ОТВЕТЫ НА ЖКЗАМЕН ПО ФИЛОСОФИИ / 85.Суспільні форми духовного(мораль, мистецтво ,релігія

85.Суспільні форми духовного(мораль, мистецтво ,релігія)

Всі форми і способи духовності – наука і релігія, мистецтво і мораль – є ефективними засобами пізнання, освоєння світу. Вилучення будь-якої з них з цього процесу збіднює його, спотворює теоретичну модель дійсності, що безперечно позначається відповідними деформаціями соціальних технологій.

Наприклад, марксизм теоретично обґрунтував бачення релігії як одного з видів духовного утиску(В.Ленін), як опіум для народу(К.Маркс), як щось протилежне науці(Й.Сталін), і запропонував вилучити її з системи людської життєдіяльності. Практичне здійснення цієї теоретичної настанови обернулося суттєвими деформаціями матеріального виробництва, соціальної політики і практики, мистецтва і моралі, науки і виховання. Перемога «войовничого матеріалізму» над релігією призвела до втрати віри, вилучення її з духовного життя суспільства і особистості. З втратою віри втрачається трепетне почуття таємничої святості життя і його різноманітних проявів – природи, суспільства, духу. Зневірена людина мислить і діє інакше ніж та, життя якої позначено глибинними символами віри, надії, любові. Вона бачить світ немов у кривому дзеркалі і відповідно до нього вибудовує свою поведінку, суспільні відносини. Релігія, як і всі інші форми духовного, охоплює дійсність лише з боку її вияву як божого витвору. Також релігії притаманні певні пізнавальні можливості. У межах релігійного світобачення здійснено ґрунтовне пізнання таких феноменів, як людина, віра, мораль, дух, культура, ноосфера тощо. Десять заповідей, викладених у Біблії у певній послідовності і взаємозв’язку, є класичним узагальненням системи первинних загальнолюдських і моральних цінностей, які виробило людство за багатовікову історію.

«Особливою наукою», що дає людям можливість пізнання, називав мистецтво Арістотель. М.Чернишевський називав мистецтво «підручником життя». Слід зазначити, що в історії інтелектуальної еволюції людства були думки й протилежно спрямовані. Наприклад, Платон пропонував вигнати з «ідеальної держави» всіх художників, які пом’якшують розум і не сприяють мудрості, а Гегель вважав мистецтво нижчою формою пізнання. І все ж здоровий глузд і наукова традиція не могли не визнати за мистецтвом споконвічно притаманних йому пізнавальних можливостей. Мистецтво пізнає світ, відтворює його, охоплюючи ті грані дійсності, які недоступні науці та іншим формам суспільної свідомості. Мета художнього відтворення дійсності – життєва правда, мистецтво органічно пов’язане з почуттям, воно створює художній образ, що втілює не тільки розум, а й емоції і почуття, віру і волю, тобто спирається на духовність людини. Втілена в художній образ краса непідвладна плину часу, вона залишається вічним надбанням людської культури.

Мораль охоплює дійсність через призму функціонування моральних стосунків людей. Пізнавальна функція реалізується лише в межах добро-зло або в контексті віри. До речі, наукове пізнання неспроможне проникнути в таємницю моральності чи віри. Засобами науки не можна створити морального кодексу, який би задовольнив кожного. Пояснити можна будь-що, навіть аморальний вчинок. Логіка зведе під ним будь-який теоретичний фундамент. «Холодний розум» – злий. Він може поміняти місцями добро і зло, показати аморальний вчинок зовсім в іншій якості. Розпізнати підміну може лише совість і внутрішнє моральне почуття. Почуття не помиляються, підкреслювава Кант, не тому, що вони завжди мислять істинно, атому, що вони не мислять взагалі – вони почувають. Мораль , як і мистецтво, пізнає дійсність не через розум, хоч він і «присутній» у почутті, а через почуття. Вона крокує не до істини, а до добра, не через логіку, а через совість. Людина, що керується лише мисленням і не довіряє почуттям, перетворюється на бездумну лічильну машину, яка, навіть якщо в неї закладено гуманістичну програму, рано чи пізно дасть збій.