- •2/Періодизація, джерельна база та принципи вивчення Історії української культури
- •3 Функції, структура й типологія культури
- •4 Сутнісні ознаки й періодизація первісної культури України.
- •11 Скульптура[ред. • ред. Код]
- •Живопис[ред. • ред. Код]
- •Іконопис[ред. • ред. Код]
- •Декоративно-прикладне мистецтво[ред. • ред. Код]
- •15 Братства
- •31 Розвиток театрального мистецтва
- •4. Становлення професійного музичного мистецтва
- •Позиція журналу[ред. • ред. Код]
- •37 Виникнення[ред. • ред. Код]
- •Історія
- •1.Соціально – політичні чинники впливу на формування української культури і-ї половини хх століття.
- •3). Представники соцреалізму – і. Микитенко, о.Корнійчук.
- •20-Ті роки:
- •1922Р. - створено Всеукраїнське фото кіноуправління.
- •1923- 24Рр. Період українізації - соціальні теми пов’язані з національними проблемами.
- •2). У радянський час забудова та реконструкція житлових і громадських будівель міст і селищ здійснювалася за типовими проектами.
- •40-І роки:
- •50-І роки:
- •2.Вагомий вплив ринкових відносин та масової культури у формуванні національного культурного простору.
- •3.Створення мережі культурної індустрії та культурної комунікації у зв’язку з виникненням Інтернету та поширенням цифрових технологій.
- •1. Де і коли було написано перший давньоруський літописний звід?
1.Соціально – політичні чинники впливу на формування української культури і-ї половини хх століття.
Вплив на розвиток української культури процесів світової культури: нові художні напрями та стилі.
Політична ситуація ( Перша світова війна, революція1917р., Громадянська війна поч. 20-х рр.)
Перебування України в складі Радянського Союзу .
Політика радянського керівництва в галузі культури – офіційно вона була названа «культурною революцією» – процес українізації.
Культурна революція розпочалась ліквідацією неписьменності.
Формування радянської системи народної освіти.
Значні відкриття зроблені у вивченні нелінійної механіки, теорії космічних польотів, автоматичному зварюванні металу, генетики і селекції рослин.
43 країнська культура 20-х рр. : освіта література, архітектура, живопис, кіномистецтво, театр.
У культурному процесі 20—30-х років в Україні чітко простежується боротьба двох протилежних тенденцій оновлення: гуманістичної, пошукової, творчої і державно орієнтованої, централізованої, регламентованої. На початку 20-х років переважає перша, наприкінці 20-х — на початку 30-х років — домінує друга. Культурна революція розпочалась ліквідацією неписьменності.
До середини 30-х років закінчилося формування радянської системи народної освіти. Було введено обов'язкові державні програми навчання, підручники, жорсткий розпорядок навчального процесу. Школа стала поділятися на початкову, середню, спеціальну, вищу.
Складні й неоднозначні процеси відбувалися в українській літературі та мистецтві. 20-ті роки вважають українським культурним ренесансом.
Літературний культурний процес.
1). З’являється нова генерація українських письменників: прозаїки М. Хвильовий, Ю. Яновський, А. Головко, Ю. Шпол, О. Влизько, В. Підмогильний; поети П. Тичина, В. Сосюра, М. Семенко, Є. Плужник, М. Зеров; драматурги М. Куліш, І. Кочерга, І.Дніпровський, Яків Мамонтов. Своєю творчістю вони доводили наявність і необхідність національної, специфічної української літератури, орієнтованої на Європу, а не на Росію.
2). Виникнення чисельних літературних об’єднань: ВАПЛІТЕ (Вільна Академія пролетарської літератури), київська літературна група “ неокласиків” ( М. Зеров, М. Драй – Хмара, М.Рильський, П.Филипович, О. Бургард ). Експериментальні прозові твори (попередники експресіонізму в укр. літературі) – В. Стефаник, А.Головко,В.Винниченко. Найвидатніший представник тогочасної поезії – П.Тичина ( “ Сонячні кларнети”,1918р.). Його перші поезії глибоко національні, закінчив як поет соцреалізму.
3). Представники соцреалізму – і. Микитенко, о.Корнійчук.
Театральний культурний процес.
Новим етапом у розвитку українського театру став 1918р. У Києві утворилися три театри: Державний драматичний, Державний народний і “ Молодий театр”.
Державний драматичний схилявся до традицій Московського художнього театру ( реалістично – психологічна школа). У березні 1919р. театр націоналізовано й перейменовано в Перший Український театр Радянської Республіки ім. Т.Г. Шевченка.
Державний народний театр очолював Панас Саксаганський. До складу трупи увійшли М. Заньковецька, Л.Ліницька. Репертуар складався з побутової, історичної й класичної тематики. На основі театру 1922р. створено Український драматичний театр ім. М. Заньковецької.
У 1922р. Діячі “Молодого театру” створюють у Києві творче мистецьке об’єднання – модерний український театр “Березіль”. Очолює театр Лесь Курбас. З творчого об’єднання бере початок театральна бібліотека, театральний музей, перший театральний журнал.
Втіленням творчих пошуків театру стали вистави, постановку яких Лесь Курбас здійснює в різних стилях: традиційно – реалістичному ( “ У пущі” Л.Українки), психологічному ( “ Чорна Пантера і Білий Ведмідь” В. Винниченка), символічному ( “ Драматичні етюди” О.Олеся), народному гротеску ( “ Різдвяний вертеп ”), імпресіоністичному (“ Йоля” Є. Жулавського), експресіоністичному ( “ Народний Малахій ” , та Мино Мазайло” М.Куліша). Етапною творчістю митця і в історії українського театру стала вистава “ Гайдамаки ” Т.Шевченка.
У 1926 - 1933рр. “ Березіль” працює у Харкові. До його складу входили визначні актори – Мар’ян Крушельницький, А. Бучма, Н. Ужвій, І. Мар’яненко.
У 1933р. театр “ Березіль” було ліквідовано. Л. Курбас та М. Куліш репресовані.
Творчість Л.Курбаса належить до визначних здобутків української та світової культури.
Українське кіномистецтво 20-х – 30-х рр.