрічається в новорічній обрядності: 12 «старців», які керували ритуалом, 12 снопів, по яких гадають про майбутній врожай, вода із 12 криниць для підблюдних гадань; священний вогонь «бадняк» горить 12 днів (6 днів в кінці старого року і 6 на початку нового). Для січневих заклинань і гадань потребувались спеціальні посудини для священної води, в яку опускали золоте кільце. Аграрно-магічний характер цих гадань достатньо вияснений працями В. І. Чічерова; одною із головних підблюдних пісень була «слава хлібу». Вода і золото – обов'язкові атрибути новорічних аграрно-магічних гадань, так же, як вода і сонце, забезпечували древньому слов’янину урожай.

Лепесовська чаша зі знаками 12 місяців була саме такою посудиною для священної води, з допомогою якої здійснювались новорічні гадання про врожай. Можливо, з цією ж аграрною магією зв’язано і те, що в конструкції лепесовського жертовника знаходились і фрагменти глеків для зерна. Великі глибокі посудини в древній Русі іменувались чарами. Звідси гадання з допомогою чар називалось чародійством.

Подібним ключем Б. Рибаков користувався і при дешифровці знаків на ромашківському глеку. Не вдаючись в подробиці дешифрування, як висновок, можна сказати, що було відкрито цікаву картину. Відштамповані на посудині для священної води знаки цього календаря відмічали дні святкувань і молінь про дощ на протязі всього життя ярових хлібів на полі:

Свято перших паростків – 2 травня. Поступово було замінене святом Бориса і Гліба («Бориса-хлібника», «Боришь-день»).

Моління про дощ з 20 по 30 травня.

Ярилів день – 4 червня.

Моління про дощ з 11 по 20 червня.

Свято Купала (пізніше Івана Купала) – 24 червня.

Моління про дощ з 4 по 6 липня.

Відбір жертв для свята Перуна 12 липня.

Моління про дощ з 15 по 18 липня.

Свято Перуна – 20 липня.

Початок жнив – 24 липня.

«Зажинки», закінчення жнив – 7 серпня. Свято «перших плодів» («Спас» 6 серпня).

Служителі древнєслов’янських культів.

У слов'ян були свої жерці як особи утаємничені у тайну релігії та її обрядів. Хоча ритуал сімейно-родового культу виконувався, скоріш за все, главами сімей і родів. Громадський же культ був в руках особливих професіоналів – волхвів. Це слово однокореневе зі словом «волшебный». Збереглися і інші визначення для виконавців релігіозно-магічних обрядів: чародій, відун, віщий, паяльник, ворожбит, чудесник та ін.

Є відомості, що після прийняття на Русі християнства волхви виступали як захисники старої віри і одночасно як керівники анти князівських і антифеодальних повстань (наприклад, в 1071 році). В пізніші часи у всіх слов'янських народів збереглись чаклуни, чародії, чорнокнижники, яким приписували таємні знання, спілкування з нечистою силою. Характерно, що в руських вважались більш сильними чаклунами і знахарями іноплемінники: фіни, карели, мордва та ін.

Сила жерців підтверджувалась їхньою значимістю в релігійних справах: вони дбали про збереження святощів і маєтності, освячених іменем божества, про використання дарів, що приносились божествам; вони були хранителями вірувань, тлумачами релігійних понять і поширювачами їх між людьми; вони були головними посередниками між божеством і людиною, вони возносили молитву богові, виконували жертвоприношення і ворожіння.