6. Структура філософського знання.

Структуру філософії в цілому можна зв'язати з такими трьома освоюваними нею явищами, як істина, добро і краса (і у зв'язку з цим виділяти в ній філософські дисципліни).

Починаючи з епохи Відродження (14-16 віків) процес розмежування між філософією і приватними науками протікає усе більш прискореними темпами.

Виникає уявлення про природну позитивну науку, що обмежується переважно фактичними, досвідченими (емпіричними) дослідженнями. Специфіку ж філософії тепер бачать передусім в її абстрагованості (спекулятивности, відірваності від досвіду), абстрактності, умоглядності, теоретичній, яка дуже часто вступає в протиріччя з фактами і реаліями дійсності. В цей час філософія ще продовжує займатися загальнотеоретичними питаннями природних наук. Але т.к філософське дослідження теоретичних проблем приватних наук не спиралося на достатній для цієї мети емпіричний матеріал, то воно носило умоглядний характер, і його результати часто вступали в протиріччя з фактами. На цьому грунті виникло протиставлення філософії приватним наукам. У 17-19 вв. створювалися системи, в яких природознавству протиставлялася філософія природи (що протиставлялася фізиці), філософія історії - історії як науці, філософія права - правознавству. Вважалося, що філософія здатна виходити за межі досвіду, давати "наддослідне" знання. Але такого роду ілюзії спростовувалися подальшим розвитком приватних наук.

У сучасному світі наука є розгалуженою системою знання. Усі відомі явища світу опинилися в "приватному" володінні тієї або іншої спеціальної науки (фізики, біології, географії). Проте в цій ситуації філософія зовсім не втрачає свого значення (всупереч позитивізму, що вважав, що з розвитком природних наук потреба у філософії як окремій від наук діяльності відпадає). Навпаки, відмова від претензії на всезнание дозволила філософії чіткіше самовизначитися. Кожна наука досліджує специфічно певну систему закономірностей, але жодна приватна наука не вивчає закономірності, загальні для явищі природи, розвитку суспільства і людського пізнання. Ці закономірності і є предметом філософії, визначаючи її специфіку.

Вже в 20 столітті усередині філософії сформувалися різні нові спеціальні дисципліни, пов'язані з характерним для філософії узагальненим і абстрактним способом розгляду явищ дійсності, : філософія мови (проблеми співвідношення мови і дійсності, мови і думки, виразимої думок в мові), філософія науки (проблеми наукового знання, розвитку науки, методів науки), філософська антропологія (дослідження найбільш загальних і істотних питань людини, його природи і еволюції).

7. Функції філософії як сфери духовної культури.

Світоглядна(філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей).

пізнавальна(завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань).

логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах).

соціально-адаптивна(філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію).

критична(проявляється в опозиції філософії до емпірич-ної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу).

виховна(філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів).Усі названі функції мають як індивідуально-особистісне, так і суспільне значення.З огляду на окреслений вище поліфонічний характер філософського знання у філософії за весь час її історії було вироблено багато різноманітних теорій, вчень, концепцій, поглядів. Тому в історії філософії існує велика кількість різних філософських позицій майже щодо кожного її суттєвого питання. Всі ці позиції поступово будуть окреслюватись в подальших темах посібника, але зараз варто відзначити ті найперші з них, які випливають із наведеної структури філософського знання. Так, якщо у філософії робиться наголос на вирішальні ролі онтології для всіх філософських вирішень, то така позиція визначається як онтологізм. Якщо вирішального значення надають проблемам пізнання, то це буде характеризувати позицію гносеологізму. При наполяганні на тому, що всі теми філософських міркувань мають своїм джерелом людину, окреслюється позиція, що називається антропологізм (її різновид - персоналізм).