5. В чому полягає вплив рекреації й туризму на довкілля?

Більшість видів рекреаційної діяльності відбувається в природному середовищі і супроводжується взаємодією її суб'єктів з довкіллям. Традиційною точкою зору на особливості функціонування рекреаційного господарства є думка щодо його м'якого впливу на навколишнє природне середовище. Проте, із розвитком масового пляжного туризму, а також стихійного відпочинку у приміській смузі великих міст, лісових масивах вздовж магістральних доріг впевненість у цьому змінилася занепокоєнням щодо впливу наслідків рекреаційної діяльності на довкілля. У наукових колах вперше це питання було порушено у 1975 р. швейцарцем Й.Криппендорфом в книзі "Пожирачі ландшафту". Приблизно з того часу проблеми взаємодії сфери відпочинку та природи почали турбувати і вітчизняних науковців. Так, в Україні питаннями раціонального рекреаційного природокористування займаються Т.Алейнікова С.Генсирук, М.Грисюк, А.Кузьменко, А.Сабадаш, О.Слєпокуров та інші. Таким чином, сутність взаємодії суб'єктів рекреаційної діяльності з довкіллям неоднозначна і на сучасному етапі полягає, в основному, у позитивному впливі природи на відпочиваючих, отриманні прибутків рекреаторами, чия діяльність базується на використанні природних рекреаційних ресурсів або протікає в межах природного середовища, а також негативному впливі на довкілля з боку суб'єктів рекреаційної діяльності. Тобто, результат такої взаємодії між рекреантами, рекреаторами та навколишнім природним середовищем на сучасному етапі можна описати наступним виразом: загальний ефект від рекреаційної діяльності = соціальний ефект + економічний ефект - екологічний ефект. Причому, чим гіршими будуть екологічні наслідки, тим меншим буде не лише загальний, але й соціальний та економічний ефект від рекреаційної діяльності.  Вищенаведена ситуація не відповідає принципам сталості, оскільки ставить під загрозу не лише довкілля, але й майбутнє повноцінне використання його в рекреаційних цілях. Таким чином, стає зрозумілою актуальність проблеми екологізації рекреаційного господарства. Під останньою розуміються дії суб'єктів рекреаційної діяльності, спрямовані на встановлення екологічної рівноваги в системі "суб'єкти рекреаційної діяльності - об'єкти рекреаційного господарства - навколишнє природне середовище". Відносини між членами вищенаведеної тріади складаються з приводу рекреаційного природокористування і розвиваються під впливом об'єктивно існуючих протиріч (між обмеженістю природних рекреаційних ресурсів та зростанням рекреаційних потреб, між зростаючими масштабами рекреаційної діяльності та формами його організації, системою управління, між вимогами до якості навколишнього середовища і його сучасним станом тощо), зняття або загострення яких залежить від подальшого напрямку діяльності суб'єктів рекреаційного господарства.

6. В яких аспектах може розглядатись поняття «районування»?

Економічне районування розглядається передусім як метод наукового дослідження, що використовується для оптимізації територіальної організації господарства. Суть економічного районування полягає в науково обґрунтованому поділі праці на окремі таксони, виходячи з об'єктивної закономірності територіального поділу праці, комплексного розвитку господарства та пропорційного розміщення продуктивних сил. Найбільш поширене визначення економічного району: економічно цілісна частина території країни, яка характеризується такими ознаками, як спеціалізація і комплексність господарства.

Науково обґрунтоване економічне районування насамперед сприятиме економії суспільних витрат і як наслідок — прискоренню вирішення соціально-економічних проблем у регіонах.

Варто підкреслити, що економічне районування має не тільки пізнавальні значення, але й практичне. Останнє полягає в тому, що економічне районування є основою районного планування, розроблення державної регіональної економічної політики, вдосконалення спеціалізації і комплексного розвитку господарства регіонів, основою прогнозування розвитку регіонів на перспективу.

Основними видами економічного районування є галузеве й інтегральне. Інтегральне районування відрізняється від галузевого тим, що охоплює все господарство, як єдине ціле. Галузеве районування передбачає врахування інтересів лише однієї або декількох галузей (металургійний район, агропромисловий комплекс). Серед галузевих виокремлюють райони:

— за сукупністю природних умов і ресурсів;

— демографічними ознаками (природним рухом населення, особливостями формування і використання трудових ресурсів);

— сукупністю промислових, аграрних, транспортних і будівельних об'єктів;

— сукупністю об'єктів невиробничої сфери (освіта, культура, рекреація).

Окремим видом районування є міжгалузеве. 6 результаті міжгалузевого районування виокремлюють міжгалузеві комплекси, що є складними багатогалузевими формуваннями, які об'єднуються завдяки тісним міжгалузевим зв'язкам і за спільністю території.На сьогодні як галузеве, так й інтегральне районування мають враховувати екологічні та соціальні проблеми кожного регіону. В умовах трансформаційних процесів в економіці нашої держави, зміни форм власності, особливостей інвестиційної політики економічне районування має сприяти прискореному розвитку економіки відсталих, депресивних регіонів за рахунок комплексного розвитку їх господарства. Останнє передбачає розвиток нових галузей економіки, створення нових робочих місць, підвищення добробуту населення.

Головними ознаками економічного району є спеціалізація і комплексність господарства та наявність великого центру, який виконує консолідуючу роль у формуванні інтегральних районів. Такий центр у багатьох наукових дослідженнях ще називається ядром.

Результатом економічного районування є виокремлення економічних районів, що є об'єктивним процесом, який ґрунтується на територіальному поділі праці і виявляється у спеціалізації окремих територій держави на виробництві певних видів продукції і послуг.