254_dhU / 23. Гегель про світовий розвиток як історичний процес

23. Гегель про світовий розвиток як історичний процес саморозвитку Абсолютної ідеї(духа). Розробка Гегелем діалектичного методу мислення.

Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух – людство та людська історія. Філософія духу включає в себе вчення про суб'єктивний дух, вчення про об'єктивний дух, вчення про абсолютний дух. Весь світовий процес згідно Г. є саморозвитком світового духу. Ідеалізм Г. є філософією становлення. Абсолютне є результатом розвитку, є тим, чим воно дійсно є. Завданням філософії є саморозвиток духу — споглядати думаючи. При цьому не тільки філософ розпізнає світовий дух у своєму розвитку, але і світовий дух є тим, хто думає у філософі. Просування в філософії відбуваються через одкровення духу. Кожна філософія часу показує стан розвитку світового духу. Завданням філософів є обрамувати її час в думках. Зазначений процес розвитку та пізнання здійснюється в трьох ступенях розвитку, яким відповідає три філософські дисципліни:

1. Філософія логіки: логіка діє не тільки для мислення, але й для буття.

2. Філософія природи: дух відчужується в матерії. В формі природи, яка пов'язана із часом та простором він губить свою самосвідомість.

3. Філософія духу: дух повертається до самого себе, але вже знаходиться на вищому рівні. Царство духу та його філософія, в свою чергу, поділяється на три рівні:

1) Суб'єктивний дух(антропологія, феноменологія, психологія): дух починає переходити із стану антитези в стан синтези. В окремій людині дух починає усвідомлювати самого себе.

2) Об'єктивний дух(право, мораль, держава): царством об'єктивного духу є право, мораль і «моральність» — родина, цивільне суспільство, держава, а також (політична) історія людства, в якій розвиваються всі ці інституції.

3) Абсолютний дух: його складовими є

а) Мистецтво: суперечності між суб'єктивним та об'єктивним духом в суспільстві є причиною руху історії. В творі мистецтва суб'єкт та об'єкт показаний в гармонії.

б) Релігія: над мистецтвом стоїть релігія. Вона є внутрішня гармонія суб'єкта та об'єкта, яка а знаходиться в мистецтві в формі зовнішньої чуттєвості.

в) Філософія: найвища форма, в якій існує абсолютний дух. Споглянуте в мистецтві та уявлене й відчуте в релігії об'єднується в чистій формі в філософії. Духу повернувся до себе назад. Геґель вважав, що його філософія є найвищим рівнем існування абсолютного духу, який взагалі є можливим, отже, останнім етапом історії філософії.

Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три етапи: 1) до виникнення природи і людини, коли абсолютна ідея перебуває поза часом і простором у стихії "чистого мислення" і виступає системою логічних понять та категорій, як система логіки, 1) це духовне начало з самого себе породжує природу, яку Гегель називає "інобуттям '' абсолютної ідеї, 3) третій етап розвитку абсолютної ідеї – це абсолютний дух. На цьому етапі абсолютна ідея залишає створену природу і повертається до самої себе, але вже на основі людського мислення (самопізнання ідеї).

Заслугою Гегеля є розроблення діалектичного методу, який передбачає розглядання всіх явищ і процесів у всезагальному взаємозв'язку, взаємообумовленості та розвитку. Діалектика розроблялась у філософії як метод аналізу дійсності. Він характеризує її як душу, яка скеровує істинне пізнання, як принцип, що вносить у зміст науки внутрішній зв'язок і необхідність.

Діалектика в мисленні та бутті: Для Гегеля діалектика є не тільки методом мислення, але й формою, в якій розвивається все буття. При цьому, діалектичний саморух нашого мислення та діалектичний саморух буття є по суті одним й тим самим процесом. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї. При цьому Гегель розглядає мислення (абсолютну ідею) не як нерухому, незмінну першосутність, а як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого.

Єдність та боротьба протилежностей: Буття складається із багатьох протилежностей. Протилежності є рухаючою силою, а рух є передумовою існування, напр. потреба людської істоти. Потреба — це суперечливість між існуючим та бажаним станом. Із цієї суперечливості виникає людська дія.

Кількісне та якісне: Констатація переходу від кількісних змін до якісних, напр., вода не перестає буди рідиною доти, доки вона має температуру від 0 до 100 градусів

Розвиток від нижчого до вищого: в еволюції спостерігається розвиток від простіших структур до складніших.

Заперечення заперечення: розвиток йде як заперечення заперечення (негація негації). Певний стан негується, який в свою чергу негується через новий стан, але таким чином, що попередній стан відновлюється, хоча в кількісно або якісно зміненій формі.