1. Рекреаці́йна дія́льність - управлінські та економічні заходи, що спрямовані на використанні вільного часу для оздоровчої, лікувальної та культурної діяльності.

1) Предісторія рекреації;

2)XIX - початок ХХ ст. - етап елітарної рекреації. Зародження массового туризму;

3)Поч. ХХ - Другої Світової Війни - массова рекреація, як активний спосіб відпочинку;

4)Після Другої Світової Війни до поч. XXI ст. - етап розвитку рекреаційної діяльності;

5)Етап перетворення рекреаційної діяльності - потужне соціо-культурне явищє рекреаційної географії виступає в якості коммунікаційного складника глобалізаційних процесів.

2) Об*єкт : світові та регіональні системи і комплекси рекреаційно-туристичн. Спеціалізації, рекреац. комплекси України.

Предмет : Предметом рекреаційної географії є вивчення взаємовід­ношення людини і природного середовища, що складається у вільний час.

Методи: а)структурний аналіз – метод в основі якого знах. Диференціація основних рекреац.комплексів світу або певного регіону за осн. природними ,соц – економ. та історико-культ. Чинниками. б)статистичний – полягає в оцінці кількісного ,якісного потенціалу рекреац.сфери в)картографічний – з допомог.карт г) метод моделювання – в осн. якого покладено моделювання ситуацій.

15) Рекреаційні ресурси — це об'єкти, явища і процеси природного та антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації і туризму. Вони є матеріальною і духовною основою формування ТРС різного типу і таксономічного рангу.

Для рекреаційної географії велике значення має комплексна і спеціалізована оцінка рекреаційних ресурсів території. Великою мірою вона має суб'єктивний характер і залежить від досвіду, інтелектуального та освітнього рівня дослідників. Оцінюються рекреаційні ресурси якісно, кількісно, бально і вартісно.

Для якісної оцінки використовують слова "найкращий", "кращий", "гірший", "найбільший", "більший", "найпривабливіший", "середньосприятливий", "більш вигідний" тощо. Якісна оцінка в рекреації завжди матиме місце. Людям притаманна внутрішня здатність до порівняння. Відвідавши хоча б два рекреаційні об'єкти, вони обов'язково порівнюють їх якість. Ця якісна оцінка за всієї її суб'єктивності значно впливає на загальну думку про рівень привабливості тих чи інших рекреаційних об'єктів і територій.

Кількісна оцінка визначає формальну характеристику рекреаційних ресурсів у метрах, кілометрах, грамах на літр, температурі, солоності, рівні забрудненості води, глибинах прибережних вод, кількості опадів тощо. Оцінюючи рекреаційну привабливість пляжів Батумі порівняно з пляжами Одеси, можна якісно охарактеризувати одеські пляжі як кращі, бо там сухіший клімат влітку та є пісок, а не галька, а можна назвати кількість опадів у міліметрах у липні в Одесі і Батумі, а також порівняти вологість повітря у відповідних кількісних показниках.

Бальна оцінка знаходиться десь посередині між якісною і кількісною. На основі суб'єктивної дії розробки оціночних шкал той чи інший вид або підвид рекреаційних ресурсів отримує певний бал. Найбільш уживаною є 37-ступенева шкала. Наприклад, 5-ступе-нева шкала відповідає якісній оцінці "найкращий", "вище середнього", "середній", "нижче середнього" і "найгірший".

Вартісна оцінка рекреаційних ресурсів нині домінує в царині їх господарського освоєння. Інвестиції спрямовуються на використання найпривабливіших ресурсів, які, як правило, мають і найвищу ціну. Рекреаційна складова в ціні однієї сотки чи гектара землі навколо великих міст, у Криму, Карпатах є переважною. Постійне зростання цін рекреаційних ресурсів е велінням часу.

