Іл. 20. Зооморфні схеми святилищ, м.Шумське та с.Горошова, Тернопільщина.

Вони можуть читатися як двочленний елемент меандра – знаку безконечності, споконвічності світотворчого процесу, який поширений у багатьох індоєвропейських культурах. Істотним є розміщення цих символів на раменах. Не вдаючись до додаткових тлумачень символу рамена у чоловіка, відзначимо, що традиція розміщення символів відзнаки або ієрархічної, національної та іншої належностей збереглася донині у вигляді погонів військовиків. На правій і лівій частині грудей сколота чітко простежується трисуття (трилистник). Можна припустити, що правостороннє розміщення виконано швидше за вимогою симетрії, а лівостороннє має аналог у схемах антропоморфних поховань, коли могильникам-святилищам надавався вигляд людини, а в зоні серця (з лівого боку наземного зображення людини) відводилося місце для жертовного вогнища.

Не менш переконливими в плані нерозривності етнопсихогенних процесів є принципи національної орнаментики, що збереглися у зразках традиційної архітектури, одягу, дворового і хатнього начиння, витворах декоративно-ужиткового мистецтва і сприймаються як обереги. На фронтоні сучасних будинків розміщуються композиції, в основу яких покладено сварожі знаки; за аналогами з трипільськими розписами вони подані не сухо схематично, а як декоративна композиція, елементи якої промовисто символізують процес відгалуження – творення за аналогом з трипільськими розписами (ДОДАТОК І, іл. 13).

Триярусне оздоблення фасаду будинків як трисферний світ є і досі звичайним у Галичині. Карнизову частину будинків вінчає фриз у вигляді системи (низки) сварожих знаків. Пілястра оздоблена «двозмійником», семантика якого тлумачиться як циклічність світотворчих процесів. Вона декорується системою знаків, яка називається «зоране поле» і також має космогонічне походження (кожен елемент являє собою своєрідне поєднання двох сварожих знаків).

Центральна композиція рушника (ДОДАТОК І, іл. 15). складається з трьох пар сварожих знаків, кожна пара – з червоного і синього кольору. Верхні і нижні композиції – так само три пари такої ж системи забарвлення, проте кожна з них має у рядку з п’яти елементів один знак протилежного кольору. Якщо зовнішні чотири елементи знаку сині, то середній – червоний, і навпаки. Так само попарно розміщено зображення зірок у такій же забарвленості.

Опредмечення світотворчих уявлень простежується у культових конструктах, творах монументального та декоративно-вжиткового мистецтва у численних обрядових символічних атрибутах.

З викладеного вище стає зрозумілим, що образна система картини світу, ґрунтуючись на міфологемах, утворених метасимволами, у культуротворчій практиці опредмечується і стає об’єктом художньо-фантазійного осмислення. Імперативи архаїчної символіки безпосередньо співвідносяться з основами словотвору, формуванням образної системи, що знаходить своє вираження у звичаєвості й, насамперед, обрядових побудовах. Однією з визначальних ознак процесу опредмечення сенсоформ є втілення їх у зооантропоморфних термінах та образах, ототожнення мікро- і макрокосмосу. До них належать зокрема ізоморфізм просторових відношень і частин людського тіла, що знаходить своє відображення в археологічних джерелах. Неперервність етнопсихогенези втілена в етноорнаментиці, засадах архітектурних вирішень, вбрання, дворового і хатнього начиння, організації довколишнього простору та в інших етнопсихічних проявах.

Навіть викладені тут незначні приклади зразків традиційної культури засвідчують неперервність процесу етнопсихогенези і диференціації міфологічних уявлень. Проте, їх поглиблений психологічний аналіз має бути предметом спеціального дослідження насамперед психологічної семантики.