17) Існує три основних типи оцінювання природних ресурсів: медико-біологічний, психолого-естетичний і технологічний. Медико-біологічний тип відображає вплив природних факторів на організм людини, їх комфортність. Провідну роль при цьому відіграє оцінка кліматичних рекреаційних ресурсів. Технологічна оцінка включає питання техніки і технології використання природних та інших ресурсів для рекреаційної діяльності в цілому, того чи іншого виду рекреаційних занять, оцінку можливостей інженерно-будівельного освоєння територій для створення рекреаційних установ. При психолого-естетичної оцінки досліджується емоційний вплив відмітних рис природного ландшафту або його компонентів на людину. Мова йде про емоційної реакції людини на той чи інший природний комплекс. Таким чином, території з високою естетичною цінністю користуються підвищеним попитом.

18) За останні роки все частіше використовують вартісну оцінку, насамперед природних туристичних ресурсів. Така оцінка історико-культурних пам'яток дуже складна, чи навіть небажана через їхню високу суспільну значущість. За економічної оцінки ІКТР можна враховувати прямий ефект від експлуатації пам'яток - плата за вхід, екскурсійне обслуговування та ін. Бальну систему оцінок на практиці застосовують достатньо широко, зокрема у тих випадках, коли певне явище не можна точно виміряти, але є потреба хоча б у приблизній його оцінці, а також тоді, коли немає потреби в точному вимірі якогось явища.

Сутність бального підходу оцінки історико-культурних туристичних ресурсів полягає в тому, що оціночні шкали побудовані на подальшій структуризації видових компонентів відповідно до історико-культурної вагомості явищ, які їх характеризують, і часу, необхідного для огляду таких об'єктів. Необхідний час огляду визначають спеціалісти-експер-ти. Що більше часу витрачають для пізнання об'єкта, то вища пізнавальна цінність, а це означає: вищий оціночний бал йому присвоюють.

Найскладнішим і відповідальним завданням виявилась розробка оціночних шкал для окремих показників. Адже необхідно було визначити певні закономірності для переходу від виміру до оцінки. У запропонованій методиці подано 14 підгруп, які отримали внаслідок структуризації п'ять підвидів ІКТР. Кожному з них притаманний логічний набір показників, що оцінюються за п'ятибальною шкалою (1 - дуже низька; 2 - низька; 3 - середня; 4 - висока; 5 - дуже висока)

19) Серед різноманітних природних благ, які використовують для різних видів рекреації (оздоровчої, відпочинкової, пізнавальної чи розважальної тощо) можуть бути мінеральні джерела, сприятливі кліматичні умови, узбережжя озер і морів, мальовничі ландшафти, заповідники і національні парки, порожисті річки, круті шпилясті вершини та багато іншого. Визначні пам'ятки історії, архітектури, релігії, культури і мистецтва також різко підвищують сукупний рекреаційний потенціал території. Однак використання рекреаційних ресурсів залежить ще й від належної інфраструктури - транспортного освоєння території, закладів розміщення (готелів, мотелів та ін.), громадського харчування тощо.

Оптимальне поєднання природних та історико-культурних рекреаційних ресурсів спостерігається в Європі, що дає змогу приваблювати сюди туристів з усього світу. В Іспанії, Італії, Франції, Німеччині, Великій Британії, Греції, Чехії, Австрії, Швейцарії є не лише відповідна інфраструктура, а й дуже давні традиції прийому відпочиваючих і туристів. Спортивний, особливо гірськолижний туризм, активно розвивається в Скандинавських країнах, у високогір'ї Альп і т. д.

Значними рекреаційними ресурсами володіє Азія. Тут і десятки тисяч кілометрів узбереж теплих морів, і найвищі у світі гори, і тисячі унікальних історичних та архітектурних об'єктів, і дуже самобутня культура багатьох народів. Але потік туристів у країни Азії нерідко стримується різними політичними і соціальними чинниками. У багатьох країнах панують тоталітарні режими, тривають військово-політичні конфлікти.

В Африці використання рекреаційних ресурсів стримується надзвичайно низьким рівнем розвитку більшості країн цього континенту, а також тропічними хворобами. У цьому регіоні виділяються ПАР та країни Північної Африки, особливо Єгипет, що мають рекреаційні ресурси, схожі з європейським Середземномор'ям.

20) Важливість концепції спільної спадщини людства обумовлена поєднанням в ній морально-етичних, юридичних та філософсько-методологічних аспектів, які відображають, відповідно витоки, актуальність та перспективи концепції в її розвитку. Ідея спільної спадщини людства походить від давнього переконання, що за природним правом все людство успадковує Землю і має на неї рівні права. Інститут спільної спадщини людства має певні ознаки інституту спільної власності загального права, з урахуванням специфіки того, що спадкоємцем і спадкодавцем є послідовні покоління людства. Такий підхід підтверджується прикладами успадкування в традиційних суспільствах. Проблема правосуб’єктності людства аналізувалася також в процесі становлення концепції, особливо в космічному праві, де космонавти визнані посланцями всього людства, тобто його представниками. Згідно з вченням про ноосферу людство є спадкоємцем планети Земля і Всесвіту, відповідальним перед майбутніми поколіннями за свою спадщину. Однак це поняття на сьогодні не має ще достатніх критеріїв для його юридичного визначення. Визначення правового статусу різних об’єктів спільної спадщини людства має різну юридичну силу, що вимагає диференційованого підходу до них, у зв’язку з чим запропоновано розрізняти спільну спадщину людства у вузькому, розширеному і широкому тлумаченні. Порівняльним аналізом просторів поза межами національної юрисдикції (Район, Місяць, Антарктика, відкрите море і космос) в дисертаційній роботі визначено вісімнадцять спільних правових ознак цих об’єктів, що дає комплекс надійних критеріїв віднесення їх до спільної спадщини людства. Спільна спадщина людства в широкому розумінні (атмосфера, глобальна екосистема планети та її складові, константи людської природи та культури) розглядається як система природних і антропогенних, матеріальних і нематеріальних ресурсів, життєво необхідних для стійкого розвитку всього людства. Критерії правового регулювання ресурсами можуть поділятися на генетичні і споживчі. Запропоновано принцип “трьох рівноваг”для виділення та для параметричного обчислення різних рівнів інерції (відновлення) природного ресурсу. Сучасне прогресуюче забруднення планети і суспільної свідомості тісно взаємопов’язані: недалекоглядне використання природних ресурсів відбувається внаслідок недалекоглядного використання і деградації ресурсів людських. Відмічені в міжнародному праві процеси екологізації свідомості і правосвідомості розглядаються як об’єктивний процес, важливу роль у якому відіграє видання міжнародних актів рекомендаційного характеру, присвячених, зокрема, оздоровленню соціального і природного середовища, сталому розвитку, толерантності і мультикультурності світу, людському виміру та іншим елементам нового “ноосферного”світогляду. Залучення до спільної спадщини людства етнічного різноманіття та етнічної історії є одним з проявів і засобів забезпечення екологізації правосвідомості Поліетнічність розглядається як природний стан необхідного різноманіття, який при толерантності, психологічній і соціальній гармонії, політичній згуртованості суспільства стає основою міцності відповідної соціальної системи –від особи до нації. Системно-еволюційні методи, що запропоновані в роботі, є узагальненням моделей розвитку нелінійних процесів, які широко застосовуються в інших наукових галузях, але не характерні для гуманітарних, зокрема правознавчих досліджень. Вони доповнені особистим внеском автора, зокрема принципом інерційних рівнів та принципом трьох типів рівноваги. Поняття еволюційної рівноваги, що теж є пропозицією автора, співставлено з концепцією стійкого (сталого) розвитку як її структурно-параметричний аналог.

21) Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію,

констатуючи, що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує руйнування, що викликається не лише традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією соціального й економічного життя, яка погіршує їх ще більш небезпечними шкідливими й руйнівними явищами,

беручи до уваги, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу,

беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на національному рівні часто буває недостатньою у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і недостатністю економічних, наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захисту,

нагадуючи, що в Статуті Організації передбачено, що вона допомагає збереженню прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу про збереження й охорону загальної спадщини людства та рекомендуючи заінтересованим народам укладення відповідних міжнародних конвенцій,

вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції щодо культурних і природних цінностей свідчать про важливість, якою є для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать,

беручи до уваги, що деякі цінності культурної і природної спадщини становлять значний інтерес, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини всього людства,

беручи до уваги, що у зв'язку з масштабами й серйозністю нових небезпек, які їм загрожують, все міжнародне співтовариство має брати участь в охороні природної і культурної спадщини, надаючи колективного сприяння, яке, не замінюючи діяльності заінтересованої держави, на території якої перебуває цінність, ефективно доповнить її,

беручи до уваги, що з цією метою необхідно прийняти нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам'яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану на постійній основі відповідно до сучасних наукових методів,

вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання є предметом міжнародної конвенції,

прийняла шістнадцятого листопада 1972 року цю Конвенцію.

22) Список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні станом на 2013 рік налічує 7 найменувань, що приблизно становить 0,7% від загальної кількості об'єктів Світової спадщини у світі (981 станом на 2013 рік).

Україна, ще перебуваючи у складі СРСР, ратифікувала Конвенцію ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 12 жовтня 1988 року, а перша українська пам'ятка увійшла до переліку об'єктів Світової спадщини 1990 року на 14-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО. Надалі список об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО в Україні поповнювався у 1998, 2005, 2007, 2011 та 2013 роках. Крім того, список пам'яток зазнавав змін та розширювався у 2005, 2008 та 2011 роках.

Київський Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Церква Спаса на Берестові, Ансамбль історичного центру Львова, Пункт геодезичної дуги Струве «Катеринівка», Пункт геодезичної дуги Струве «Баранівка», Резиденція митрополитів Буковини і Далмації, Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини, Церква Святого Духа, Церква Собору Пресвятої Богородиці, Церква святого Юра, Церква Святого Духа, Стародавнє місто Херсонес Таврійський.

23) Величезну роль інфраструктури, яку для туристичної галузі мають комунікації, транспортні послуги, інженерні споруди, дороги, суміжні підприємства індустрії туризму, які забезпечують нормальний доступ туристів до туристичних ресурсів, їх належне використання в цілях туризму, а також життєдіяльність підприємств індустрії туризму.

Інфраструктура відіграє дуже велику роль у господарстві та в забезпеченні певних умов життєдіяльності населення будь-якого регіону. Вона не визначає спеціалізацію території, хоча досить суттєво впливає на формування промислового, сільськогосподарського виробництва та туристичної галузі. На відміну від матеріального виробництва, інфраструктура має доволі чітко обумовлений територіальний характер, забезпечує функціонування промислових підприємств, які визначають спеціалізацію туристичної галузі.

Інфраструктура характеризується такими ознаками:

елементи інфраструктури не виробляють матеріальних цінностей, а лише створюють необхідні передумови для їх виробництва;

ефективність структурно-функціональних об'єктів і споруд інфраструктури тісно пов'язана з безперервним розвитком і удосконаленням матеріального виробництва;

інфраструктура сприяє повному і раціональному господарському використанню території з відповідними природними, економічними та рекреаційними ресурсами, географічним положенням, які можна розглядати як суттєвий ресурс соціально-економічного розвитку.

Інфраструктура сприяє розвитку туризму як в межах регіонів України, так і європейських держав, тобто забезпечує взаємодію українських туристських маршрутів з зарубіжними. Україна - одна з європейських держав, яка має надзвичайно сприятливі передумови для розвитку і формування територіально-рекреаційного комплексу (ТРК).

Туристична інфраструктура - це сукупність штучно створених рекреаційних закладів (санаторії, бази відпочинку, готелі, ресторани та ін) і супутніх об'єктів, побудованих для загального користування за рахунок державного інвестування (автомобільні і залізничні дороги (шляхи, пункти пропуску, аеропорти, лікарні, школи тощо). Послуги інфраструктури грають свого роду роль, яка пов'язує різні сектори туристичної галузі, включаючи кінцевого споживача і спочатку певні процесом становлення індустріального, а згодом постіндустріального суспільства, адже таке суспільство не може обходитися без них.

Формування туристських сезонів - літнього і зимового - вимагає розвитку туристичної інфраструктури, придатної і літнім, і зимовим умовам. Потрібна раціональна схема розміщення туристичних маршрутів, яка дала б можливість рівномірно в просторі і часі, а також, відповідно до сезонів року, охопити територію об'єктів туристично-рекреаційної інфраструктури. Такий підхід буде сприяти більш повному використанню ресурсів і зменшення негативного впливу просторової і сезонної нерівномірності туризму на транспорт, систему внутрішнього обслуговування і використання кваліфікованих фахівців.

24) Типи рекреаційних комплексів та їх класифікації.

Комплекс (від латинського complexus – зв‘язок) – сукупність предметів, дій, явищ, що утворюють єдине ціле.

Рекреаційний комплекс – це територіально-рекреаційна система, яка відзначається певним рівнем взаємозв’язків між її складовими.

Територіально-рекреаційний комплекс - особлива форма територіальної організації господарства, яка формується в процесі взаємопов’язаного розвитку рекреаційної та інших видів господарської діяльності на компактній території, що має специфічні соціально-економічні та природні характеристики

Туристично-рекреаційний комплекс - це комплекс, що об’єднує систему туристично-рекреаційних закладів, обслуговуючих їх підприємств інфраструктури та інших галузей, які мають тісні виробничі та економічні зв’язки, спільно використовують ресурси з метою задоволення різноманітних оздоровчих, пізнавальних, культурних та інших потреб населення.

Курортно-рекреаційна система включає:

- конкретне місце розташування рекреації, тобто територіального та рекреаційного простору, представлених об’єктами природно-­ресурсного потенціалу;

- матеріальні та нематеріальні фактори виробництва;

- підприємства-продуценти рекреаційних послуг;

- ринкових посередників, що забезпечують комплексність послуг та ефективність функціонування системи;

- споживачів курортно-рекреаційних послуг;

- фактори і сили зовнішнього середовища, що впливають на систему.

Типи рекреаційних комплексів:

- Туристський

- Санаторно-курортний

- Оздоровчо-рекреаційний

- Культурно-рекреаційний

Функції рекреаційного комплексу:

1) медико-біологічна; 2) соціально-культурна; 3) економічна; 4) екологічна; 5) міжнародна; 6) місто утворювальна.

Передумови виникнення рекреаційних комплексів:

1) природні; 2) соціально-економічні; 3) політичні; 4) демографічні; 5) матеріально-технічні.

Фактори розвитку рекреаційних комплексів

1) туристично-рекреаційні ресурси; 2) туристично-рекреаційні потреби.

2.4. Види і функціональна структура закладів рекреаційного обслуговування населення

Рекреаційна діяльність —система заходів, пов'язаних з використанням вільного часу для оздоровчої й культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їхнього постійного проживання

Рекреаційна діяльність - вид господарської діяльності відповідно до Державного класифікатору (ДК 009-96 Державний класифікатор України).

Рекреаційна потреба - продукт історичного розвитку і є змінною категорією.

Рекреаційні потреби мають фізіологічну основу, але з’явлються нові соціальні складові.

25) Курортом називається місцевість, що володіє природними цілющими властивостями, які використовуються для лікування мінеральними джерелами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустельного клімату).

Бальнеогрязевий курорт – тип курорту, де в якості основних лікувальних чинників використовуються мінеральні води та лікувальні грязі. Існують курорти, які одночасно володіють усіма курортними факторами.

Бальнеокліматичний курорт – тип курорту, де у якості основних лікувальних чинників виступають клімат та природні мінеральні води.

Бальнеологічний курорт – тип курорту, де у якості основного лікувального чинника використовуються природні мінеральні води.